Послідовний оборонець української незалежності Петро Дорошенко народився в 1627 році в славному Чигирині, козацькій столиці. Його помітив батько Хмель і посилав молодого козака з важливими державними дорученнями.
Після участі у незлічених боях та дипломатичних дійствах, ще не старий але з великим організаторським досвідом. В 1666 році в рідному Чигирині приймає булаву від козацької ради. І починається для Дорошенка десятиліття шаленої, виснажливої і, зрештою, безнадійної боротьби за єдність України. Бо не встиг новий гетьман призвичитись до свого високого становища, як сталося чи не найтрагічніша подія в українській історії. Москва і Варшава таємно, за спиною козаків, підписали Андрусівське перемир'я. Воно поділило Україну навпіл - Правобережну і Лівобережну з Києвом. Права відійшла знову до Польщі, а Лівобережна з Києвом попала під московську п'яту*. Наслідки цього поділу і сьогодні даються взнаки в суверенній Україні../. З ким тільки не боровся і зброєю, і столом переговорів славний Дорошенко!** Йому доводилось іти на неймовірні спілки й угоди. Його дипломатичний хист дозволив йому привернути на свій бік затятого ворога козацтва - Османську імперію, ще могутню і дуже агресивну на той час! В 1669 році біля Корсуня султанів посол вручив Дорошенку булаву, бунчук і стяг - ознаки вищої влади.
Саме 1672 року Петро Дорошенко спричинився до турецького походу проти польської корони, яка будь-що прагнула знищити молоду козацьку державу. Турецькі війська і загони Дорошенка оточили і здобули Кам'янець-Подільський. Це була одна з наймогутніших фортець і бастіон польської державності на загарбаних українських землях.
Далі був похід на Львів. Почалася облога головної польської фортеці в Галичині. Та поляки не дочекались падіння Львова і попросили миру. 5 жовтня 1672 року під Бучачем було підписано мир. Польща позбавлялася своїх володінь на Поділлі. А землі козацької України теж виходили з-під польської влади і ставали самостійною державою під протекторатом султана.
Зовнішнім ворогом української соборності було важко подолати воїтеля Дорошенка. Хоча кілька разів потрапляв просто у безвиходь. Але кожного разу він порятував себе і своїх козаків швидкими, рішучими і несподіваними діями.
Тому вороги постійно підбурювали проти нього то прихильника Польщі - Ханенка, то московського ставленика Івана Самойловича, то нестримного запорізького отамана - Сірка та інших, дрібних козацьких "польових" командирів. Отакі діячі зі своїми загонами, чи й за допомогою сусідів безперервно воювали з Дорошенком. Через це криваве ворохобництво Україна геть занепала. Перетворилась квітуча Україна з густо населеного краю на пустку зі згарищами сіл і містечок, засіяли людськими кісточками. Хто міг втекти у Задніпров'я, землі під протекторатом Москви.
Це була страшна сторінка нашої історії, звана "Руїною". Нарешті, коли Дорошенко вичерпав всі свої сили, він склав булаву. А ще перед тим Дорошенко добровільно віддав кошовому Сірку, московському прибічнику, свої клейноди, прапори і турецькі санджаки. Їх було привезено до Москви. У Москві, за царським наказом, козацькі прапори і клейноди волочили по вулицях і виставили на огляд народу, як "військові трофеї".
Дорошенко хотів решту життя провести приватною людиною в селі Сосниці. Але Москва не могла лишити на Україні людину з такими здібностями і досвідом. І Дорошенка потягли силоміць до Москви. А там добре поцінували його здібності. І використали на свою користь - призначили воєводою до Вятки. А маєток Дорошенко одержав у селі Ярополчому Волоколамського повіту. Коли скінчилось його воєводство у 1682 році, він повернувся у Ярополче, де й помер 1698 р.
У першому шлюбі Дорошенко був одружений із дочкою Павла Яненка-Хмельницького, родича Богдана Хмельницького. Але за цей його шлюб був і бездітний і нещасливий. Бо саме подружня зрада жінки змусила Дорошенка під час походу на Лівий берег полишити козацьке військо і повернутись до Чигирина. А сталося саме в той час, коли козаки успішно громили московські полки../.
Від другого шлюбу, вже в Московії, були нащадки. Від них і походила дружина найбільшого російського поета Пушкіна - Наталія Гончарова. До речі, і Пушкін припустився того самого фатального кроку, що й далекий предок його жінки - гетьман Дорошенко. З-за ревнощів Пушкін знехтував особистою безпекою і наразився на кулю безжального вбивці.

* Російські бояри навіть диктували Дорошенку, що він, як належить, по Андрусівському миру, повинен "перебувати у вірному підданстві польського короля".

** Змагався з московським царем, з польською короною, і, чи не найбільше із самосійними амбіційними заздрісниками з-поміж козацької старшини.