Кожен, хто пам'ятає, що він українець, не може не знати імені найславнішого українського гетьмана - Богдана Хмельницького.
Після падіння Київської держави у 1240 році під копитами Батиєвих орд саме Богдан Хмельницький перший розбудив волю українців до здобуття своєї держави. Славний Батько Хмель, як любовно називав гетьмана народ у своїх піснях і думах, знову вивів свій народ на світову сцену. І то в найактивніший, найгучніший спосіб. На час, коли Богдан Хмельницький королівські війська під Жовтими Водами, в нього було військо досить строкате, яким буває завжди повстанське військо, коли до нього приєднуються бійці від самих різних станів нації. І от, продовжуючи звитяжні походи, він змін із цієї неоформленої величезної людської маси вибудувати добру, дисципліновану, структуровану армію, забезпечену зброєю, бойовим запасом, транспортом та провіантом. Воюючи всі 8 років свого гетьманства, Богдан Хмельницький своїм розумом, силою волі та надзвичайним талантом адміністратора замів створити грізне військо налагодити фінансову справу в новонародженій державі, створити ефективне управління державним господарством. І, зрештою, створити дієздатну і міцну службу розвідки та контррозвідки. Започаткувати розбудову власне української дипломатії. Те, що козаки, піші та кінні, були взуті, одягнені й нагодовані, це все заслуга і результат Богданових старань і розпоряджень. І ще він мав неймовірне відчуття на людські здібності. І для нього не мало значення, що робив цей діяч учора. Батька Хмеля цікавило, що цей чоловік може зробити сьогодні і завтра для України. Неймовірна енергія цієї людини, що вже перейшла рубіж 50-ліття, дозволяла контролювати все - від стратегічних державницьких планів до піклування про спорядження таємних гінців. Все гетьман тримав під контролем. І все встигав простежити і підрахувати. Такий був геній Богданового розуму і волі. Але ця, гетьманська, частина життя Богдана Хмельницького аж ніяк не схожа з його попереднім життям.
Життя Богдана Хмельницького починалось, як життя дрібного православного шляхтича на порубіжні Дикого Поля. Народився 1595 року. У всякому разі з цією датою погодилась більшість дослідників. Є свічення, що навчався у Київській братські школі. Потім, не дивлячись на православіє, був учнем єзуїтської школи. Де була та школа, є різні думки. Так чи не так, але Богдан Хмельницький, син сотника, вільно володів польською мовою і латиною. З часом Богдан Хмельницький опанував ще дві мови - французьку та турецьку. Мови, як ми бачимо, дуже далекі одна від одної. Вже це одне свідчить про непересічні здібності молодого шляхтича. Молодій людині того часу, особливо з порубіжних земель, подальша після навчання життєва дорога стелилася просто до війська. Чи королівського, чи козацького. Хмельницькому, як і його батькові, випало козацьке. Війна польської корони, вірним підданим якої й був молодий Хмельницький, проти турків скінчилась дуже сумно. Коронне військо яничари погромили. Старий Хмельницький загинув, в Богдан потрапив у полон. Пробувши в турків кілька років у неволі, Богдан Хмельницький все ж визволився. Повернувшись із полону, пристав до запорожців і ходив морськими походами на турецькі фортеці і порти. Щоб визволити християн-невільників і добути добру здобич. Потім повертається на батьківські землі до чигиринської сотні. Одружується і заводить добре господарство в родовому селі Суботові. З часом одержує батьківський чин чигиринського сотника. Оскільки чин сотника був не тільки військовим, а й адміністративним, Богданові Хмельницькому довелось у різних справах відвідувати польську столицю. Певно, що примітили само за тих відвідин здібного сотника. Бо за якийсь час польський король Владислав ІV саме Хмельницького відправив до Парижа вести переговори про участь козаків в облозі гугенотської фортеці, міста Дюнкерка. Богдан Хмельницький блискуче впорався із цим королівським завданням. І до Франції відбуло 2400 козаків-охотників. При штурмі укріплень Дюнкерка козаки виявили таку відвагу, вишкіл та вправність, що про них заговорила вся Європа! Та коли козаки повернулись додому, то зразу є стали підданими польської корони другого сорту, бо були просто../. православними і українцями. І це на собі відчув у найболючіший спосіб мужній воїн і кмітливий адміністратор Богдан Зиновій Хмельницький. 1646 року чигиринський підстароста Чаплинський пограбував родинне гніздо Хмельницького - Суботів! До грабунку додалось звіряче побиття малолітнього сина, який від цього й помер. А Чаплинський добре поживився, бо на відміну від козацьких старшин, польська шляхта була не здала господарювати. А жила або грабунком, або наданням своїх володінь в оренду. Богдан Хмельницький приклав всі зусилля, щоб відновити справедливість. Але навіть польський король, для якого він уладнував справи у Франції, не допоміг. Гірше того - Богдана Хмельницького кинули до в'язниці. Його порятували друзі, які взяли на поруки. Після цього козацький сотник Хмельницький перестав змагатись за свої права на юридичному полі, на польському. Він подався в "своє" Дике Поле до запорожців. Це був момент істини, момент справжнього прозріння. І прозріння прийшло до сотника Богдана тоді, коли в абсолютної більшості людей у віці після 50 років уже ні сил, ні натхнення не вистачає на звитяги і великі звершення. А в цього козацького старшини - вистачило! І ще я вистачило!
З тієї миті, коли його прийняли до себе запорожці, він вже не тікач. Він і не ватажок чергового бунту непокірної голоти. Він - вождь і організатор козацько-селянської революції. А щоб ця революція перемогла, а не згасла у власній крові, як попередні повстання, потрібен досвід бойового воєначальника. І талант і хитрість конспіратора і розвідника. І виявилось, що всі ці якості у Богдана Хмельницького були. І не просто були, а виявилось, що він на кілька голів перевищував розумом, хитрістю, волею і жорстокістю (!) всіх своїх майбутніх супротивників. І от такого козака Хмеля ніхто й не очікував. Його особистістю, його ім'ям були просто загіпнотизовані. Навіть найзатятіші супротивники. Ось що писав відомий автор хроніки про страшні події Хмельниччини, що впали на його народ, ребе Нота Натан Ганновер: "../он был из казачьих сотников, был он человек умный, но с умом, направленным на злое, предприимчивый хитрец и отважный воин../." Ще коли Богдан був на Січі обраний гетьманом. Поляки взнали від своїх агентів (як серед православних так і від католиків та орендаторів) про підготовку козаками повстання. І направили коронне військо, щоб знищити черговий бунт (як вони гадали) на самім початку при виході козаків зі степу. Та в битві 1648 року під Жовтими Водами польське військо було розбите. А реєстрові козаки, що були мобілізовані у похід проти повстанців, перейшли до загонів Батька Хмеля. В руках повстанців опинилась добра польська артилерія, стрілецька зброя, запаси пороху, інші військові припаси і спорядження. А також пре багатющий панський обоз із каретами і возами, добрими кіньми і багатющими скарбами польської шляхти. Далі настав погром коронного війська під Корсунем. А після того вже не було ніякого зупину повстанню. Ні, це вже була визвольна війна, це була й спеціальна революція. Пожежа війни запалала по всіх етнічних українських землях від Сейму до Сяну. Настав час кривавої свободи - вільно гинути під шаблями, сокирами та ножами своїх найближчих сусідів, яких вони ще вчора, як не державний народ, використовували замість бидла і не вважали за людей.
Одна за одною гриміли грандіозні битви на землях України. Все більше й більше містечок, міст та сіл звільнялось від панів та їхніх по хлібників. Війська Богдана Хмельницького здобували гучні перемоги.
Але от що вражає - вождь повстання, вдовольнивши почуття особистої помсти, все більше й більше переймається бідами і долею свого народу. Якщо заглянемо до історії, як давньої, так і новітньої, то щось подібного не побачимо. А побачимо, що навіть справді великі повстанці, здобувши перемогу, починали все більше й більше задовольняти свої приватні амбіції та забаганки. Богдан Хмельницький не крився з тим, що розпочав повстання з почуття помсти і образи. Він говорив польським королівським послав на переговорах: "Я доказав уже, про що не мислив зараз, тепер докажу, що намислив../. Визволю з лядської неволі руський (український) нарід увесь! Попереду воював я за свою шкоду і кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру. Поможе мені в тім весь нарід../."
Та війна з польською державною машиною триває нескінченно довго. І це дає можливість керівникам Польщі консолідуватись і почати сильний опір козацьким військам. Але навіть з таким мужнім опором навряд чи змогли б поляки спинити переможну ходу Богданових звитяжців. Та трапилось нашим прадідам Берестечко. Кримського хана, союзника Богдана Хмельницького, змогли підкупити поляки. І хан у найвідповідальніший момент битви зрадив козаків. В болотах і оболонях річки Пляшівки під Берестечком українці зазнали страшної поразки. Настільки страшної, що довелось піти на переговори і підписати принизливий і вкрай невигідні Білоцерківські угоди. Поспільство, виснажене роками кривавої борні, починає ремствувати. Тут Богданові не лишилось іншого виходу, як вжити найжорстокіших заходів, щоб втихомирити необачних демагогів. Біли страчені ті, хто призводив до залишання в той час, коли були потрібні, як ніколи, витримка і згуртованість. Проте Батько Хмель бачить, що один, без союзників не переможе польську державну машину. Українцям потрібні союзники../ Хмельницький-дипломат зав'язує та активізує зносини з Туреччиною, Семиградським князівством, зі Швецію. Щоб разом із ними протистояти Речі Посполитій.
У 1653 році після часу розмирёя з поляками, знов зіткнулись козаки із королівським військом. Перемога була, здавалось, вже в руках Хмельницького. Але знову відвели татари! З цього часу Богдан Хмельницький починає форсовано вести переговори з православною Москвою. На початку 1654 р. Переяславська рада ухвалила договірні статті між московським царем і гетьманом України. Завдяки Переяславським статтям цар оголосив Польщі війну. І захопив багато міст і земель Речі Посполитої. З півночі на Польщу напали шведи. Річ Посполита опинилась на краю прірви. Але польському королю вдалося домовитись із московським царем про мир. І все це в обхід гетьмана Богдана Хмельницького. Богдан взнав про такі справи і намагався зашкодити цьому миру, який покладав край надії на об'єднання українських етнічних земель. Але цар не вважав на Богданові докази і пояснення. Тоді Богдан, вже важко хворий, виснажений безконечною війною, починає вести таємні переговори зі шведським королем, ворогом Польщі, про спілку і військові дії проти Польщі. Та цьому плану не судилось втілитись у життя. Зовсім виснажений, і фізично, і нервово, Хмельницький відчував свій скорий кінець. І ось такі слова він промовив на останній раді в Чигирині: "../. не встиг я завершити свою справу і вмираю із великим смутком, не знаючи, що буде після мене../."
Справді, не встиг звести до кінця мури нової державності її великий будівничий і воїн. А наступники його, в більшості виявились нездатними правителями багатющої, райської землі! В боротьбі за оманливий блиск позолоченої булави, вони, не маючи ні голови, ні серця, сплюндрували всю Богданову справу і пустили по вітру з вогнем і димом саму думку про самостійну, соборну Україну. Одначе саме лиш ім'я Богдана Хмельницького, Батька Хмеля, лишилось на віки в народній пам'яті. Раз по раз звучало воно у піснях і думах про його величні надбання протягом всіх минулих століть аж до нашого часу. Хоч так само, недруги Батька Хмеля, як його сучасники, так і їхні нащадки, коли згадували ім'я гетьмана, не забували додати прокляття: "../. та буде стерте його ім'я!" Та не забулось Богданове ім'я і не стерлось, не зважаючи на облудну позолоту друзів і чорні закляття недругів.

До змісту