Серед усіх гетьманів український народ вирізняв як найрозумніших Богдана Зиновія Хмельницького та Івана Мазепу. Про це дуже образне було прислів'я "Від Богдана до Івана не було гетьмана!" Проте, ні в царські часи, ні в радянські в працях російських істориків не було більш зневаженої і мальованої дьогтем постаті серед українських державних діячів. А виною тому те, що під Полтавою гетьман Мазепа покинув душителя козацьких свобод царя Петра і приєднався до його супротивника короля Карла ХІІ.
Іван Мазепа народився між 1629 - 1632 рр. на Київщині в родині православних шляхтичів. Мати Мазепи була дуже релігійною людиною. Коли овдовіла, стала ігуменею Фролівського монастиря в Києві. Одні джерела надають, що Мазепа одержав освіту в Києво-Могилянській Академії. Другі - у Варшаві в ієзуїтській колегії. Але справжні "академії" для молодого шляхтича почались, коли король Ян Казимир взяв його пажем до свого двору. При дворі молодий Мазепа виявив великий талант у спілкуванні з людьми. Як спритну і здібну людину король призначає возити королівські листи до гетьмана Виговського, потім до Юрася Хмельницького. А до новоспеченого гетьмана Тетері возив клейноди від його королівської милості! Потім, за нез'ясованих причин, полишає короля і перебуває на батьківщині. Та вже з 1669 року Іван Мазепа стає на службу до невтомного воїна Петра Дорошенка. Можна сказати, що саме в "школі" Петра Дорошенка він загартувався в меткого політика, гнучкого адміністратора . Природній розум, спритність, надзвичайний шарм рятують при всіх життєвих небезпеках того страшного часу для України.
По дорозі до Криму, як посланець гетьмана Дорошенка, він потрапляє в полон до запорожців. Крім смерті його ніщо не чекає за тих обставин. Він спромігся прихилити до себе і вони його відпускають до Самойловича. Від Самойловича мандрує до Москви. І там прихиляє до себе "ліпших" людей. Тобто скрізь Мазепа здобуває прихильників../.
Коли старшина скинула Самойловича, то є свідчення, що Мазепа підкупив князя Голіцина. Це й забезпечило обрання Мазепи гетьманом. Після скинутого Самойловича залишились, як на той час, шалені гроші - 500 000 червонці та ще й безліч коштовностей і маєтків. Старшина хотіла, щоб загарбані гроші пішли до військової скарбниці. Москва хотіла все собі прихопити. Та ніби Мазепа постарався і кинув хабарі московським чиновникам і../. половину грошей відписали до царської скарбниці, а половину до гетьманської. Там на цю дуже вагому половину і наклав руку спритний новоспечений гетьман. Проте, на фоні тих подій, які розгорталися на Гетьманщині, це були зовсім прості речі. Бо після перевороту над річкою Коломаком почались поважні заворушення серед бідних козаків та посполитих. Внаслідок били і грабували старшину, цих "нових панів". Так платила сірома за старшинську сваволю, здирництво, за збільшення податків і повинностей, пов'язаних з війною. Як щирій представник панівного класу, Мазепа не знав шляху до компромісу. А знав, як і вся тогочасна еліта, тільки силове, примусове вирішення спірних питань з тими, хто був нижчий за нього на соціальному щаблі! Мазепа з найманими полками жорстоко придушив бунтівників. Нехтуючи, при всьому своєму розумі й досвіді, тим що це зможе зіграти в майбутньому найсумнішим чином для собори України. І за Мазепи, як і За Самойловича, зростала і зміцнювалась нова поміщицька верства. Оскільки Москва цьому потурала, і гетьман, і старшина були слухняні і вкрай сервільні щодо царського трону. Нова "еліта" нічого не робила, щоб якось ослабити причини народного невдоволення. І це дуже тяжко, а почасти і трагічно позначилось на нових панах, коли постав конфлікт із московською владою. Проте, поки що позиції Мазепи були надзвичайно сильні. Йому щастило і в Москві.
Він зумів здобути неабияку прихильність молодого царя Петра. Той якраз усунув царівну Софію і став повноправним правителем Московії. Мазепа настільки сподобався цареві, що з конфіскованих грошей князя Голіцина йому повернули ті гроші, якими він купив собі підтримку князя на Коломицьраді.
Тим часом, маючи в Москві добрі "тили", Мазепа заводить у Гетьманщині панські порядки. Водночас Мазепа виявив себе діяльним і ефективним господарем у своїх володіннях. До Мазепи Україна не мала виробництва артилерії. У Батурині було налагоджено відливання гармат і церковних дзвонів. Ще й сьогодні в Росії зберігаються гармати, вилиті коштом Мазепи. Також Мазепа виявився найщедрішим за всіх інших гетьманів. Він розпочав, користуючись "фондом" Самойловича, нечуване будівництво церков і громадських споруд. Виділяв величезні пожертви на церковне убранство, на освіту. Жертвував не тільки Україні, а й далеко за її межами. І сьогодні на Афоні та в Єрусалимі зберігаються і вживаються церковні речі з дарчими написами гетьмана Івана Мазепи.
Але всі ті прекрасні будівлі, що постали на віки, та помпезні старшинські і церковні святкування не могли прикрити ту соціальну несправедливість, що чинила старшина над своїми співвітчизниками. Були не один раз і збройні заколоти пригноблених. А тут ще раз-у-раз козаки мали йти походами разом із Петром І проти татар і турків. Коли почалась війна зі шведами, козаки мали йти на край світу своїм коштом. Страшенно багато і безглуздо гинуло козаків у далеких краях. У Гетьманщині тисячі господарств лишались без робітників і годувальників. Російські війська весь час проходили через Гетьманщину. Їх постій був справжнім лихом для українців. І чим далі, тим більше випадало на долю Гетьманщини, тим більше нахабніли московські чиновники і військові. Просто на очах гинув цілий край, останній прихисток української автономії! І тоді, щоб вирватись із московських пут, гетьман Мазепа починає вести таємні переговори зі шведським королем Карлом ХІІ. І за якийсь час стає таємним союзником. Про це знає лише купка найближчих співробітників Мазепи. Тому перехід Мазепи на бік Карла ХІІ, як остання надія на порятунок козацьких вольностей, захоплює всіх зненацька. Як ворогів, так і прихильників Мазепи. І друзі не встигають згуртуватись і приєднатись до бунтівного гетьмана. Та ще облога Батурина військами Меншикова. Зрада серед захисників міста і криваве винищення всіх мешканців. Всіх! Далі погром шведів під Полтавою. Карл ХІІ і Мазепа тікають за межі Гетьманщини, та й взагалі, за кордон України. А прості козаки і примучене поспільство, в кращому випадку, байдуже спостерігали за всіма подіями../. Не розуміючи, що скоро почнеться на Україні такий погром, якого не було з часів людожера Яреми Вишневецького. І будуть "орли Петрові" карати українських селян. І Січ Запорізька, вщент погромлена московськими військами, як завжди, жде тільки допомоги свого козака-зрадника.
Зразу ж по втечі гетьмана, московські пани за наказом Петра І передали анафемі. Івана Мазепу проклинали як зрадника і злодія ще двісті років по всіх московських церквах.
Потім до "анафеми" долучились російські радянські історики. І наші, українські, "совєтської історичної школи", підбріхували за "старшим братом". Малювали нам Мазепу тільки дьогтем, тільки багном. Хоча звичайно, як і всякий політик, він аж ніяк не був янголом../. Але ж добрих справ зробив чимало. І пісню про "чайку" досі співають, складену Мазепою 300 років тому. Якщо не чули пісні цієї, то подивіться на Софійську дзвіницю золотоверху навпроти пам'ятник Богданові в Києві. За кошт і стараннями Мазепи її почали зводити наприкінці XVII століття.

(У мене є два варіанти портрета Мазепи. Один із бородою, у шапці-кучмі за літописом Величка, який, як і інші малюнки з цього рукопису, вважаю найбільш автентичним. Бо й інші портрети з твору Величка добре відповідають тим характеристикам, які їм давали сучасники. Другий, де Мазепа лише з вусами і має повновиде обличчя з насупленим поглядом, зроблено з фотографії з чернігівського портрета, що загинув під час війни. Цю фотографію дав мені покійний мистецтвознавець С. А. Таранущенко).