Коли стався розлам у Гетьманщині на відвертих ворогів Петра І і його прихильників цар наказав всій старшині з'явитися до Глухова. Полуботок, чернігівський полковник, чи не перший туди прибув. Козаки хотіли новим гетьманом саме його. Цар заперечив: "Этот человек хитер, с него может выйти другой Мазепа". Отож за вказівкою Петра І вибрали слабого і старого Скоропадського. Спочатку, поки не вияснилась справа з Північною війною, Петро І був обережний з "Малороссией". Та тільки шведів і Мазепу було подолано, почався погром Гетьманщини. Були обмежені всі права і козаків, і міщан, і посполитих. Було зруйновано торгівлю і державні фінанси, обезкровлено козацьке військо далекими походами і підневільною працею, замість військових виправ. Скоропадський нічого не міг вдіяти проти того. Лише благав про полегшення для свого краю. Цар обіцяв всілякі ласки, але все сильніше стискав свої залізні пальці на горлі козацьких вольностей. А коли Петро І для "кращого" управління Гетьманщиною заснував Малоросійську Колегію на чолі з царським сатрапом Вельяміновим, то старий гетьман не зніс цього і швидко поме. Якщо раніше в Росії українським справам займався Малоросійський приказ і знаходився він у столиці. То тепер Малоросійська Колегія знаходилась у Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос! Гетьман же помер, треба було обирати нового гетьмана. Та поки збереться рада і вибере гетьмана, якого ще й цар має затвердити, старшина обрала наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. Павло походив із багатого й авторитетного роду Полуботків. Був чоловіком розумним, крутим на вдачу. Був знаний, як чоловік багатий і ласий до багатств. Зразу ж по отриманні булави, Полуботок із старшинами склали петиції і послали до сенату свого посланця. Також Полуботок послав клопотання про скасування мити на деякі українські товари. Та замість очікуваних пільг, українські купці одержали царський указ про нові податки на пасічників та тютюн арів! І зразу ж указ сенату - тепер "малоросійськими" козаками за їх великим бажанням будуть керувати російські офіцери! Всі ці укази Петро І надсилав до столиці з Астрахані під час свого Персидського походу. Коли ж цар повернувся в метрополію, там його чекало нове українське посольство з проханням призначити обрання нового гетьмана. На що "Отец Отечества" (такий титул Петро І сам собі присвоїв) відрубав: "Всем ведомо, что с Богдана Хмельницького до Скоропадського все гетьманы явились изменниками, от чого много потерпело государство Русское../.", і тому треба коритись тій владі, яка визначена і більше не дошкуляти проханнями що до обрання нового гетьмана! А Малоросійська Колегія й була тією визначеною владою. На той час вже неодноразово між членами Колегії та козацькою старшиною відбувались гострі конфлікти. Головною причиною були навіть не здирства, сваволя і хамство російських урядовців, а те, що Колегія, за наказом Петра І, видала універсал. В тому універсалі (розісланому по всій Гетьманщині) говорилось, що всі жителі, які мають якісь претензії до старшини, повинні подавати скарги до колегії. В універсалі відзначалось, що Колегію цар створив для захисту простого народу від грабіжництва і утисків козацької старшини. Ця демагогічна провокація, безпомильно розрахована на розкол українського суспільства, миттєво спрацювала. А що старшина таки добре "примучувала" людей до стану кріпаків, то зразу по оголошенні універсалу почався непослух та заворушення. Полуботок зразу ж видав універсал, який наказував селянами слухатись своїх господарів і загрожував бунтівникам карою. Знов відбулось зіткнення старшини з членами Колегії. Вельяминов надіслав донос-скаргу на гетьманців до самого царя. Петро наказав з'явитись у столиці Полуботку з генеральним писарем та суддею. Коли вони прибули в Петербург, то у вересні 1723 року почалось слідство в Таємній канцелярії. Головним звинуваченням проти старшини було розсилання універсалу без відома і згоди Малоросійської Колегії. Також старшині ставилось запитання по тих скаргах, які були проти них висунуті козаками й селянами. По цих звинуваченнях Полуботку з товаришами вдалося відбитись. Але Полуботок не знав, що проти нього розпочато нове, таємне слідство. На підставі доносу єпископа Феофана Прокоповича. Єпископ сповіщав свого вінценосного покровителя ніби то Полуботок таємно спілкується з Пилипом Орликом (гетьманом в екзині, наступником і соратником Мазеп). Поки що допити в Таємній канцелярії велися без тортур і підозрювані жили на свободі.
Та однак все змінилось, коли з України прибув гетьманський канцелярист Романович. Він вручив цареві, коли той виходив із церкви, дві чолобитні грамоти про скасування малоросійської Колегії і повернення старих козацьких прав. Петро І наказав негайно арештувати Полуботка з товаришами і захопити всі їхні папери. Зараз ж було наказано знайти в Україні спільників Полуботка і привезти їх до Петербурга. А ще Петро І негайно послав на Україну бригадира Румянцева. Того самого шпигуна та провокатора, що разом із Толстим виманив назад до Росії царевича Олексія. Румянцев їздив по всій Гетьманщині і переконував козаків, щоб вони признались, що чолобитні грамоти складали не вони, а старшина без їх відома! Звичайно ж, під загрозою розправи та обіцянками нагороди, більшість простих людей свідчила, що нічого вони не знали і нічого не складали. Також досвідчений агент і провокатор-демагог переконував козаків, щоб вони просили собі в командири російських офіцерів. Обезголовлене, деморалізоване козацтво покірно йшло на всі російські вимоги і давало потрібні "свідчення" проти своєї гетьманської влади.
Тим часом царські кати довели Павла Полуботка до кондиції і він сконав у Петропавлівськім казематі наприкінці грудня 1724 року. А на Україні повністю запанувала Малоросійська Колегія російських чиновників. Мучитель і вбивця Полуботка, "Отец Отечества" цар Петро сконав через місяць після Полуботка. Тих із старшин, хто лишився живий, звільнили із в'язниці. Але не дозволили виїхати на Україну.
Російська влада і зразу, і віки пізніше намагалась виставити наказного гетьмана душителем простого люду, глитаєм та здирником. А Петра І - захисником українців від свавілля козацької старшини. На відміну від офіційної російської настанови, на Україні вкоренилась і збереглась пам'ять про Полуботка, як про людину, що віддала життя за свободи і вольності свого рідного краю.

До змісту