Вихованець славної Острозької "академії" Петро Конашевич Сагайдачний був гетьманом з перервами від 1614 по 1622 рр.
Відзначався справжньою козацькою звитягою навіть серед відчайдушного запорізького братства. А що до розуму державницького та залізної волі, то перевищував тогочасних державців Варшави і Москви. І своїми діяннями на чолі запорізького православного війська довів, що міх тих державців сусідніх або порятувати або погубити. Та спочатку він довів запорізьким козакам-відчайдухам, що кращого ватажка в морських походах не може й бути.
Цей мудрий і жорстокий воїн, політик знав, як заохотити до дії і потім підкорити своїй волі козацьких волелюбних звитяжців. Їм треба було дати відчуття своєї сили і переможності, дати їм здобич і славу. У лобовому зіткненні з державними військами чи то турків, чи то поляків, чи то московитів, в той скрутний час козаки не могли перемогти. Тоді Сагайдачний використовує ту стратегію, яка приносила кримським нападникам на Україну найбільшу здобич. Вона полягає в тому, що треба якомога далі дістатись у запілля ворога. Там влаштувати жорстоку веремію і взяти щедрий луп. А якщо пощастить, то й звільнити нещасних українських бранців.
Вперше такий зухвалий похід пов'язано з ім'ям Сагайдачного, коли козацькі чайки атакували і погромили турецьку фортецю Варну. Та тріумф "Козацької Армади" настає 1606 року. Петро Сагайдачний привів бойові чайки під мури Кафи (Феодосії). Там був найбільший невольничий ринок на Чорному морі. Швидкі та верткі човни-чайки заперли турецькі бойові кораблі в Кафинський гавані і спалили вщент. Просто з моря козаки кинулись на штурм могутніх мурів фортеці, збудованої ще генуезцями. Подолали їх, знищили гарнізон яничарів турецьких. Звільнили неймовірну кількість християн-бранців. Відлуння кафинського погрому розносилось по близьких і далеких землях ще багато років.
Це був не останній морський рейд проти жорстоких нападів на українські землі. І всі як один - звитяжні. Тими походами Петро Конашевич Сагайдачний завоював собі і козацькому товариству такий військовий та політичний авторитет, якого до того часу ніхто не мав.
Талановитий український політик Сагайдачний вдало використовував кожну перемогу для розбудови козацького війська та підтримки православної церкви. Незабаром козацьке військо могло протистояти регулярним державним арміям.
Тим часом польський король затяв авантюру - йому забаглося завоювати московський престол.
1618 року король дійшов до самої Москви. Та через несплату грошей головне військо полишило короля. Лишилася якась дрібка вірних і король потрапив у безвихідь. Тоді швидко згадали про козаків. І Сагайдачний на чолі 20-ти тисячного козацького війська виступив у землі московського.
Погромив по дорозі до Москви воєвод Пожарського і Волконського, порозганяв більш дрібні загони. Та хоч козаки стали проти Арбатських воріт, Сагайдачний не став штурмувати мури православної столиці. Сагайдачний лише порятував короля від полону і ганьби. І допоміг вивести із Московії залишки королівських вояків.
Не пройшло багато часу, як нова війна - цього разу вже під дверима козацьких осель. Армія султана Османа пішла війною на Річ Посполиту. Поляки стягли ледь 57 жовнірів. А в султана майже півмільйона війська. Знов згадали про козаків. Але Сагайдачний не поспішав приєднатись до коронного війська. Як досвідчений політик він знав, що за допомогу треба вимагати в поляків полегшення для козацького стану і православної віри. Адже тепер поляки, які де тільки могли, утискували козаків, прохали, благали про допомогу. Як тільки Сагайдачний уклав угоду з королевичем Владиславом про визнання гетьманської влади над усією Україною, він зразу рушив у похід. Під фортецею Хотином на Дністрі 40 тисяч козаків приєднались до поляків. В боротьбі проти турків козаки явили світові безмірну відвагу і військове вміння. Навіть польські письменники визначили головну роль Конашевича в успішному завершенні Хотинської битви. Але це був останній тріумф козацького вождя. Поранений отруйною турецькою стрілою, Сагайдачний повернувся до Києва, де й відійшов у вічність 20 квітня 1622 року. Він старався за своє звитяжне життя для України. Шаблею і булавою. І виконав перед усіма, з ким мав справу, свої обіцянки. А от королівська влада так і затерла, зашахрувала свої обіцянки.

До змісту