Гетьмани України

Іван СКОРОПАДСЬКИЙ

Наслідком перемоги Петра І під Полтавою була катастрофа для України, найбільша за весь час існування Козаччини. Січ було знищено, і козаки, що порятувались від різанини, сховались у кримського хана. Землі Правобережжя лишились колонією Польщі. Сама ж Гетьманщина опинилась під залізною дланню російського деспота. Як свідчать мемуаристи Петра І наскільки був жорстоким, настільки й полохливим і підозрілим. І йому навіть у сплюндрованій війною та розбратом Гетьманщині все ще марилась загроза для Московської держави. Проте шалений деспот Росії, був справжнім політиком, - коли треба діяв надзвичайно обережно, послідовно і вперто. І він разом із своїми "орлами", яких він видобув з небуття і грязі, і зроби "свєтлєйшими" князями, графами та баронами, заходився нищити козацьку державність. В усіх аспектах політичного і суспільного життя. Перш за все, треба було посіяти розбрат серед старшини. Ось приклад того, як розуміли люди Петра і постанови щодо українських справ: "../.треба щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманами, якщо між гетьманом і полковником не буде згоди, то всі справи їх будуть нам відкриті". Звичайно ж при такій політиці Петра І аж ніяк не був потрібен енергійний, розумний гетьман замість вигнанця Мазепи. Вибори нового гетьмана призначили Глухів, поближче до московського кордону. Старшини, що лишились після Батуринського погрому, хотіли гетьманом Павла Полуботка, людину тямучу і рішучу. Але цар Петро заперечив, що з нього, мовляв, може вийти новий Мазепа. Тому й поставив цар людину помірковану, поступливу і роками не молоду. Це був полковник Стародубський Іван Скоропадський.
Походив з Правобережжя, козацького роду. Але опинився в Гетьманщині в 1647 році, після зруйнування турками Умані. Поступив на службу до Самойловича. Виявив себе добрим, старанним працівником. Коли старшина розправилась із Самойловичем, Скоропадський перейшов до канцелярії гетьмана Мазепи. Мазепа теж поцінував його старанність та адміністративне вміння. Підняв Скоропадського до рангу генерального бунчужного, а потім до генерального осавула. З 1706 року Скоропадський вже полковник Стародубський. Він, безумовно, належав до табору Мазепи. Але військові та політичні зміни відбулись так блискавично, що Скоропадський не встиг нічого зробити. І "залишившись" вірним Москві. Коли Скоропадського обрали на гетьмана, він, як повелося, звернувся до царя з проханням підтвердити права і вольності гетьманщини. На це канцлер Головкін від імені царя гостро зауважив, що козаки тепер мають бути під російським командування, артилерія козацька, як трофей, має лишатись у Москві. Гетьмана зауважили, що не личить нагадувати цареві, про "козацьку вольність", бо український народ з царської милості має стільки вольності і свободи, як жоден народ на світі (!)../.
Гетьманування Скоропадського почалось із того, що резиденцію гетьмана переніс до Глухова. Ще цар надіслав свого намісника Ізмайлова з двома полками на Україну. Офіційно Ізмайлов мав допомагати Скоропадському відновити суспільний лад на Гетьманщині. Таємні інструкції вимагали, щоб Ізмайлов слідкував за гетьманом, і старшиною, довідатись про реальні прибутки українців, пильно стежити за настроями старшини і поспільства. При першій підозрі мав схопити гетьмана і непокірну старшину. При Скоропадському вже не українець командував військом, а росіянин. Крім того, українці мали утримувати десять російських полків на своїх землях.
Петро І конфіскував землі і майно у прибічників Мазепи, а їх усіх позасилав до Сибіру. Розправився навіть з тими, хто повернувся і покаявся. Конфісковані добра пішли в нагороду своїм похлібникам. І навіть не росіянам, а іноземцям - зайдам-сербам, волохам і німцям. Вони, відчуваючи непевність свого становища в чужій країні, поводились як справжні грабіжники. Заводили на "дарованій" землі кріпацькі порядки. Царські вельможі крім "дарованих" ще й самовільно загарбували землі у вільних козаків і селян. Але й серед родичів і найближчого оточення гетьмана були "герої", що в підлості і пожадливості не поступились зайдам. Скоропадський другим шлюбом був одружений на молодій красуні Насті Маркович. Вона і її брат Андрій були онуками знаменитого вихреста, що змінив віру і перекинувся до Хмельницького. Андрій Маркович один із перших побіг до Меншикова і допомагав різати жителів Батурина. Тепер він, як царів вірний слуга, гарбив маєтності і землі, скільки міг і де хотів. Та ще й для забавки: мордував і катував тих, хто йому був немилий чи нижчий чином! Ще один родич гетьмана Скоропадського, генеральний суддя Черниш був таким хабарником та крутієм, що назавжди скомпрометував козацький суд.
Але це ще не всі біди. Систематично знищувались боєздатність козацького війська. Його використовували як трудову армію на будові нової столиці Санкт-Петербургу, чи на ритті каналів на далекій Ладозі, чи копанні лінії укріплень на Кавказі. Незвичний клімат, голод, цинга та епідемії вибивали часом з козацьких загонів більше половини людей. Більшість тих, хто повернувся на батьківщину були скалічені та хворі. І нездатні ні до війни, ні до праці. В торгівлі було зроблено все, щоб зашкодити українським купцям і дати повну свободу російським. Петро І видав укази про заборону друкування українських книжок. Монастирі України цар підпорядкував московським ієрархам. І про освіту українців цар Петро добре дбав. Він наказав вислати геть всіх студентів-українців Києво-Могилянської академії, які були родом із земель, підлеглих Польщі. Із 1000 студентів після Петрового наказу в Академії лишився 161 студент (!)../.
Старий і слабий гетьман все добре бачив, розумів../. Просив у царя ласки для свого народу../. А одержав "Малороссійскую коллегію", яка фактично позбавляла влади й рештків тієї влади, яку він мав. Переводила Україну в повне управління бригадира Вельямінова на чолі Малоросійської колегії. Одержавши такого "дарунка" у столиці, старий гетьман геть зламався і фізично і морально. Він повернувся на Україну знесилений і помер за кілька днів по приїзді 3 липня 1722 року.