Ганна ЧЕРІНЬ
ЩОДЕННИК ШКОЛЯРКИ МІЛОЧКИ

1. ЗАВТРА ДО ШКОЛИ

Торік я ще була мала,
Не діставала до стола,
То й клала на стілець підвишку -
Грубезну телефонну книжку.

А вчора стала до одвірка
(Це в нас така для мене мірка),
Дивлюсь - я виросла два інчі -
Хай книжку підкладають інші!

Я раптом виросла велика:
Не лізе ніжка в черевика,
Короткі стали спіднички,
Тріщать у плечах блюзочки!

Та маю я хорошу маму,
Що всякого купила краму:
Нові суконочки осінні,
І черевички теж нові,
Що витерплять моє носіння,
І спідничок нових аж дві!

Я з вечора книжки складала,
Гостренько олівці стругала,
І спать пішла якнайраніше,
Хай в школі буду розумніша!

2. ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Раненько я прийшла до школи.
Там діти вже гули, як бджоли,
З новими зшитками в руках,
В нових гарненьких суконках.
Усі зачісані і вмиті,
Проте, готові і щомиті
Почати гратися в війну
Й скакати у хащах бур'яну.
Вже Лесь із Павликом завзято,
Хоч і одягнені про свято,
Взялись боротись не на жарт:

- А покажи, чого ти варт!
Були б качались по подвір'ю,
На щастя, врятував дзвінок.
Не довелось летіти пір'ю
Із їх новеньких сорочок.

Нова нас вчителька зустріла,
В нову кімнату повела;
Вона сміятись гарно вміла
І видно, що зовсім не зла.

Тут ми не долічились Али -
Лишилась знов на другий рік!
Ми всі читали, малювали -
І непомітно час протік.

3. ВСІ ПОГАНІ !

Мені так сумно... Я сама.
Товаришок мені нема.
Дівчат навколо ціла хмара,
Але ніхто мені не пара!

Марійку взяти - ну не лінюх!
Валерія не миє вух.
Степанія туга на слух.
Галинка тільки ловить мух.
Товста Наталка, як лантух.
У всіх Настуся просить грошей.
У Лідії - в волоссі пух.
У Валентини - ніс розпух.
Усі чимнебудь не хороші!

Пішла до мами, розказала -
А мама пальцем покивала:-
- Поганий в тебе язичок!
Ти бережись таких звичок!
Себе із іншими рівняй,
Сміятися не поспішай!

Як я цього не знала? Чудно!
Самій сидіти, врешті, нудно.
Піду скоріше до дівчат,
Нехай мене чого навчать.

Бо як самій ввесь день сидіти -
Поганим здасться все на світі.
А в грі, розвагах і забаві
Стають всі кращі і цікаві:
Один розказує своє,
А другий жарти додає.

І так, між жартами, й науку,
Піймаєш, як синичку в руку.
Разом із ними погулять
В гурті найкраще дітям жити!

4. СУБОТНЯ ШКОЛА

В суботу можна довше спати,
Не треба в школу поспішати
Щодня, як близиться дев'ята,
Бігом - аж відлітають п'яти!

Тож дехто спить до півдня в ліжку
А інші, взявши рідну книжку,
Ідуть вже в інший бік, на схід,
До української науки.
Аж мозолями вкрились руки,
А на чолі - краплями літ!

Вчимось для України-неньки.
Читає вчитель наш старенький,
Як посідаємо на лаві,
Пісні, вірші, казки цікаві.

Про вовка сірого й лисицю,
Про люту відьму, про жар-птицю,
Про наш чудесний рідний край.
- Ану, тепер вже ти читай!

Встає Павлусь, чуприну чуха,
Червоний, аж по самі вуха!
Аж книжку випустили б з рук ви,
Почувши деяких читак -
Так чудно їм: англійські букви
Звучать у нас зовсім не так.

Англійське "пі" в нас "ер". Відомо,
Що з тим мороки нам багато!
Читали "Пома", замість "Рома",
І навіть і "мамо", замість "тато".

Писали теж спочатку слабо,
Мішали літери не раз.
Писали "ВАВА", замість "БАБА",
І "пас" писали, замість "нас".

Учитель і нас навчав порядку,
Казав із самого початку,
Щоб все робили, не спішивши,
Не похапцем, аби раз-два.
Тому відразу почали вже
Ми готуватись до Різдва.

І смішно так: надворі тепло,
Іще цвітуть в садку квітки,
А ми співаєм колядки
І вирізаєм сніжинки!

5. ДИТЯЧІ ЗАБАВИ

Як добре після школи гратись
Із друзями в своїм дворі!
Часом забудеш, що з кімнати
Задачі кличуть, букварі...

На гойдалці летіти стрімко,
Немов на Марс на літаку,
Або ще на санчатах взимку -
Що краще с за гру таку?

А як приємно щось ліпити
Із сірої гливкої глини:
Кота, коня, якесь корито,
А хто не вміє - хоч цеглини!..

Або в кутку скопати грядку
Й садити на своїм городі
Капусту, моркву - все в порядку,
Лиш кореня нема на споді...

В індійців граємось, в ковбоїв,
Женемо вітром навмання!
Горох нам був замість набоїв,
А добра тичка, - за коня.

Або йдемо назустріч славі,
Як наші предки-козаки.
Нас тільки троє, та в уяві
Ми заступали три полки!

Часом дідусь у літню спеку
Давав водопровідний вуж.
Тоді в пожежну небезпеку
Ми бавились: "ВОГОНЬ!" Ану ж
Гаси його! Дідусь прикрикне
Часом, та він не був сердитий,
Бо ми йому так мили вікна
І добре поливали квіти.

Часом з старих газет і шмаття,
Діставши дозвіл в тітки Катрі,
Робили ми таке багаття,
Неначе пластуни на ватрі.

На лицях відблиски, як маски...
Як тепло й любо при вогні!
Ми на дротах пекли ковбаски,
Не знати, чим такі смачні.

Темніє швидко... Ніч надходить
На ґанок мама вже виходить...
Усім добраніч! Де задачі?
Ми добрі діти, не ледачі!

На все у світі є свій час -
Скінчились гулянки для нас.
Тепер до тебе, люба книжко,
Все вивчити - тоді у ліжко!

6. ЗАБУДЬКО

Ох! Мабуть, сьогодні з ліжка
Встала я на ліву ніжку:
Де б не сіла, де б не стала -
Скрізь щонебудь забувала...

Я забула навіть з'їсти,
Десь заділа светрик чистий
І не вмилась! А волосся
Причесала, як прийшлося.
А як вийшла вже на ґанок,
Пригадала, що й сніданок
Теж забула на стільці.

Я мовчу - ані телень,
Щоб її не розгнівить.
Це забудькуватий день,
То й про це забула вмить.

7. "МАЙСТЕР" ГРИЦЬ

Є у нас у школі Гриць,
Перший майстер до дурниць.
Тільки вийде з дому - хвиль!
Вже погнав кудись на шкоди.

Він дере чужі книжки,
Віднімає пиріжки,
В вікна кидає сніжки,
Рве горох в чужім городі...
Я сама люблю не раз
Пустувати час від часу,
І тому не завжди пас
Я сприймаю, як образу.

Та недарма мати Гриця
Мусить з ним не раз свариться.
То він б'ється, то упав,
То штанці нові порвав,
То цукерка в когось взяв,
То кота потяг за хвіст,

Я вернулась по сніданок -
Ключ забула й олівці.
Ключ знайшла - забула ґумку!
І ніщо не йшло на думку.
Поки я одне шукала,
Вже щось інше забувала.

Я туди-сюди крутилась,
На годинник не дивилась,
То й не диво, то й не диво,
Що до школи запізнилась.

Я ввійшла - а діти хором:
"Добрий вечір!" От був сором!
Це ж зовсім недобрі речі -
Зранку чути "Добрий вечір!"

Що ж учительці сказати?
- Я забула ключ від хати...
Бачу, вчителька сміється...
Значить, так мені минеться.
- Більш не спізнюйся ніколи -
Маму викличу до школи!

То наївся м'яса в піст,
То десь шапку загубив,
То погано заробив,
То спізнивсь на дві години,
То відсутній без причини...

Всім у класі заважає,
Нас на збитки спокушає,
А стрекоче, як сорока!
Вчителям із ним морока.

Смішно нам з його дурниць!
Ще ж до того майстер Гриць,
Наш завзятий мухолов,
Добре знає кілька мов:

По-котячому,
По-собачому,
Навіть вмів він
По-ослячому.

А тепер я чула, наче
Вже вивчає мову рачу.
Він, як матінка-корова,
Заговорить до теляти...

Лиш по-людському два слова
Ледве може він зв'язати.

І як вийде до таблиці,
Пише там самі дурниці:
Зробить вій - страшенний жах! -
Шість помилок в двох словах?
От такий то є наш Гриць,
Перший майстер до дурниць.

Як, той Гриць не хоче вчиться?!
Що ж то виросте із Гриця?!
Та ж як стане він великий,
Буде він, як і тепер:
Ані вчитель, ані лікар,
Ані технік-інженер...

Вже ж людина отака
Не збудує літака,
Не обчислить рух машини,
І не вивчить медицини.

Тільки правда" в дні останні
"Майстер" Гриць, на диво нам,
Підтягнувся в рахуванні
Й малюванні діяграм.
Може він на думку взяв
Стати МАЙСТРОМ добрих справ?!

8. КОЛЯДА

Ми співали осінь цілу,
Колядок завчили силу:
Бог Предвічний, На Йордані,
Нова радість, щедрівки...
Вже й Різдво не за горами -
Одягайте кожушки!

Скрізь так мило, скрізь так біло,
Ніжним пухом землю вкрило...
Граєм в сніжки по дорозі -
Тепло нам і на морозі.

Як підходимо до хати,
Починаємо співати:
"Чи вдома, вдома
Хазяїн дому?
Пустіть до хати
Ко-ля-ду-ва-ти!!!"

Звичайно, радо нас вітають,
До себе в хату закликають
І просять ще одну колядку,
За що в додаток - шоколядку..

Відомо ж, діти - ласуни!
То чи ж відмовляться вони
Від шоколадки, пиріжка?!
Співати ж - справа не важка!

А головне - свою цеглинку,
Все, що зберемо з коляди,
Дамо, щоб у новім будинку
Могли ми вчитись без біди.
Отож, для нас колядування
Було - як школи будування.

Бували різні там пригоди:
Той проваливсь у кучугуру,
А той сковзнув, йдучи на сходи,
І вниз скотився аж до муру...
А той згубив десь рукавичку
І плакав, поки розшукали...

А той узяв собі за звичку
Смішити нас, як ми співали.
Не всюди нам було гаразд:
Траплялось, що котрийсь із ґазд
На телевізор задивився,
На нас же кисло так скривився,
Неначе ми із колядою -
То купіль з зимною водою!
Також не виключив програми
І ледве привітався з нами...

Там Ліберачі на екрані
Співав і грав на фортеп'яні -
А ми співали коляду
Його програмі на біду.
І голоси дзвінкі дитячі
Переспівали Ліберачі...

Ми йшли, нікого не минали,
Зібрали гроші вже чималі...
А на закінчення походу
Нам посміятись довелось:

Заходимо в одну господу -
А там вже колядує хтось!
Там інші хлопчики й дівчата
Співали голосно й завзято!
В руках Різдвяну мали зірку,
Яка світила їм дорогу...

9. МОЯ ЗОЛОТА РИБКА

Я маю золотеньку рибку,
Вона розумна і смітна.
Я корму їй даю лиш дрібку,
Щоб не об'їлася вона,
Хоч я б давала їй охоче
Всього, що маю, скільки схоче:

Ковбаски, молока, салатки,
Яєчок, навіть шоколадки!
- А що, як диво золоте
Та завелике виросте?

- Тоді ми іншу купим баньку.
- А цю де дінемо тоді?

- А ця для тебе буде банком,
Складати центи.

- У воді?

- Та ні, на те води не треба, -
Сміялась мама... А тепер
Зросла я ледве не до неба,
А в рибки чоловік умер,
Якого ми купили рибці
За двадцять центів у крамниці.

Ми їй вже й інших купували,
Та що ж, як баньочка мала!
Одна одну вони штовхали.
Я подругам їх віддала.
Й лишилась рибка наодинці
В своїй малій скляній хатинці.

На цілий день іду я в школу,
А рибка в баньці серед столу
Лишається сама-сама...
Але, як лиш ввійду я в хату,
То перш скажу "Добридень, тату!"
Й бігом до рибки! Сиплю їжу,
Міняю їй водичку свіжу,
Саджу травичку оксамитну,
Щоб так було їй, як в саду.
А рибка хвостиком привітно
Махає, тільки підійду.

Уже та рибка золотенька
На вік свій риб'ячий старенька:
П'ять літ тому, якщо не шість,
Нам Дід Мороз, різдвяний гість,
В приніс вночі тайком -
З скляною хаткою разом.

Я пам'ятаю ще - як встала -
Дивлюся: диво золоте!

Я маму радісно спитала:
- Мамусю, що воно оте?
- Хіба ж ти не впізнаєш рибки?
- А чом вона "ставає" дибки?
- Бо трохи тісно їй у хатці
І прикро носом в стінку пхаться.

10. ПРІЗВИСЬКА

Яке б ім'я не мав чи звичку,
Яку б ти не зробив дрібничку -
Тобі якусь причеплять кличку
Й згубить її, як рукавичку,
Не можна - хоч заплач.

Високий ти - то будеш "ТИЧКА".
Худенький - то продражнять "ШПИЧКА"
Блідий на личку - то "СИНИЧКА".
Дзюбатий носик - то вже "ПТИЧКА".
Хто хитрий, той у нас "ЛИСИЧКА".
Товстий хоч трохи - ти вже "ПІЧКА".
Не любиш - то пробач!

Покривджені аж плачуть,
А задираки скачуть.

Але знайшлись такі хоробрі,
Сказали: - Мало в цім добра,
Анумо краще станем добрі,
Приємні клички будем брать:

Іван не буде "БАРАБАН",
Хай краще зветься "ОТАМАН".

А Оля - "ВОЛЯ", не "КВАСОЛЯ".
Звучить недобре "ДАВКА-ШКВАРКА"
Хай буде "ДАРКА-ВОЛОДАРКА".

Отут не втерпіла і я:
- Змініть також моє ім'я!
Вже я не МІЛОЧКА-РЕВІЛОЧКА!
Я буду МІЛОЧКА-СОПІЛОЧКА.
Воно одне, як друге наче:
Одне реве, а друге плаче!

Проте, усі сказали: "Згода!"
Хоч декому ставало шкода
Такої втіхи. Та громада
Постановила - вища влада...
А хто забуде й провиниться,
З тих брати цента до скарбниці.

Весь день про це ми забували
І все дражнитись починали.
Аж тридцять центів назбирали -
Приблизно все, що кожен мав,
І кари вже платить нема чим...
Ми вже з досади ледь не плачем,
Ні в кого настрою нема.

Тоді ми всі зібрались знову,
І за, і проти міркували,
І попередню постанову
Одноголосне скасували.
Бо ми, маленькі чоловічки,
Не можем обійтись без клички
Для наших ігор і забав.

Без того б гумор наш пропав.
Це наша зброя, це наш спис,
Який влучає просто в ніс.
І навіть без такої зброї
Із нас не виростуть герої!

Хай більше їсть худенька "ШПИЧКА",
А на дієту сяде "ПІЧКА",
Хай їсть "СУНИЧКА" полуничку,
Тоді покращає на личку.

Хай крутить вигадки "ЛИСИЧКА",
Хай носом дуб довбав "ПТИЧКА",
Нехай росте під стелю "ТИЧКА".
Нехай живе дотепна кличка.

11. РОЗКАЖИ ПРО УКРАЇНУ!

Нині мав мій любий тато
Вільного часу багато
(Мама десь пішла в гостину).
- Йди до мене у кімнату
Й розкажи про Україну
Все, що знаєш, любий тату,
Бо ні з мамою, ні з татом
Я ніколи не була там.

- Говорить про Україну
Можна місяць безупину,
Можна й більше... Все, Людмило,
В Україні серцю миле.

Там в стелах шовкові трави,
Там тополі величаві.
Ріки там такі співучі!
Горді гори, гострі кручі.

- Як там тепло? Як в Тексасі?
Як в Флориді? Арканзасі?

- Ні, там в також і зими,
Ще й з морозами міцними,
Та зате, як літо прийде -
Щедре сонце прийде з ним.
Є і в нас своя Флорида -
Чорноморський теплий Крим,
Де ростуть розкішні пальми...

- Там були мамуся й тато?
- Не були ще там, на жаль, ми -
Грошей так не мав багато...

- А будинки України
З чого роблять? З цегли? З глини?

- Різні є. В модернім місті,
В електричному намисті,
Є високі кам'яниці
Із бетону або з криці.
А по селах, здовж долини,
Там хатки будують з глини.
Сад густий - ледь видно хату....
- В тих садках травичка, тату?
- Є й зелені моріжки,
І з пісочку доріжки...

- По траві ходити вільно?

- Можна, як вважати пильно,
Щоб не стати де на квітку,
Що така пахуча влітку.

- Чи велика Україна?
Чи гориста, чи рівнинна?

- Ось іди,
Поглянь сюди:
Тут із півдня - Чорне море,
Трохи вбік - Карпатські гори.
Ген на захід, аж по Татри
Розкладають лемки ватри.
В горах бойки та гуцули,
На рівнинах - подоляни.
Між озерами - Полісся,
Там, де ліс густий розрісся.
А на сході харків'яни,
І полтавці, і кияни,
А в степах на ярім сонці
Хліб вирощують херсонці,
Ще й солодкі кавуни
От-такої товщини!

І була в достатку здавна
Україна пишна й славна.
Скрізь краса, багатство, світло,
Все росло, міцніло, квітло!
Ми з землі своєї мали
І вугілля, і руду,
І корисні мінерали,
І рясно овочів в саду.

Хоч у складі України
Є відмінні племена,
Всі вони - народ єдиний,
Всі вони - сім'я одна.
Кожне має гарну ношу,
Звичаї й пісні хороші.

Та на край такий багатий
Заздрі вороги, мов круки,
Налітали, щоб забрати
Те добро у власні руки.

Ми на півночі з Москвою
Без природної межі.
Наші предки все до бою
Йшли на армії чужі,
Що вривались в землю нашу
Від Полісся до Сивашу.

- А татари, знаю теж,
Воювали з нами, тату!

- О, було від них пожеж!
Все палили - хліб і хату!

Козаки зібрались в Січі,
Що сміялись смерті в вічі.
В Чорне море крізь лимани
Запорізькі отамани
На татар вели до бою
Козаків-героїв!

- А бувало, що татари
Йшли на нас з Москвою впарі?

- Йшли вони із різних боків
Впродовж довгих-довгих років.

З заходу ще й поляки
Нам давалися взнаки!

Важко битись на три боки!
Крови пролились потоки...
Ми в нерівному бою
Землю втратили свою,
А тепер кати червоні
Нас тримають у полоні.

- Як же буде, любий тату:
Хтось в твою вселився хату,
І тепер ти вже ніколи
Не побачиш свого поля?

- Ні, дитино дорога:
Всі стають народи вільні.
Прийде ще й на нас черга"
Тільки будьмо духом сильні!

Знай і ти, що землю власну,
Хоч покривджену й нещасну,
Треба над усе любити,
В серці глибоко носити!

Слава йде по світі цілім
Про змагання до свободи.
За свободу словом, ділом
Скрізь змагаються народи.

Правда кривду ще поборе,
Пропаде лихе свавілля -
Й буде нашим Чорне море,
Крим, Карпати і Поділля.

12. ВИБИРАЮ СОБІ ПОДРУГУ

В нашій клясі
Новина:
Дівчинка нова одна.
Всі ми ласі
На новинку,
Не даємо їй спочинку:

- Як тебе, новенька, звати?
Звідки ти? Чи маєш брата?
А сестер? А як багато?

Наша Неля, як завжди,
Крутиться туди-сюди:
- Будеш подруга мені!
Як ти, згідна? Так чи ні?

От така смішна ця Неля!
В голові її - пустеля!
Тільки стрінула людину,
Вже й запрошує в гостину.

Я з порадою матусі
Вже навчилась, як належно
Добирати добрих друзів:
Небагато й обережно.

В товаристві - жарти й сміх.
Тож привітна й я до всіх,
Але подругу, на ділі,
Не міняла б щонеділі.
Є свої в нас таємниці -
Глибоченні, як криниці!
Як розкажеш їх десятку,
Скрізь про те почують згадку.

Бідні діти в й багаті.
Та не робить те різниці,
Чи цяцьок у них у хаті
Так багато, як в крамниці,
Чи зробили самотужки
Літачок чи хатку з карт.
Від розумної подружки
І цього навчитись варт.

Подругу я хочу жваву
І уважну, як сестриця,
Щоб, прийшовши на забаву,
Можна ще й добра навчиться.

Бо колись одне дівчисько,
Що живе від нас тут близько,
Закрутило кепську штуку
Й дало нам таку науку:

Щоб ми, вибігши з-за брами,
Обійняли стрічну даму,
Мало з ніг її не збили,
Галас, як на ґвалт, зчинили,
А тоді перепросили:

"Вибачте, що вас злякали,
Здалеку ми не пізнали,
Думали, що ви - тітуся,
(Якщо старша, то "бабуся").

Дехто сердивсь, дехто в сміх,
Ми скакали, як сороки,
Й доскакались до мороки,
А від того гуку й крику

Нам цю витівку простила
І пішла собі додому...
Та в той вечір вже нікому
Не були на думці жарти.
Отже, все вважати варто!

Я ту дівчинку з тих пір
Не пускаю навіть в двір!
Як з недобрим поведешся,
То добра не наберешся.

Часом вигадка дурна
Через те лиш, що смішна,
Спершу здасться знаменита.
А таке виходить з того,

Що лиш скажеш - Слава Богу,
Що не трапилось мені те!
З друзями такими краще,
Що росте з них щось путяще,

Що не лаються ніколи,
Що ідуть у вищі школи.
В них хвилина на пусте,
А на користь йде година -
Все з них квітка виросте,
А не дика бур'янина.

Мусить подруга приблизно
Бути рівною мені:
Буде це обом корисно
У забавах і в знанні.

Хочу, щоб нам жити в згоді,
Помагати при негоді,
Разом плакати й радіти,
Щоб дружили й наші діти
І щоб навіть наші внучки
Теж трималися за ручки.

Далі