МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Переказ Катерини Гловацької

ГЕРАКЛ

ПОДВИГ ОДИНАДЦЯТИЙ: ЗОЛОТІ ЯБЛУКА ГЕСПЕРІД

Десять неймовірних важких подвигів уже здійснив Геракл на Еврісфеєву вимогу. Цар завжди посилав його на неминучу, здавалося, смерть, та щоразу герой повертався переможцем — на втіху людям і на прикрість своєму недолугому родичеві.
А той не міг тепер ні спати, ні їсти, його наче била пропасниця від думки — Геракл знову повернувся живий! І цар гарячково міркував: що ж йому загадати, аби не вернувся назад, аби нарешті загинув?
І знову Еврісфея напутила злопам’ятна Гера. Колись на її весілля із Зевсом богиня Гея, мати-земля, виростила яблуню із золотими яблуками і подарувала її нареченій. Те дерево росло десь аж на краю землі, у саду прекрасних Гесперід, дочок титана Атланта і вечірньої зірки Геспер.
Згодом волоока Гера якось угледіла, що Гесперіди ласують її золотими яблуками. Розгнівалася богиня і приставила до дерева варту — одноокого дракона Ладона. Тепер, обплівши яблуневий стовбур своїм довгим лускатим хвостом, Ладон день і ніч чатував, його єдине око ніколи не заплющувалося, і ніхто, навіть Гесперіди, не зважувалися підійти до дерева.
Навчений Герою цар Еврісфей загадав Гераклові принести три золотих яблука і наказав негайно рушати в путь. Але де той сад Гесперід, цар не знав, і жодна людина не знала, кого б не питався Геракл у нескінченній дорозі.
Скільки збігло часу, скільки разів бліда, зажурена Селена уповні виходила на нічне небо, Геракл уже кинув лічити. Багато проминув він країв і нарешті опинився ген на далекій півночі, де швидко плине ріка Ерідан.
Стомлений безупинним блуканням, герой ліг спочити на березі, та заснути не міг — з прозорих Еріданових хвиль повиходили юні німфи і сіли кружка, милуючися славетним Зевсовим сином.
Німфи теж не знали, де шукати сади Гесперід, але навчили Геракла, що далі робити.
— Як вийдеш до моря, — наввипередки поспішали вони розказати, — то знайдеш там віщого бога Нерея. Старий часто спить на березі десь у холодку. Треба його зненацька заскочити та й зв’язати, щоб у воду не втік. Не зважай, коли Нерей прийматиме якусь іншу подобу, то він так хитрує. Тримай міцно старого, аж поки скаже, де знайти Гесперід чи їхнього батька Атланта.
Подякував доброзичливим німфам Геракл і, відпочивши, подався понад Еріданом до моря. А там невдовзі знайшов і Нерея. Хоч як випручувався старий, хоч які дивні подоби приймав — ставав то птахом, то биком, то рибиною, — але із залізних Гераклових обіймів вирватися не міг. І мусив тоді віщий бог пояснити, де знайти сад Гесперід та як золотих яблук добути.
— Гляди ж бо, герою, до тієї яблуні не підходь і сам золотих яблук не рви, — напучував приборканий віщун. — Попроси титана Атланта, він охоче тобі зарадить, якщо потримаєш замість нього небесне склепіння.
Повеселішав Геракл і заквапився в путь. Та ще не один день і не одна ніч минули, поки здійнявся перед ним, як гора, могутній Атлант. Колись Зевс, подолавши титанів, покарав і його, Прометеєвого рідного брата, — примусив тримати над землею все небо із сонцем, місяцем і зірками. От і стояв Атлант, підперши дужими руками і раменами небесну твердь, але неймовірний тягар зігнув навіть титана.
Шанобливо привітавшись до нього, Геракл пояснив, хто він і навіщо прийшов аж сюди, на край світу. Атлант щиро зрадів: йому так хотілося випростатись і трохи спочити! Тож він одразу взявся принести Зевсовому синові золоті яблука, аби тільки той потримав тим часом небесне склепіння.
І титан переклав свій тягар на Геракла. А герой — уперше в житті заточився, в очах йому згасло сонячне сяйво, дрож пройняв усе тіло. Та, напружившись, зібравшись на силі, Геракл встояв. Тільки м’язи в нього страшенно набрякли, гаряча кров шугонула у скроні, а ноги аж вгрузли у землю.
Зроду не було так тяжко Зевсовому синові, але він стояв і тримав небесну твердь. Раптом йому здалося, що тягар поменшав, підтриманий якоюсь могутньою рукою. Геракл не оглядався, він знав — то Афіна Паллада, божественна опікунка, знову стала йому на поміч.
Хоч як зволікав Атлант, та нарешті повернувся, несучи золоті яблука, що світились і сяяли навіть здаля.
— Мабуть, я сам віднесу їх до Мікен, — мовив титан, хитруючи, — надто вже йому не хотілося знову брати на плечі небесний тягар.
Але Геракл одразу збагнув, чого прагне Атлант, і собі вдався до хитрощів.
— Гаразд, — наче погодився він, — тільки потримай небо ще трохи, поки я примощу собі на плечах лев’ячу шкуру, аби не так сильно давило.
Простосердий титан поклав долі золоті яблука і знову став на своє місце.
— Могутній Атланте! — мовив тоді звільнений Геракл. — Даруй мені нещирість, інакше-бо я зробити не міг. Адже смертній людині не до снаги те, що вільно титанові. Тож не гнівайся і прощавай.
— Прощавай! — сумно відгукнувся Атлант. — Бери золоті яблука, хай вони стануть тобі у пригоді.
Повернувшись у Мікени, герой віддав золоті яблука самому цареві до рук. Яблука так дивно сяяли і променилися, наче Еврісфею руки пекли, і він мерщій віддав їх Гераклові.
— Дарую яблука тобі, — згорда кинув цар, ховаючи назад руки, щоб ніхто не побачив, як вони невпинно тремтять.
Ледь посміхнувшись, Геракл узяв яблука, але не залишив собі, а відніс до храму Афіни Паллади, своєї божественної опікунки. Богиня ж перенесла золоті яблука знов у сад Гесперід, де їм належало бути.
А люди і досі не знають, де був той сад і де стояв могутній Атлант, або Атлас, як його ще називають, — чи там, де тепер в Африці здіймаються Атлаські гори, що сягають своїми вершинами неба; чи, може, на острові у бурхливому океані, що відтоді став зватися Атлантичним; а чи там, де серед лазурового моря лежала прекрасна земля Атлантида, яка зникла назавжди і тільки дивною казкою зосталася в пам’яті людства.

Подвиг перший: НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ
Подвиг другий: ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА
Подвиг третій: КЕРІНЕЙСЬКА ЛАНЬ
Подвиг четвертий: ЕРІМАНТСЬКИЙ ВЕПР
Подвиг п’ятий: АВГІЄВІ СТАЙНІ
Подвиг шостий: СТІМФАЛІЙСЬКІ ПТАХИ
Подвиг сьомий: КРІТСЬКИЙ БИК
Подвиг восьмий: ДІОМЕДОВІ КОНІ
ГЕРАКЛ У АДМЕТА
Подвиг дев’ятий: ІППОЛІТИН ПОЯС
ГЕРАКЛ У ЛІВІЇ
Подвиг десятий: ГЕРІОНОВІ КОРОВИ
Подвиг одинадцятий: ЗОЛОТІ ЯБЛУКА ГЕСПЕРІД
Подвиг дванадцятий: ПЕС КЕРБЕР
ІНШІ ГЕРАКЛОВІ ПОДВИГИ
ДЕЯНІРА
ІОЛА
СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ ГЕРАКЛА

До МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ