славний козак Ігор СІЧОВИК

ПРАВДА ПРО БАРОНА МЮНХАУЗЕНА

Багатьох із вас цікавить, чи був такий барон насправді. Присягаюся гусячим пером - був! Звали його Ієронім Карл Фрідріх фон Мюнхаузен.
Народився він у 1720 році в Німеччині у містечку Боденвердер. Вісімнадцятирічним юнаком прибув до Росії на військову службу. Збереглися документи, які свідчать, що Мюнхаузен якийсь час перебував в Україні. Отже, всі його пригоди тут (як він стверджує) чистісінька правда!
За своє життя барон побував у багатьох країнах, де побачив і почув чимало цікавого. Оселившись згодом у родинному маєтку, він вечорами розповідав друзям свої вигадані історії. Вони сподобалися німецькому письменнику Рудольфу Распе. Він художньо опрацював їх і видав англійською мовою в Лондоні. Згодом інший співвітчизник Мюнхаузена поет Готфрід Бюргер переклав і опублікував ці оповідки у Німеччині.
У 1988 р. було знято фільм "Пригоди барона Мюнхаузена" у США, а кількома роками пізніше "Той самий Мюнхаузен" - у Росії. Ви, мабуть, бачили мультфільми та дитячі вистави про пригоди Мюнхаузена. Скажу вам, що без таких людей, як барон Мюнхаузен - дотепних, винахідливих, - наше життя було б прісне, як борщ без солі.
На батьківщині Мюнхаузена зберігся будиночок, де він жив, і парк. Тут тепер музей. Його відвідувачі можуть побачити особисту зброю барона, мисливські трофеї, фамільні документи. І, звісно, книги про його пригоди, видані багатьма мовами світу.
Можливо, і в Києві колись буде відкрито музей або споруджено пам'ятник неперевершеному оповідачу.

© Ігор Січовик
© Віктор Бариба, ілюстрації
© журнал "Барвінок"

Іван ҐОР День народження Мюнхгаузена

МОЇМ ПРИГОДАМ НЕМАЄ КІНЦЯ

Мій любий маленький друже, чи любиш ти мандрувати таємничими світами? Тобі подобається вигадувати цікаві історії, оповідки та небилиці? Чи вмієш ти слухати неймовірні розповіді тих, хто виходить на двобій з небезпекою і перемагає завдяки дивовижній сміливості, винахідливості та кмітливості? Якщо почую відповідь "так", то з певністю можу стверджувати: нам з тобою по дорозі!
А відтак будьмо знайомі: я - барон Мюнхаузен! Не сподівався? Я той самий Мюнхаузен, про якого говорить увесь світ.
Звернися, будь ласка, до будь-кого, і тобі без зайвих слів перекажуть оповідки про те, як я літав на бойовому ядрі, їздив на коні, що не мав задньої частини, плавав у череві кита, як одним пострілом уполював цілу зграю диких качок... І кожен підтвердить, що я неперевершений оповідач і найправдивіша людина на світі.

Сьогодні, мій любий читачу і слухачу, я розповім тобі про свої неймовірні пригоди в... Україні. Так, так - в Україні, де минули кращі роки мого життя. На землі, яка не тільки щедро плодоносить, а й стала місцем, де народилися найцікавіші історії, що викликають захоплення людей у різних куточках землі.
Чесно кажучи, між нами ще трапляються дорослі й діти, у яких не досить розвинені оптимізм, фантазія, почуття гумору, без чого важко вижити у наш складний час. Тому не будьте равликами і черепашками. Виходьте зі своїх шкаралуп та панцирів, відрощуйте крила і літайте, літайте літайте. Адже з піднебесся світ такий чудовий, а життя таке прекрасне!

ЯК Я ОПИНИВСЯ В УКРАЇНІ

Я сидів у кріслі поблизу каміна у своєму затишному будиночку в центрі невеликого німецького містечка і вкотре із захопленням перечитував чудову книжку Еріха Распе про дивовижні пригоди, що сталися зі мною, коли я перебував на військовій службі за кордоном.
Аби трохи розім'яти зомлілі ноги, я вийшов на подвір'я і глибоко вдихнув свіже повітря, яке аж дзвеніло від січневого морозу. Коли видихнув його, то на землю з дзвоном посипалося щось хрустке, схоже на розбите скло. Я зрозумів: заморожене повітря розтало у мені, а виходячи з мене, перетворилося на кристалики льоду.
І саме цієї миті темне? безхмарне небо освітила яскрава смуга, а поряд зі мною щось бухнуло з величезною силою. Не був би я бароном Мюнхаузеном, якби не здогадався, що це - метеорит*.

На тому місці, де він упав, зяяла глибока дірка, в кінці якої я побачив світло. Я зрозумів, що метеорит пронизав Землю наскрізь і вийшов з протилежного боку. Оскільки я мав нахил до математики й астрономії*, мені неважко було виконати прості підрахунки і визначити, що отвір виходив у тому самому селі Бериславчику, де мешкав мій давній український друг - козак Степан, з яким я познайомився, будучи свого часу військовим дипломатом в Україні.
Хоч зовсім недавно я дав собі тверде слово не пускатися в нові подорожі, все-таки не втримався від спокуси, аби ще раз зустрітися зі своїм добрим другом, який навчив мене багатьом премудростям військової справи. Без зайвих роздумів я роздобув дерев'яну бочку, спакував украй необхідні речі, втулив бочку в дірку і зі свистом полетів назустріч незвіданим пригодам. Не встиг навіть задихнутися від їдкого диму, як мене із силою викинуло у небо, звідки я легко опустився на стіжок сіна в якомусь дворі.
- Бароне Мюнхаузене, ти? - почув я позаду здивований голос козака Степана. - Чи не з неба, бува, упав?
- Цього разу, пане Степане, не з неба, я просто провалився крізь землю...
Отак я опинився в Україні, до якої припав усім серцем. Невдовзі вступив до козацького війська, яке на той час уславилося своїми подвигами і тому вважалося найсильнішим у світі. Рідко яка його битва закінчувалася без перемоги. Я щиро подякував долі за те, що дала мені ще одну змогу випробувати свої сили на мужність і винахідливість.

ЯК Я СОБІ ХАТУ ЗБУДУВАВ

Козак Степан виділив мені у своїй хатині куточок, але мені було незручно тіснити його родину, тому я вирішив спорудити власне житло.
На невисокому пагорбі Бериславчика я викопав глибоку ямку, дістав з похідного саквояжа* соняшникове зерня, розколупав нігтем і вставив у нього гарбузову насінину, поклав у ямку й пригорнув її землею.
Уранці козак Степан підняв мене на ноги:
- Бароне, подивися, що за чудо-юдо виросло на нашому городі?!
Звичайно, я нітрохи не здивувався побаченому. Треба сказати, насіння, яке я висадив, було незвичайне - його мені подарували мешканці африканського племені омо-хомо, я мав честь побувати на запрошення місцевого вождя Аделонго. Ти, певно, подумав, ніби я взявся до чаклування? Хочу запевнити: дурисвітства я не визнаю. Просто пригадав, як мій сусіда, всіма шанований барон Гюхельбекер, схрещував дві породи собак - німецьку вівчарку з англійським пінчером, щоб одержати японського бульдога. Сказати по правді, я не сподівався, що з моєї затії вийде щось путнє, однак нестримне бажання виявилося сильнішим за доводи здорового глузду.
Я прихопив із собою лопату, сокиру та драбину і притьмом подався до небаченої досі рослини - гігантського соняшника, на якому зручно вмостився величезний гарбуз.
До вечора я прорубав у гарбузі отвір і чималеньку світлицю. А згодом почепив двері, повставляв вікна і змурував піч. Хата була готова.
Доки я працював, поблизу моєї нової оселі зібралися діти, чоловіки й жінки, ледь не все село - такого дива вони ще не бачили.
Все було добре доти, доки не виникла проблема з опаленням домівки. Оскільки моя хатка на одній нозі була гарбузова, то виявилася трохи сируватою. Лихо в тім, що в цих краях майже нема дров. Щоб наварити борщу чи спекти хліб, треба назбирати у степу цілого воза сухого кураю*. Бо ж горить він швидко, як порох.
От я й став міркувати, як би його обійтися без кураю. І тут мені неждано-негадано допоміг пан Випадок. Якось під час грози до мене в димар шаснула кульова блискавка. Добре, що я не розгубився - швидко затулив піч заслінкою, а димар заткнув артилерійським ядром. Отак я став володарем вічної печі, де мало не всі мешканці Бериславчика готували духмяні борщі та смачні вареники. Нічого гріха таїти: з тих усіх ласощів і мені дещо перепадало на сніданок, обід і вечерю.

ЯК Я У ПОЛОН ПОПАВ

Ні для кого не є таємницею, що я над усе люблю спати, причому можу спати у будь-якій поставі*. Спираючись на власний досвід, хочу заявити: такі звички не завжди доводять до добра. Щоб не говорити на вітер, повідаю одну історію, аби ви переконались у слушності моїх слів.
Якось ми з козацькою сотнею* рухалися кінно вздовж дивовижної річки Жовті Води у напрямку села П'ятихатки.
Я солодко спав у сідлі свого коня Пирія, якого мені ласкаво подарував старий козак Степан.
Зате, виявляється, не дрімала турецька розвідка. Як потім з'ясувалося, вона розраховувала саме на такого безпечного вояка, як я. Хитрющі турки вистелили стежку із запашного сіна, що вела від битого шляху* до зеленого гаю, чим спокусили мого Пирія. Поволі підбираючи губами сіно, він дедалі більше збочував до гаю.
Прокинувся я лише тоді, коли відчув, як мою шию зашморгнула міцна шовкова шворка*. Так я опинився в руках турецьких розвідників.
Маючи природжений нахил до вивчення чужинецьких мов, уже за якусь годину перебування в полоні я зрозумів, що зумію вільно спілкуватися з турками по-їхньому. По правді, турецька мова не така вже й складна, як дехто вважає. Вона подібна до німецької і відрізняється лише тим, що слова в ній читаються навпаки.
3 розмови турків я збагнув, що панькатися* зі мною у них немає часу. Тому я, не дожидаючи, поки вороги витягуватимуть із мене таємницю про козацьке військо, вдавшись до розпеченого заліза або четвертування* моєї скромної персони*, сам заходився розповідати про козаків усе, на що була Здатна моя буйна фантазія. Коли наплів сім мішків гречаної вовни*, то з подивом помітив, як на їхніх головах почало ворушитися волосся. Розвідники один поперед одного записували мої зізнання, потираючи з утіхи долоні. І коли я вже повірив, що вони в моїх руках, один із турків (він не спускав з мене ока з самого початку мого полону) раптом зловтішне вигукнув:
- Стривайте! Я впізнав його! Це - барон Мюнхаузен! Людина, про яку пишуть книжки! Присягаю аллахом: усе, що він тут наварнякав*, - суцільна дурниця. Барон - майстер на вигадки. Не вірте жодному його слову! Запевняю вас - від нього ми не почуємо правди, тож не гаймо часу і якнайшвидше повісьмо його на гілляці!
Братове! Коли йдеться про мою честь, я не попущу ані найменшої образи. У таких випадках я ладен поплатитися навіть своїм життям! Узявши руки в боки, я люто вигукнув:
- Шановний! Ви мене образили, і я вимагаю негайної сатисфакції*!
Тобто я викликав знахабнілого турка на двобій.
- Чи гоже відмовлятися від такого задоволення?! - вигукнув турок, простягаючи руки донеба. - Я матиму за честь поставити останню крапку в житті героя найбрехливіших під святим сонцем оповідок - самого барона Мюнхаузена! Але оскільки ми перебуваємо у ворожому тилу, то доведеться стрілятися не з пістолів, а з лука. Згода?
Чи міг я відмовитися від такої пропозиції? Боже борони! Хоча, треба зізнатися, з лука я стріляв хіба що в дитинстві.
Мені подали лук з отруєною стрілою, і ми, розійшовшись урізнобіч, поставали за десять кроків один від одного. Лише тепер я зрозумів, що не маю жодного шансу вибратися живим із чергової халепи*. Адже хто не знає, що турки - вправні лучники.
Та чи міг я так легко піти з життя на радість недовірливому читачеві? Як казав мій друг Степан, надія вмирає останньою! Я розпачливо поглянув у бік Жовтих Вод, де, на мій подив, наче з-під землі, виріс шалений вихор, здіймаючи вгору все на своєму шляху. Я побачив, як він, мов пір'їну, підхопив величезного бугая*, що скуб траву на зеленій лучці. Вихор рухався до нас. І враз у мене зблиснула геніальна здогадка: саме в ньому і криється мій рятунок!
Коли вихор наблизився до нас майже впритул, я попросив турків дозволу скинути шапку, щоб за християнським звичаєм розпрощатися з білим світом.
Та щойно шапка опинилася в моїй руці, я кинув її крутька навперейми вихору, аби розділити його навпіл. Горішня* частина вихору, повільно обертаючись, опустилася на землю разом з бугаєм, і він, роз'ярілий, заходився ганятися за турками, зачувши в них чужинецький дух. Тим часом я стрімголов кинувся всередину і долішнього* вихору, який закрутив мене, наче дзиґу, і повільно підніс аж до хмар.
З часом смерч дістався невеличкого озера. Там він швидко ослаб, і я повільно приводнився на гладеньке люстерко озера.

Вибравшись на берег, я з подивом побачив, як до озера наближається козацький загін. Запорозьке лицарство було неймовірно вражене: і яким дивом мені вдалося їх випередити? Радості моїй не було меж! Я рукою показав на Пирія, мовляв, то все його прудкі ноги. Чи міг я пояснити своїм побратимам усе, що спіткало мене того дня? Та й чи повірили б вони цій неймовірній історії на чесне слово.

СЛОВНИЧОК НЕЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ,
позначених у тексті зірочками:

метеорит - небесне тіло;
астрономія - наука про планети, зірки, Всесвіт;
саквояж - дорожня сумка із замком;
курай - степова рослина;
постава - положення тіла;
сотня - військовий підрозділ;
битий шлях - широка уторована дорога;
шворка - мотузок;
панькатися - ставитися поблажливо, виявляти делікатність;
четвертування - смертна кара;
персона - особа, людина;
наговорити сім мішків гречаної вовни - наговорити багато зайвого, безглуздого;
варнякати - говорити щось пусте;
сатисфакція - утамування почуття образи за допомогою поєдинку;
халепа - неприємність, прикра подія;
бугай - бик; горішній - верхній; долішній - нижній.

Далі