Музичні інструменти України

ГУДКИ

З давніх-давен на Україні побутував народний інструмент, який називали гудок, або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха, який грає на плоскому грушовидному струнному інструменті з коротким грифом-шийкою. Струн на інструменті було три, і грали на них дугоподібним смичком. Мелодію вигравали лише на одній струні, але, торкаючись водночас двох інших струн, смичок викликав їх постійний (бурдонний) акомпанемент. Грали на гудку, притискуючи корпус до грудей, а іноді тримали вертикально, спираючи його на коліно. Грали на гудках бродячі музиканти, придворні скоморохи, зустрічалися й ансамблі гудошників, що використовували інструменти різних розмірів. Відповідними були й назви цих інструментів: гудочок, гудок, гудило, гудище. Гру на будь-якому струнному інструменті в давнину називали гудьбою.

Один з найстаровинніших струнних смичкових інструментів східних слов'ян у середині XVII століття зазнав великої трагедії. Так, згідно з указом патріарха Никона, гудок та інші «бісівські інструменти», що створювались руками талановитих майстрів, відбирали у людей і спалювали. Намагання відродити гудок збіглися з часом поширення найдосконалішого із смичкових інструментів — скрипки. У XIX столітті вона остаточно витіснила гудок.
В останні десятиріччя окремі музичні майстри та фольклорні колективи республіки намагаються відродити та вдосконалити цей інструмент.

КОБЗА, БАНДУРА

Кобза ж моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!

Цими словами смертельно поранений герой думи «На смерть козака-бандуриста» звертається до свого найдорожчого супутника життя. Але на чому грав козак: на кобзі чи на бандурі?

Деякі дослідники вважають, що першу славу українські співаки — рапсоди поділили з кобзою, тому їх і звали кобзарями. Бандура ж підхопила ту славу і, як більш досконала, витіснила кобзу. Інші стверджують, що кобза і бандура майже одночасно протягом віків взаємодоповнювали одна одну і стали інструментом, на який поширюються обидві назви: кобза або бандура. Прибічники цих версій не можуть сказати, якою була кобза і якою бандура, яка між ними конструктивна відмінність.

Починаючи з XVI ст. літературні та іконописні джерела засвідчують побутування на території України струнних музичних інструментів, що звались кобзами, але мали різну форму і конструкцію, вимагали відмінних прийомів гри і різного музичного призначення. Серед цих інструментів з'являються й такі, що мали поруч з ладовим грифом струни на корпусі. В них і втілено ідею майбутнього акомпануючого інструмента, на якому не перебирають струни, а щипком видобувають сріблясті звуки з певних струн, не притискуючи їх. Так, звільнившись згодом від ладів на грифі, цей інструмент стане оригінальним витвором українського народу, на якому супроводжували свої пісні та думи легендарні кобзарі. Корпус інструмента був овальним, видовбаним з верби, груші, горіха чи іншого дерева. Спочатку він мав майже симетричну, а із збільшенням струн на корпусі — асиметричну форму. А щодо назви, то водночас з колишньою — кобза — на інструмент поширилась і нова — бандура.

Тож гадаємо, що герой думи недаремно звернувся до свого інструмента словами кобза і бандура. Адже це дві назви інструмента, який протягом віків зазнав серйозних конструктивних змін і є гордістю української музичної культури.

Ліра колісна

Сьогодні хіба що в музеї можна побачити давній скрипкоподібний інструмент, звук на якому видобували обертанням колеса, що торкалося струн. Одна струна виконувала мелодію, дві інші безперервним гудінням у певному висотному інтервалі створювали акомпанемент. Ліру називають інструментом з нескінченним смичком.

Примхлива доля судилася лірі. Вона з'явилася в Європі близько тисячі років тому. В X—XII століттях ліра заявила про себе урочистою музикою в найбільших королівських палацах Європи, а потім її забули. Була пора, коли музику для неї писав сам Гайдн, а віртуози музиканти давали відкриті концерти в аристократичних салонах. Та було й таке, коли ліру колісну брали в руки лише каліки, старці, щоб заробити на хліб.

Ліра, риля — з такими назвами цей інструмент відомий на Україні з XVII століття. Він часто був супутником кобзи-бандури. Проте лірники не відігравали в житті народу такої соціальної ролі, як кобзарі-бандуристи. І як не вощили лірники живицею колесо, як не обмотували шерстю струни в місцях дотику з колесом, щоб пом'якшити скрипучий, гугнявий звук ліри, її темброві властивості та обмежені прийоми гри обумовили переважно сумний церковно-моралізаторський репертуар лiрників.

Сучасні майстри та музиканти України і Білорусії знову звернули увагу на давній народний інструмент, щоб відродити його, вдосконалити, ввести до фольклорних ансамблів, оркестрів.

До змісту Музичні інструменти України

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.