Оксана РАДУШИНСЬКА
«День полив’яної казки»
Збірка казок за мотивами українських народних легенд та переказів

КАЗКА ПРО БОГАТИРСЬКУ КАШУ

Колись раніше в нашім краї постійно точилися кровопролитні війни. Нападали на українську землю бусурмани, чужинці та усілякі лобуряки, ласі до плодів чужої праці. Нелегко доводилося мирним людям, бо ж постійно не тільки майно своє оберігали від ворогів, а й голови ризикували скласти під чужинським мечем чи стрілою.
Отоді ж народжували українські матері справжнісіньких синів-богатирів. Зростали вони швидко і вже з малих літ дивували люд навколишній своєю нечуваною дужою силою. А коли богатирі виростали – ставали у борню, на захист рідних осель та отчої землі.
Сталася десь у ті часи така пригода, коли наш богатир бусурманина кашею переміг.
Зійшлися у безпощадному побоїщі два війська: захисників рідних земель та загребущих чужинців. Кілька днів поспіль розмахували вони кованими мечами та шаблюками, шмагали канчуками і темно було в небі від ворожих стріл!
Немало славних воїнів полягли у тому бою. Чужинська сила у кільканадцять разів перевищувала силу захисників. На кожного богатиря по десятку нападників припадало. Але не відступали ратоборці ані на крок!
Та, відомо, що не лише силою, а й розумом здобувають славу і перемогу справжні воїни. Зрозуміли багатирі, що не зможуть довго ворожий напад стримувати, коли не придумають якоїсь хитрості.
Помізкували-покумекали, тай пропонують бусурманам:
— Нехай позмагаються поміж собою наші силачі. Чия сила верх візьме – той перемогу святкуватиме.
Переговорили про почуте бусурмани, тай пристали на таку пропозицію. Бо ж вони, хоч і сунули щільною стіною на захисників землі, однак своїх людей задарма втрачати у побоїщі теж не хотіли.
Виставили загарбники поперед військових рядів свого богатиря – височезний, мускулистий, пузатий, за щокам – по півпуда вміститься!.. Стиснув він у кулачиськах сухе дерево – аж вода з нього потекла! Тупнув ногою – задрижала земля і птахи з переляку спурхнули у вись!
— Ну, хто проти нашого силача виступити насмілиться? – питають глузливо чужинці.
— Я виступлю. – почулося з-поміж вояків.
І виступів наперед не такий вже й кріпкий чоловік. Звичайного зросту проте широкий у плечах та коренастий.
Зареготали бусурмани, вгледівши супротивника і вже подумки взялися святкувати свою перемогу.
— Та наш воїн такого «велетня» на одну руку посадить, іншою прикриє – тільки мокре місце замість нього залишиться! – зловтішаються вороги.
— Говорити усі ми вправні. – спокійно відповідає захисник. – Сутичка суперечку вирішить. Тільки, за давньою звичкою, перед тим як взятися до двобою, годиться попоїсти добренько, аби сили богатирської прибуло.
Наварили братчики котел каші, приправили її усілякою всячиною, богатир тієї каші наївся – нумо до бою!
Вчепилися супротивники один в одного, руками сплелися, лобами уперлися, крекчуть, сопуть, але з місця не зрушать!
Ніби рівні сили. Але проминуло трохи часу і почав бусурмани поступатися.
— Стійте! Припиніть! – заволали вороги. – Так нечесно, адже наш силач каші не наївся, отже сили в них – не рівні!
Згодилися богатирі зачекати.
А бусурмани взялися варити кашу і годувати нею свого велетня. Наївся він від пуза – ані поворухнутися!
Знову стали силачі до двобою. Знову все повторилося і почав чужинець поступатися богатирю.
— Зупиніться! Зупиніться! – заволали чужинці. – Наш воїн мало каші поїв, це нечесний поєдинок!
Знову взялися бусурмани варити кашу. Ще більший котел звідкільсь приволокли, ще більше круп до окропу накидали.
— Їж!
А братчики на все це поглядають та вже відкрито починають кепкувати:
— Ще трішечки здужай, парубче! Ще з’їж для силоньки! Не зупиняйся, їж, бо охлянеш! – глузливо приказують, дивлячись, як чужинський богатир кашу – ложку за ложкою – уплітає, аж вона йому вертається.
Коли втретє зійшлися силачі до бою – бусурман вже ледве ногами пересував, а здоровенний кендюх по землі волочився.
Богатир умить повалив його під ноги і хвацько всівся зверху.
— Моя взяла! – переможно сповістив богатир.
Але чужинці не хотіли так легко здаватися.
— Нечесна перемога! – заволали бусурмани. – Ваш богатир особливу кашу їв, із секретом. Нехай вони з одного котла поїдять, а тоді – до бою стають.
— Що ж, хай буде так. – посміхнулися у вуса братчики.
Замість казана видовбали вони в скелі величезну ємність, в якій кілька десятків чоловіків навзнаки вмістилися б і добряче відіспатися могли. Вирубали пів лісу, аби розпалити вогнище. Назбирали по ближніх селах усіляких круп і почали варити кашу.
А потому підступили силачі до варива тай почали смакувати кашею.
Їдять тай їдять.
День минув… Другий завершується…
Їдять тай їдять…
А бусурмани стоять насуплені, лихі, бояться оконфузитися перед братчиками і ні з чим відступитися з ласих земель.
— Їж! Більше їж! – гиркають вони на свого силача. – Їж, не ледарюй!!!
А той наминає, що є сили.
Ще ложка. Ще одна!
Тай раптом як лусне!!! Така луна пішла, наче скеля десь поблизу рухнула! Навіть мокрого місця від ненажери не лишилося!
Нічого бусурманам не зосталося, як осоромленими податися геть з українських земель. А люди відтоді точно підмітили, що всяка каша багатирською може бути, аби тільки їсти її, знаючи міру.

Далі

До змісту Оксана РАДУШИНСЬКА «День полив’яної казки»