Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ЗОЛОТИЙ ГОРІШОК

Була собі новачка Мартуся із роя «Кунички». Бігали новачки навипередки — Мартуся була завжди остання. Вилазили новачки на дерева — Мартуся падала вже з найнижчої гілки. Ішли новачки на прогулянку — в Мартусі відразу ж починали боліти ніжки і вона залишалася позаду.
Гірко було Мартусі, що вона не така сильна і зручна, як інші новачки. Та вичитала вона одного разу в книжечці, що можна стати і сильним, і зручним, тільки треба знайти та роздушити золотий горішок. А той горішок виріс на високому дереві і впав на землю, а тепер його якийсь звір у себе дома переховує.
Подумала Мартуся і пішла золотого горішка шукати. Іде, іде, аж побачила Зайчика.
— Доброго здоров'я, Зайчику! Чи не має у тебе золотого горішка, що дає силу та зручність?
— Був у мене, та я його віддав.
— А кому?
— Скажу тобі, коли переженеш мене. Біжи звідсіля до того лісу, що на обрії!

Почали вони переганятися. Мартуся залишилася далеко позаду, а білий хвостик Зайчика вже аж під лісом видно. Заплакала Мартуся, а Зайчик повернувся до неї та й каже:
— Не плач, Матрусю! Спробуймо ще вдруге!
Побігли. Зайчик прибіг перший, а Матруся — відразу за ним. І вже не плакала!
— Спробуймо втретє, — сказав Зайчик.
Побігли ще раз, і Мартуся прибігла перша, а Зайчик аж захекався, так її доганяв.
— Перемогла ти мене! — мовив. — Отже скажу тобі:
дав я горішок Боброві, що за річкою хатку має.
Подякувала Мартуся і пішла до Бобра. А він саме гриз велике дерево.
— Добрий день, Бобрику! Чи є в тебе золотий горішок?
— Був, та я віддав.
— А кому?
— Скажу тобі, коли перепливеш річку разом зі мною!
Пливе Мартуся, рештки сил добуває. А річки ще й половини не видно! Знесилилася вона цілком, почала потопати. Схопив її Бобер зубами, витягнув на берег.
— Вперше ти не змогла. Спробуймо вдруге!
Поплили знов. Уже другий берег був недалеко, але Мартуся захлинулася водою, і мусів її Бобер знов рятувати.
— Ти вже краще плила. Спробуймо ще втретє!
Поплили. І не оглянулась Мартуся, як уже була на золотому пісочку біля Бобрової хати.
— Переплила ти, то й скажу тобі: віддав я золотий горішок Ведмедеві!
Подякувала Мартуся Боброві і пішла до Ведмедя.

— Здоров, Ведмедю! Чи нема в тебе золотого горішка?
— Є, але дам його тобі лише тоді, коли докинеш камінчик до дупла, що під вершком дерева.
Кинула Мартуся вперше, камінь пролетів нижче від дупла.
— Не докинула! Попробуй вдруге!
Кинула Мартуся знов, камінь уже майже долетів, тільки відбився від гілки і впав на землю.
— Ще ні! Спробуй втретє! — порадив Ведмідь.
Кинула вона втрете, камінь так і застряг у дуплі.
— Добре, ось він тобі! — і Ведмідь подав Мартусі горішок. Подякувала Мартуся, взяла горішок, стиснула його міцно поміж долонями, а він так і розскочився надвоє.
***

Поїхала Мартуся в табір. Дивувалися сестрички, що по приїзді вона помагала всім новачкам носити клунки, що була вона завжди перша у грі, що на прогулянці сама зголосилася нести важкий казан.
Аж одного разу, при огнику почали новачки просити Мартусю, щоб розказала, як це вона набралася такої сили.
Мартуся радо розказала, а тоді сестричка Командантка додала:
— А я вам скажу, новачки, що Мартуся не тому стала така сильна та зручна, що роздушила золотий горішок, а тому, що...
— Ага, далі вам не скажу! Всі ви — розумні і бистрі новачки, самі догадаєтесь!

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ