Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

Об'єднання працівників літератури для дітей і молоді ім. Леонида Глібова

Торонто - 1985 рік

Оформлення авторки

Леся Храплива, як довголітня діячка в ділянці виховання молоді, головно пластового нарибку, незвичайно тонко збагнула дитячу душу, дитяче світосприймання, тому й її оповідання такі переконливі, такі глибокі, що, читаючи їх, мимоволі й собі з найбільшою увагою прислухаєтеся до «вітрової розмови». В оповіданнях і казках Лесі Храпливої є Україна — колишня з слідами княжої слави, козацької волі, пісень Шевченка й бойових слів Лесі Українки, полум'яних 1018-х років, коли цвіла червона калина; теперішня — нескорена й неприборкана ворожим насиллям, і майбутня — в пишноті й величі могутньої держави, за якою тужимо вдень і вночі, яка сниться нам у снах і мариться у казках. І читаючи ці Лесині оповідання, мимоволі стаємо навколішки разом з маленькою Мартусею, яка на стільчику «їде» з своєю мамою в Україну, і цілуємо, як і вона, старий килимок на долівці, зачарований великою уявою в шматок святої української землі біля Києва. Хвилюємося під час читання збірки, як хвилюватимуться напевно серця наших дітей, слухаючи «Вітру з України». Бо хоча ця збірка написана для дітей різного віку — від дошкільних малят, до пластових новаків та учнів-підлітків, її напевно читатимуть з захопленням і глибоким зрозумінням батьки, учителі, виховники дітей, навіть ті, які твердять, що не люблять дітей, ні дитячої літератури.
"Вітер з України» примусить їх усіх пригадати собі їхні дитячі роки й любов до тієї далекої, а заразом такої близької і незабутньої Батьківщини. Він дасть їм невичерпне джерело надхнення продовжувати ту «розмову», якої не закінчив Лесин «вітер». Бо збірка Лесі Храпливої не моралізує, не навчає, а «тихо-тихесенько шепче-промовляє» до душі, добуває з неї те, що найкраще, і просто заставляє любити Україну, бути гідним її любови, бути справжнім українцем.

***

Чи знаєте, що воно значить, коли повіє вітер десь здалека-далека, порушить гіллям дерева, що біля вашого віконця, і немов тихо-тихесенько шепче-промовляє до вас?» — запитує авторка на початку своєї збірки й в тридцяти оповіданнях та казках вияснює цю «вітрову мову». А вітер цей прилинув до нас з Батьківщини, тому кожна сторінка, кожна казка, кожне оповідання просто насичені великою любов'ю до України, до всього, що тільки пов'язане з нею.

КАЗКА ПРО ВІТРА

— Чи знаєте ви, мої подруги та друзі, що це значить, коли нараз повіє вітер десь здалека-далека?
— Чи знаєте, що воно значить, коли він порушить гілля дерева, що біля вашого віконця, і немов тихо-тихесенько шепче-промовляє до вас?
— Не знаєте?... То я вам скажу!
Далеко-далеко, за глибокими морями, за високими горами стояла на високій скелі мурована в'язниця. Тихо було довкруги та сумно. Не співали пташки, не цвіли квіти, не світило Боже сонечко. Тільки з темної, глухої в'язниці гірке ридання доносилося. Бо в тій в'язниці вороги люті-прелюті вже давно замкнули нашу Україну. її білі руки почорніли від важких кайданів, біле личко померкло від горя, а ясні колись очі щодня гіркими сльозами вмивалися. І тужила вона і ридала за своїми вільними зеленими степами, за голубими ріками, за веселими селами, за хлопцями та дівчатами, що на вулиці співають, гагілки1) виводять.

І плакала вона, та нікому було потішати, бо вороги люті-прелюті поставили грізну сторожу кругом в'язниці, щоб ніхто з людей не зайшов туди.
Аж одного дня прилетів під її в'язницю буйний Вітер. Прилетів, сів на заґратованому віконці та й каже:
— Не плач, Україно! Я — Вітер-легкокрил. Всюди літаю, все знаю та ніхто мене ні спинити, ні схопити не може. Скажи, що мені вчинити, щоб висушити твої гіркі сльози, щоб давню усмішку на твоє біле личко повернути?
— І сказала йому Україна:
— Полети ж, Вітре-легкокриле, на мою землю, поглянь, чи зеленіють ще мої вільні степи, чи течуть голубі ріки, чи стоять веселі села?
І полетів, зашумів Вітер буйний. Але сумний, невеселий повернувся та й каже:
— Степи твої, Україно, тисячами копит столочені, тисячами стрілен поорані. Ріки твої голубі кров'ю за барвились. А села твої веселі — вони попалені, поруйновані.
І заплакала Україна гірко і сказала:
— Полети ж, Вітре-легкокриле, на мою землю та поглянь, чи співають там на вулиці хлопці та дівчата, чи виводять гагілки, як колись бувало?
І полетів, зашумів Вітер буйний. Прилетів, сів на заґратоване вікно та й каже:
— Сини твої та дочки, Україно, не співають по вулицях, гагілок не виводять. А по темних лісах-борах із ворогами твоїми лютими-прелютими важкі криваві
бої зводять. Не пісні їх гомонять, а скоростріли по лісах густих торохкочуть. Не гагілок вони виводять, а з завзяттям великим на сильнішого за себе ворога наступають. А багато із них кудись пропало; кажуть люди: лиха доля по всьому світу розмахала...
І вперше всміхнулась Україна до тих, що в лісах дрімучих. І блідими устами їм своє материнське благословення прошептала. І сказала вона Вітрові-легкокрилові:
— Лети ж Вітре, по всьому світу і шукай моїх дочок та синів розгублених. Розкажи їм, як важко я тут страждаю. Розкажи, як брати та сестри їх по лісах, по нетрях за мене борються. І коли побачиш, що забули вони мене, убогу, що дорожчою за мене стала їм багата чужина, то впади на них страшною бурею та винищитих, що мене в горі, в біді покинули. Коли ж побачиш,
що не забули мене мої діти в чужині, що моє слово, моя пісня в них на устах, що мій прапор — у них святощі найбільші, а моя воля — їх мета, то присядь на віконці у них, заворуши гіллям на дереві та шепни тихо-тихенько:
— Готуйтесь визволяти нашу Україну! Кріпіть свої сили, гартуйте свого духа, щоб ворога лютого-прелютого побороти! Щоб знову степи мої зазеленіли, щоб за біліли села, заголубіли ріки. Щоб сини та дочки мої разом воскресну пісню заспівали, радісну гагілку завели; ті що тепер по лісах дрімучих, і ті, що в далекій чужині...
І полетів, зашумів Вітер буйний світами.
— Чи вже знаєте тепер, українські діти, розкинені по цілому світі, що це значить, коли повіє вітер десь здалека-далека, порушить гіллям дерева при вашому віконці та щось тихо шепче, промовляє до вас? ...

1) Гагілка — весняний танок, хоровід. Його виводили в Україні ще з найдавніших часів. Коли ж Україна прийняла Христову віру, гагілки стали виводити на Великдень.

ГАНУСЯ
ОСІННИЙ ЛИСТОЧОК
ЮРЧИКІВ СОН
ЯК МАРТУСЯ З МАМОЮ ЇЗДИЛИ В УКРАЇНУ
ЗОЛОТЕ ЯНГОЛЯТКО
ВИШИВАНІ КВІТКИ
РІЗДВЯНА КАЗКА
П'ЯТАЧОК
ТАРАСИК
ПРИГОДА ЯНГОЛЯТКА
КОЛИСЬ ВЕСНОЮ НА ВОЛИНІ
РУШНИЧОК
ПРО ХЛОПЧИКА ТАРАСИКА ТА ЙОГО ЗОЛОТЕ ПЕРО
БОНЯ
КАЗКА ПРО ВЕДМЕДЯ
ПТАШКИ З УКРАЇНИ
ЯК «ОЧАЙДУШКИ» ЗБИРАЛИ СВОЇ СКАРБИ
РОЗМОВА ОРИСІ З ЛЯЛИКОМ
ЗОЛОТИЙ ГОРІШОК
ХРОНІКА
МОДЕЛЬ ТАБОРУ
МАМА
ОЛІВЧИК-ЛІНИВЧИК
МИШКА-ГРИЗИКНИЖКА
КНЯЗЕНКО МИРОСЛАВ
ПРИГОДИ ВЕДМЕДИКА
ЯК СЕМЕНКО СВАТАВ ЦАРІВНУ
ПЕРШИЙ ДЕНЬ У НОВІЙ ШКОЛІ
ПЕРЕМОГА ОКСАНКИ