Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ПЕРЕМОГА ОКСАНКИ

Всі знали, що Оксанка співала найкраще в усій клясі. Дженні теж мала гарний голосок, і Мері теж, але вони на пробах співу то жували ґуму, то читали комікси під лавкою, а ніколи не вважали. А Оксанка не зводила очей з учительки, щоб не пропустити жадного руху її руки, щоб завжди співати так, як вона дириґує. І тому Оксанка завжди співала найкраще, і вчителька завжди її хвалила.
І ось одного дня вчителька сказала, що в них у школі буде вистава. Будуть танцювати і співати, і всі матимуть справжні, довгі, барвисті суконки. Оксанці аж серце забилося на радощах, бо вона не раз уже мріяла про те, щоб мати справжню, довгу суконку і виступати на справжній сцені. Ґері торкнула її ліктем під лавкою і шепнула:
«Знаєш, ми вже мали таке минулого року. Ох, то була історія!

Але як Оксанка могла знати, коли минулого року вона ще була в Німеччині?1)
А коли Оксанка і Лілієн поверталися домів, вони весь час говорили, яку то суконку вдягне на себе Оксанка. Синю з волошками біля пояса чи червону з золотими нашивками? Оксанка так заговорилася з Лілієн, що навіть автобус пропустила і мусіла ждати на другий.
А дома Оксанка ніби їла обід і ніби не їла, бо все думала, як то вона співатиме на сцені. Потім мусіла дуже поспішати на сходини, трохи не впала під авто, насто-лочила якогось котиська і вбігла в домівку якраз перед самою сестричкою. Щастя, що хоч не спізнилась, а то їх рій мав би на один хрестик менше у міжгніздових змаганнях!
А на сходинах сестричка розказувала, як колись давно в Україні боролися наші Стрільчики2) з лютим ворогом, як підіймали Червону Калину3) Опісля і пісню відповідну співали: «Дрімає калина в червонім намисті, лиш з вітром шепочуть листки золотисті».
На закінчення сестричка сказала, що новачки, хоч вони далеко від батьківщини, на чужині, проте теж підуть у змаг, як колись славні Стрільчики. Ой, зраділи новачки! Вони завжди люблять змагатись, а надто, коли це буде так, як колись в Україні! Почали на радощах просити сестричку, щоб їм відразу сказала, коли це буде, чи довго ще ждати?

І сестричка сказала: буде першого листопада. А Оксанці з страху аж віддиху не стало. Та це ж якраз тоді буде їх виступ у школі! Того дня вона має співати на сцені! Хотіла відразу сказати сестричці, але всі так голосно розпитували сестричку про змаг, що не дали Оксанці і слова промовити.
Скінчили сходини і проказали клич свого роя:
«Незабудьки ми, говорим: Не забудь, запам'ятай: Там, за горами, за морем Твій далекий, рідний край!
Аж тоді Оксанка зважилася приступити до сестрички. Тремким голосом, вона сказала, що якраз першого листопада в них у школі вистава і що будуть співати на сцені...
Сестричка поглянула на неї поважно і промовила:
— Що ж, Оксанко, на змаг ідуть лише ті, що самі хочуть іти. Я не кажу тобі нічого. Ти вже юне орля4) і сама найкраще знаєш, що добра новачка повинна зробити.
Оксанка попрощалася: «Готуйсь!» — і пішла домів. Дорогою вона весь час думала, що сестричка все ж не сказала, що на змагу треба бути обов'язково, — так як на сходинах. А вона так хоче хоч один цей раз співати на сцені, у довгій суконці...
Ішли дні за днями. В школі вчителька часто залишала всіх на довгі проби, щоб добре навчилися співати. А мама шила вечорами Оксанці червону суконку з золотими нашивками.
А сестричка показувала на сходинах, як пізнавати сліди, як читати шифри,5) розказувала, як то колись навіть малі новачки помагали Стрільчикам і навіть смерти не боялися... Оксанка все це слухала, вивчала і весь час думала: «І так на змаг не піду!»
А на останніх сходинах, за день перед змагом, сестричка роздала всім маленькі пучечки калинових листків з ягідками. На змагу треба було їх так заховати, щоб ворог не знайшов, коли зловить яку новачку. «Бо за цю Червону Калину, — казала сестричка, — боролися колись наші Стрільчики, і кожна з нас носить у серці такий пучечок калини на згадку про них; нікому не можна його віддати, бо він наш. А якби ми віддали, то програємо змаг і ніколи вже не дійдемо до мети».
Коли сестричка мала роздати калину, Оксанка весь час думала, що відразу скаже: «Прошу сестрички, я ж не йду на змаг!»
Але коли сестричка підійшла до неї, Оксанка сама витягнула руку і пригорнула до серця пучечок калини. ..
Другого дня ранком Оксанка йшла до домівки. З поперечної вулиці вибігла Христя, а, перебігши через дорогу, дігнала їх Улянка. Всі вони були в одностроях, з жовтими хустинами на шиях. І всі пішли разом, побравшися за руки, зі співом: «Ми йдем вперід, за нами вітер віє...» І Оксанці стало так добре, так гарно на серці! Забула навіть, як вона ходила вчора до вчительки оправдуватися, що не може прийти на виставу і як учителька нарікала, що не матиме на виступі їх кляси такої доброї співачки!
Важкий був цей листопадовий змаг! Треба було і критися від ворога, що чигав звідусіль, і важливі вісті передавати, і то не листом, а з пам'яті, і збирати та носити Стрільникам набої, і все, все треба було знати, хто, з ким і за що тоді боровся. І ще рідну Калину Червону треба було від ворога ховати, щоб не відібрав.
Рій Оксанки вийшов у змагу першим!
Після змагу палили в домівці штучний огник і співали стрілецьких пісень, а татко Орисі, що тоді був у Львові малим ще хлопчиною і все це на власні очі бачив, розказував новачкам, як воно було.
І тільки в понеділок ранком, входячи у школу, Оксанка пригадала собі, що вчора була вистава. Бо Ліліен вибігла напроти неї аж на сходи:
— Ой, чого ж тебе не було! Ми вже думали, що ти хвора, аж нарешті вчителька нам сказала! І як ти могла не прийти!? І таку гарну суконку вже мала! Хіба
тобі не жаль?
Оксанка лише всміхнулась і непомітно притиснула ще міцніше до серця пучечок калини, захований на пам'ятку.
— Я мала щось важливіше до роботи! — відповіла.
— Ну, що ж таке? Що може бути важливіше?
— Я піднімала Червону Калину!
— І тому не прийшла співати? Хай би хтонебудь інший її піднімав!
— Е, ти Ліліен цього не розумієш! Твоя батьківщина — тут, а моя далеко-далеко... І все, що я маю з неї, це та Калина. Тому вона дорожча мені понад усе...
І вже хотіла розказати Лілієн про змаг, але задзвонив дзвінок і почалася лекція. А, може, і краще, що не встигла розказати! Бо Лілієн ніколи не була в Україні і думає, що Калина — це тільки листочки та ягідки. Хіба вона зрозуміла б Оксанку?

1) Це діялося в Північній Америці.

2) Українські Січові Стрільці — спершу українська частина при австрійській армії, опісля частина Української Галицької Армії.
В Листопадові Дні Українські Січові Стрільці теж брали участь у боях за Львів.

3) Калина — кущ, що цвіте біло і має червоні ягідки. А разом з тим калина означає Україну, і «піднімати Червону Калину» значить: визволяти Україну. Так співали у своїх піснях Січові Стрільці.

4) Новацькі ступені є такі: жовтодзюб, юне орля, орля. Щоб здобути кожний з цих ступенів, треба пройти відповідну пробу.

5) Шифр — таємне письмо, що ним передають вістки, щоб ворог не міг їх зрозуміти.

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ