ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Катря Гриневич

МАК
Легенда

Жінка Йосипа, теслі, ходила по хаті з недужим своїм хлопчиком на руках. Журливо нахилялась над ним, цілувала його волосся, мабуть, удесяте вже розпочинала свою колисанку. Співала в ній про голубе небо, нагріте теплом Божої любови, про ручай, закосичений незабудьками, як очі янголят; про зябликів та синичок, що саме тепер ховаються у затишшя материнських крил.
Дитя зідхнуло, слухаючи, схилило й собі головку, ближче грудей Марії і з розпеченими жарою губками запало в глибокий сон.
Мама поклала його обережно на вбогій постелі, а сама боса, як була, побігла за ліками до міста. Щоб не гаяти часу, пустилася навскоси полем, з якого щойно вчора сусіди забрали збіжжя.
Перші вечірні сумерки волоклися вже по світі, і пронизливий вихор гудів поверх скиб. Із дерев на межах сипалось зів’яле листя, по борознах миготіли озерця води, мов срібні. Ген, у долині, чорнів Назарет.
Марія бігла щосил, аж вітер лопотів її одежиною, зривав хустину з русого волосся, спиняв віддих у грудях.
І враз заворушилось на полі все покривджене, налякане, дожидаючись рятунку. Безлиста рокита, що дуже боялася зими, доглянула здалеку Матір Божу і розчепіреним гіллям зачепила прохожу. Зачепила, придержала, стала просити жалібним тріскотом корчавих прутів:
— О, зупинися на часок, найсвятіша! Обійди тільки раз кругом, щоб заметіль пощадила мене на цьому відслоненому місці.
Але жінка теслі перебігла розгублено мимо неї, сильніше закутавши платинкою натомлене обличчя.
Стрінула ще світлушку, замотану в павутиння, — тільки зірвати б сітку хижака-павука — та Мати Божа так поспішала, що чула серце в роті.
Не спинила її й пташка, що кілька разів вдарилась на лету об її коліна, забігаючи й собі допомоги у святої мандрівниці. її пернаті діточки, кимось налякані, розбрелися по очереті, і вона даремно закликала їх до себе криком горя та розпуки.
Марія не спостерігала сьогодні нічого на цій гіркій дорозі. З її босих порепаних ніг плила краплями кров і позначала на стернині пурпурову доріжку, одну й другу...
В аптеці ждало багато жінок. Аптекар видавав ліки чергою, і Марія ледве перед ніччю вернулася до хати. Зараз із порога глянула на дитину. Вона спала спокійно, рясний цілющий піт укрив маленьке чоло. Мати з полегкістю схилилася на поруччя ліжка, відпочиваючи після томної дороги.
Пересиділа так усю ніч на сторожі Ісусового сну.
Ранком, як сонце кинуло на Назарет перший жмут проміння, крізь шибку, що її протирали з роси ручки малого Сина Марії, видно було на полі два рядки маків, мов довгі шнури коралів. У ранішньому леготі вони тремтіли, як живі, на своїх високих і тонких стеблинках, а сонце пестило останнім теплом їх рум’яні пелюстки.
Усю днину збігалися діти з Назарету, щоб нарвати цих квіток з неба, але вони скоро в’янули. До того ж ішла осінь, що доти миє дощем і б’є лютими вітрами, доки з них не облетить Богом дана краса.
І маленький Ісус Назареєць вибіг у теплий полудень погратися з ровесниками поміж ті маки, червоні, як вогники, крилаті, як метелики, і крихкі, як мрія. Коли вже мав доволі забави, назбирав гарну китицю і з веселим співом поспішив до хати.
Біля вікна у сонці сиділа його молода Мати і пряла сивий льон, а веретено іскрою вертілося в її пальцях. А як схилилася, щоб придержати в обіймах свого пестунчика, він у спів уже вбрати її волосся в ці тремтячі вогненні квітки, мов у царську корону.
Повна тихої погоди, дивилась на нього обрадувана Марія...

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ