ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Олена Цегельська

У ТИХУ РІЗДВЯНУ НІЧ

«Коли народився Ісус у Вифлеємі за днів царя Ірода, то мудреці прибули до Єрусалиму зі Сходу. Бо на Сході вони бачили зорю і прибули поклонитись Йому».
Довго йшли вони за світлом цієї зорі то гористим, то пустельним краєм. Затяжний та томливий був це шлях, труднощів та невигод повний. Не зважали на це мудреці, бо їм присвічувала зоря, бо їх вела надія побачити віддавна сподіване Дитятко. Радісно перемагали всі труднощі й раділи серцем, що зможуть ще в цю ніч привітати та дорогоцінними дарами обдарувати новонародженого Месію.
Поспішали якомога скоріше. Ніч була ясна, і можна було докладно бачити зорю. Та хвилинами стискала їх серця тривога, що зоря може збліднути, бо вже була пізня ніч. Ідучи бездоріжжя-ми навпростець за світлом зорі, обминали людські оселі. Так увійшли в країну пустинну, повну яруг і висохлих річищ. їхні верблюди й погоничі втомилися далекою дорогою.
Враз мудреці втратили з очей зорю —закрив її горбок чи, може, нічний туман? Усе померкло, і вони почали блукати поночі, щораз змінюючи напрям дороги. їх огорнули сум і непевність.
І тоді сталося щось незвичайне, дивне. Наче на даний знак, погоничі та верблюди спинилися серед пустелі й темряви. Затривожилися мудреці думкою, що, може, ось тут чатують хижі звірі, або розбійники, дізнавшися про скарби-дари, зробили засідку.
Але довкруги панувала нічим не скаламучена тиша. І тоді верблюди, зітхнувши глибоко, всі, як один, поставали навколішки, потім витягнули шиї і поклали голови на землю, наче б віддаючи комусь поклін, наче б прислухаючись до чогось незвичайного, що сталося.
Погоничі, збентежені незвичною поведінкою тварин, стояли безрадні. Вони старалися то лагідними словами, то поштовхами спонукати тварин до дальшого походу, але даремно.
Тоді старший погонич підійшов до верблюда-провідника каравани, став його гладити і стиха намовляти до послуху. Раптом він затремтів, зблід і, задихаючись він несподіванки, звернувся до мудреців:
— Царі землі, володарі, вбийте мене, якщо я кажу неправду! Сталося щось велике, неймовірне: коли я схилився над верблюдом, він, німа тварина, промовив до мене людською мовою: «Люди, пустіть наші поводи з рук, а в’ючним звільніть попруги! І в цю хвилину наказуйте нам і не поганяйте нас, бо це хвилина Божа, хвилина миру. Ми, тварини, і без того виведемо вас на правдивий шлях». Сказав це й замовк. Володарі, що діяти?
Мудреці задумалися глибоко і, вбачаючи в цій події Божу волю, повірили. Славлячи чудо, закликали:
— Амінь, хай буде так! Попустіть верховим поводи, а в’ючним звільніть попруги, не поганяйте їх і не робіть над ними ніякого насилля — бо оце Дух Божий дав знак, що народився Спаситель, і тварини перші віддали Йому поклін. Нехай же їх веде янгол Господній!
Тоді слуги випустили з рук поводи, відступили від верблюдів і пустили їх вільно без усякої принуки. У цю мить поважні «кораблі пустелі» піднялися з колін і пішли велично, наче попливли пісками за своїм провідником. З цікавістю стежили мудреці та прислуга за поведінкою тварин, які йшли так певно, наче споконвіку ходили цими крутими яругами.
І ось вийшла каравана на вільний простір, і мудреці нараз знову побачили зорю, що ясно світила на небі, показуючи їм шлях.
«Побачивши зорю, вони незвичайно зраділи. І ось зоря, що на Сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла і стала зверху, де була Дитина. І, ввійшовши до стаєнки, знайшли Дитятко з Марією, Його Матір’ю. Вони впали ниць і вклонилися Йому. Відчинили скарбниці свої й піднесли Йому дари: золото, ладан та смирну».
***
Тиха ніч, Різдвяна ніч.
Коли в Україні ще не панував червоний Ірод, прадідівським звичаєм десь коло півночі, по святій вечері, господар хати і пан домовитий набирав у посудину свят-вечірньої їжі: куті, узвару, калача та овочів. І йшов він до стайні поздоровити свою худібку з Різдвом Христовим. Ішов поділитися з нею плодами благословенної землі, що їх вони спільно в поті чола виростили. І, як каже старе народне повір’я, в цей час опівночі в стайні діялося щось неймовірне: німа тварина промовляла до свого господаря й пана людською мовою.
А могла цю мову почути й зрозуміти лише та людина, той господар, який протягом року не чинив кривди тварині, який її любив, доглядав і охороняв від лиха. У цей святковий час людина ставала такою близькою тварині, як ніколи перед тим. Зростала любов і вірність тварин до свого пана й господаря.
Тиха ніч, мирна, свята ніч.
І з чужини несеться бажання багатьох тисяч українських сердець туди, додому, в Україну, щоб «усе, що живе, могло в мирі хвалити Господа». Як колись, давно...

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ