ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Ірина Шуварська

ДАРУНОК ІСУСИКОВІ

Матвія звали люди недотепою. Він був бідний і не шукав речей, які на землі високо цінуються. Йому б лише хоч раз, хоч здалеку глянути на Небесне Дитятко.
І він просив Бога про це. Щоб заслужити такої ласки, робив добрі діла: де треба було двох рук і мужності в серці, щоб урятувати комусь життя, чи допомогти слабому, чи малого оборонити від великого, там з’являвся Матвій і робив це в ім’я Боже.
Його руки були великі і спрацьовані. Увечері він їх мив і складав до молитви. Молився, щоб на світі було ясно, весело й спокійно, а по молитві додавав:
— Дозволь мені, Господи, побачити Твоє маленьке Дитятко, Твого Сина Ісуса!
Тихцем готував він щороку дар для Божої Дитини. Він працював у лікарні і все, що заробляв за рік, відносив майстрам-ремісникам.
— Зроби мені по знанню та сумлінню, — говорив Матвій до майстра, замовляючи дарунок для Ісуса, — а Боже благословення буде на тобі, бо для Божого Дитяти робитимеш.
Здивовано дивилися майстри на Матвія і обережно повертали йому трохи грошей, бо давав забагато.
— Бери те, що даю, — відповідав він, — бо знаю, що велику родину маєш і потребуєш заробити. За твій талант і так ніхто не в силі заплатити. Тож і вибачай, що даю так мало — це все, що я зміг заробити своїми безрадними руками.
Скільки вже минуло зим! Різдво проходило одне за одним, а Матвій все ще не бачив Небесної Дитини. Щороку вистоював цілу ніч у церкві і слухав, чи не почує голосу з неба: «Матвію, лиши все і йди поклонитися Синові Моєму!» Потім тихий вертався додому, гладив великою рукою розкішний дарунок для
Ісусика, і тоді, здавалося, чув голос: «Занеси це братові моєму, що народився нині бідним людям!»
І Матвій ішов. Ніс то колисочку, по-мистецьки вирізьблену, то чобітки з найкращої шкіри, то золоту ложечку, то срібну тарілочку; ніс хутерко тепленьке чи свиту гуцульську, санчата, скрипочку чи хутряну шапочку, а зірка провадила його просто до хати, де якраз народилася дитинка.
Цього року мав Матвій більше грошей і. пішов до жінки-вишивальниці, яка вишивала так добре і за роботу свою брала так дорого, що в неї могли бути замовниками лише дуже багаті й вибагливі люди. Замовив вишивану шовком по шовку сорочечку для Ісусика. Шовк був м’який, як мамина рука. Це було якраз те, про що він мріяв.
Цього Різдва стояв Матвій у церкві коло самого вівтаря. Він прийшов задовго до Служби Божої і став спочатку біля входу, щоб у небі не бути останнім. Помалу сходилися люди, почали юрмитися та й посунули Матвія наперед.
Як заспівали «Рождество Твоє», в Матвія засяяли очі, і він усміхнувся, немов побачив щось прекрасне. Нараз обернувся і почав пробиватися крізь натовп.
— Гей, чоловіче, куди ж ви? Нема як пропустити вас! — шептали йому в вухо люди. — Чекайте!
— Пустіть мене, добрі люди! Я йду за Ісусиком! — відповідав Матвій і завзято пробивався до виходу.
Матвій ішов за Ісусиком, за маленьким ясноволосим хлопчиком. А вдома став він на коліна перед Сином Божим і вдягнув на нього вишивану сорочку.
— Лиши земське й ходи зі мною! —сказав Ісусик, і Матвій покинув тіло своє та й пішов за Ним із хати.
Вертаючись із церкви, бачили люди, як ішов маленький хлопчик у прегарній вишиваній сорочці, а за ним старий чоловік з великими спрацьованими руками і з одухотвореними очима. Він виглядав, як апостол, і був одягнений у білу сорочку. І були ці дві постаті прозорі, а волосся хлопця було ясне-ясне, аж світилось.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ