ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

З італійського подав Михайло Островерха

ЗОРЯ ТРЬОХ МУДРЕЦІВ

Наближався Свят-Вечір і Щедрий Вечір. Небо було повне зір, що ясною радістю тремтіли в нічних просторах. Та одна з них мерехтіла ясніше, ніж інші її посестри. І ось ця незвичайна зірка почула біля себе широкий помах крил.
То був архангел Гавриїл.
— Щаслива ти між зорями, радій! — задзвенів його могутній мелодійний голос. — Кличе-бо тебе перед своє обличчя Бог.
Зіронька затремтіла від щастя Швидко перелетіла небосхил, залишаючи за собою ясну смугу сяйва. Колі стала перед Господом, їй здалось, що вона плаває в океані світла, серед якого приблідло її проміння. І почула вона голос, поважний і лагідний, що линув до неї:
— Ця ніч буде незабутня в часі й вічності. Земні мудреці йдуть поклонитись моєму Синові, що захотів народитися в бідноті й покорі серед людей. Але в темряві на землю важко мудрецям потрапити на правильний шлях. Ти, зірко, зійди і срібним світлом покажи їм, куди йти; зупинися над вертепом, де Дитятко Ісус, мій Син, народився. Над трьома мудрецями, над їх почетом, над усіма людьми розсівай світло неба!
Так промовив Господь.
Зірка щораз ясніше мерехтіла й займалась новим світлом. Відійшовши від лиця Господнього, вона, вся у сяйві, швидко летіла повз інші зірки, що, здивовані, стали двома рядами обабіч її шляху. Попереду неї й за нею летіли ангели-музиканти. Нечувана досі музика сповнила світ.
Десь дуже далеко видніла земля, слабо освітлена щербатим місяцем. Було видно, як по шляху рухались якісь темні постаті — то царі-мудреці та їх почет.
Поволесеньки спустилась зірка над ними і зупинилась у просторі.
Мудреців осяяло живе Боже світло, й залунала небесна музика. Вони зрозуміли, що це світло й ця музика вестимуть їх до мети, якої вони шукали. І подались вони за зорею. То була казкова подорож. Пісок у пустелі перестав бути важкий для ходи людей і звірят; річки, долини, гори стали мов зачаровані — так легесенько можна було їх переходити. А коли мудреці були вже недалеко від своєї мети, назустріч їм понісся гомін пастухів і череди, що були в поході, долинула музика сопілок.
Зоря спинилась над вертепом у Вифлеємі. Спинилась і побачила Дитину в яслах, святого Йосифа й Непорочну Діву в поклоні, а довкола вертепу — таке велике сяйво, що світло зірки зовсім приблідло. Мудреці зупинились, Мельхіор, Каспар і Валтасар стали навколішки і склали Дитяті свої незвичайні гостинці.
Зірка зависла над вертепом. Вона знала, що її завдання вже скінчилось,
та не могла відірватись від того святого місця. Але ранок, що сріблом розстилався по пагірках, відсунув її в небесні простори. Зірка все блідла й блідла, зникала в могутньому світлі сонця.
Чудотворна ніч закінчилася.
Коли наступної ночі зірка, що мала таку дивну пригоду, знову стала на призначеному їй місці, щоб світити, інші зірки прийшли відвідати її та спитати про новини; просили її голосно розказати їм свою пригоду.
Зірка розказала їм усе, та враз помітила, що зосталась самотня на небосхилі. Чому ж це інші зірки вже перестали дружити з нею, як колись дружили? Чи так зніяковіли перед нею? Чи, може, позаздрили, що вона мала таку чудову пригоду? Бідна зіронька сама не знала, як це собі пояснити. її самота зростала з ночі на ніч, а її сльози часто спливали струмками по таємних шляхах неба. В самоті ж зростала й туга —хотілося знову побачити вертеп, Дитину й пастухів, що прославляли Дитя.
Аж однієї ночі архангел Гавриїл знову пролетів повз неї, і зірка попросила його ще раз привести її перед обличчя Господа.
І знову здавалося їй, що пливе вона по океану світла, де її проміння приблідло. Збентежена, не могла промовити й одного слова з того всього, що лежало в неї на серці.
І ще раз почула той поважний, але лагідний голос, що їй казав:
— Донечко, знаю твій біль. Я вже подумав і за тебе. Я призначив тобі перебувати на землі, що її ти любиш так, як і мій Син. Місцем твого осідку будуть високі й чисті гори. Не будеш ти людсь ким створінням, будеш квіткою, чистою й невинною квіткою. Люди зватимуть тебе «квіткою зір», бо виглядом ти нагадуватимеш своє минуле — зірку.
Так промовив голос, поважний і лагідний.
І відчула зірка, як її промені ставали пелюстками. А наступного ранку — на
горах, на високих верхів’ях, на неприступних обривах зацвіли зірки, маленькі зірки, білі й ніжні. На сірих скелях цвів небосхил.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ