ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Роман Завадович

ІСУСОВА СЛЬОЗА

Ісус умирав на хресті. Його голова в терновому вінку востаннє похитнулась і звисла. В ту хвилину з Його ока впала велика кривава сльоза і всякла в землю біля хреста.
На третю ніч з тієї сльози виросла билинка з трьома листочками, а на її вершку зацвіла червона квітка.
Дванадцятилітній Шимон був з раннього дитинства хворий на ноги. Відколи батько помер, не було кому доглядати овець, що паслися під горою Голготою. Мусів це робити клишоногий Шимон, хоч часто жалівся, що ноги терпнуть і ниють. Не раз мати прикладала йому до ніг заварене у воді лікувальне зілля, і хлопець, полежавши годину-дві, знов ішов на пасовисько.
Одного досвітку, переходячи Голготою, Шимон побачив квітку й зупинився зачудований.
— Всі гори й доли кругом Єрусалиму я сходив, а такої дивної квітки ще не бачив!
Викопав квітку з коренем, поклав у черепок і приніс додому.
Шимонова мати, Рахиля, була вдовою, її камінна хатина була вбога й невелика, але для вазоника з дивною квіткою знайшлося місце біля вікна. Мати й син навпереміну її доглядали, підливали, і вона з дня на день ставала кращою та дивно пахла.
Одного ранку зайшла до Рахилі сусідка Сара. В неї на руці була велика рана, що тяжко боліла й не гоїлася.
— Яка гарна, дивна квітка! — сказала Сара, зупинившись біля вазоника, а потім мимоволі підняла хвору руку и кінцем пальця доторкнулася листочка.
Порозмовлявши з Рахилею, сусідка пішла додому. Але надвечір вона прибігла знову до Рахилі, радісно схвильована.
— Знаєш, Рахиле? Моя рука перестала боліти!
А за три дні Сара знов прийшла. Не кажучи й слова, розмотала полотняну перев’язку і простягнула до Рахилі руку. На місці, де ще недавно ятрилася рана, рожевіла молода шкіра.
В найближчу п’ятницю Рахиля і Шимон мали гостей. Рахилин брат Натан прийшов з жінкою на прошу до Єрусалиму, і принесли вони на руках донечку, що зроду була сліпенька.
Маленька Марта, почувши дивний запах квітки, простягнула наосліп руку й несамохіть доторкнулась листочків. Ніхто, крім Шимона, цього не бачив. Тільки він слідкував за сліпенькою своячкою І побоюючись, щоб вона нехотячи не зламала квітки.
Гості переночували й пішли в своє село. А за три дні прибігла до Рахилі Мартина мати з донечкою на руках. Ще від порога вона радісно кликала:
— Наша Марта має здорові очі. Вона бачить! Вона справді бачить!
Ніхто не знав, від чого це сталося. Тільки Шимон сказав, що, можливо, це чудо створила червона квітка. Адже і Сарина рука теж так несподівано загоїлася! Він думає, що це від доторку листочків...
З того часу до Рахилиної хатини стали навідуватись люди. Вони чули про дивну квітку, підходили до неї, оглядали з усіх боків, а дехто несміливо доторкався її листочків. Однак нічого незвичайного не діялося.
Та за кілька тижнів зашуміло ціле передмістя Єрусалиму.
Десь на третій вулиці вмирав хлопчик. Батьки приводили знахарів, ті напували його виваром з якогось зілля, намазували тіло всілякими мастилами, але це не помагало. Тоді мати в розпуці
вхопила синка на руки і принесла його до Рахилі.
— У тебе, кажуть, є дивна квітка. Де вона? Дай доторкнутись!
Рахиля подала вазоника, а мати вмираючого підняла його худу, мов патик, руку й доторкнулася нею листочків. Хлопчик наче здригнувся, наче ледве помітно зідхнув. Але за кілька годин він розплющив очі, пізнав свою матір і прошепотів: — Мамо!..
Незабаром хлопець одужав. До Рахилиної хати плавом поплив народ. Не було сумніву — то була цілюща квітка! Шимон був необережний, розповів, де її знайшов: там, де стояв хрест, на якому був розп’ятий Ісус з Назарету...
— Це Боже свідчення! — заговорили люди. — Ісус був справжній пророк, Божий Син! За що його вбито, невинного, святого?
Багато людей увірувало в Христа.
Дізналися про це ті, що вбили Ісуса, фарисеї, судові радники, міська старшина. Вони чули, що Ісус воскрес, але не хотіли в це повірити. А тут щораз більше людей починає вірити, що він справжній Божий Пророк!
За кілька днів до Рахилиної хати вбігла перелякана Сара.
— Ідуть! Ідуть до вас!
Рахиля навіть не питала, хто йде. Виглянула у вікно й побачила вояків. Шимон догадався: ідуть, щоб забрати квітку Божого Пророка. Він уже довідався, що міські урядники розпитували про квітку, навіть підсилали розвідачів, щоб на місці все докладно розвідали.
— Шимоне! Бери вазонок і втікай! —шепнула мати.
Вояки вже були на порозі. Один вояк побачив, як Шимон перелазив підвіконня, і пустився за ним. Шимон намагався втекти, але в слабих ногах не було сили. Він спотикнувся, впав, а глиняний вазонок гепнувся об землю й розбився. Земля розсипалася по перевулку. Вмить підняв Шимон квітку і сховав її за пазуху.
Вояк уже був недалеко. Здавалось, от-от схопить хлопця за одежу. Але сталося щось несподіване: раптом зникла знемога в Шимонових ногах; він почув себе таким міцним і здоровим, що, здавалося, міг бігти з вітром у перегони. Мчався вуличками, не оглядаючись. Минув передмістя і став підійматися на гору Голготу.
Вояк залишився далеко позаду, потім махнув безрадно рукою. Вернувся під Рахилину хату, постояв над розбитим вазонком і, не кажучи слова, відійшов з іншими вояками в місто.
А Шимон біг і біг. Де в нього взялося стільки сили! Не чув ніякої втоми. Чув лише за пазухою доторк дивної квітки і, здавалося, що сила, яка виходить з неї, наповнює все його тіло.
Добіг до місця, де колись стояв хрест Ісуса з Назарету. У скелі ще було видно заглибину.
Шимон добув квітку з-за пазухи. Вона була пом’ята і прив’яла. Шимон злякався.
— Квітко! Квіточко! Я не навмисно, я не хотів! — вибачався хлопець, і сльози текли в нього по обличчю. — Не в’янь! Не вмирай, квіточко! Ось я зараз посаджу тебе в землю, і ти оживеш!
Випорпав руками ямку й обгорнув корінці землею. Гарячково тремтіли пальці. Дуже поспішав, щоб квітка не зів’яла.
Згадав, що пересаджену квітку треба піділляти. Схопився й побіг до джерела під горою. Було досить далеко, а сонце щораз більше пригрівало.
Ось і джерело. Але в що набрати води? Набрав у пригорщу й побіг, побіг... Прибіг до квітки. Вона ще більше прив’яла. Мерщій, мерщій підливати! Глянув на свої долоні — там не було ні краплини води, вона витекла поміж пальцями під час швидкого бігу.
Безрадно схилився біля квітки, спостерігаючи, що з нею робиться. А вона все корчилась і корчилась і кудись дівалась. Ось уже тільки два листочки, вже тільки один... Ще стирчить бильце, але й воно тане, мов свічка... А коли дотануло до корінця, на ньому з’явилася блискуча й червона, мов рубін, велика крапля-сльоза. Блиснула в сонці і впала. Всякла в землю. А за хвилину закурилася легенькою парою-мрякою, піднялась у повітря й полинула угору... в синє небо...
Ісусова сльоза вернулася до свого Власника.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ