ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Володимир Мацьків

ХРИСТОС ВОСКРЕС! НАПРАВДУ ВОСКРЕС!

Ніч добігала до кінця. Далеко, на східному обрії, небо почало рожевіти. Ясно-рожева смуга поволеньки розсувалась щораз ширше. Починало розвиднятись.
В Оливному саді відізвалась перша пташина. За хвилину таких голосів було більше, але вони були несмілі, неголосні. Коли ж почало розвиднятись, голоси пташок ставали голосніші й радісніші.
Місто Єрусалим було спокійне, там не було чути ніяких голосів. Мешканці спали. Це був святковий день. Свято Пасхи.
За містом, недалеко гори Голготи, теж було тихо. Там було кладовище, на якому ховали покійників, головно таких, яких було засуджено на смерть.
Але біля одного свіжого гробу було чути притишену розмову. Там сиділи римські вояки і, щоб не заснути, розмовляли.
— Тите, як довго треба буде нам тут сидіти? — запитав один з них.
— Думаю, що незабаром прийде зміна,— відповів другий сонним голосом. —Але навіщо пильнувати цей гріб? Таж умерлі не встають!
— Так первосвященик хотів. У цьому гробі лежить Ісус з Назарету. Він нібито сказав, що третього дня встане з гробу, але цьому ніхто не вірить. Зате юдейська старшина думає, що його приятелі можуть забрати тіло померлого та казати, що він воскрес.
— Бачиш, Октавіяне, які ці люди дивні! Адже Ісус — така сама людина, як ми всі! Кому ж потрібний умерлий чоловік? Чи не краще було б, коли б ми виспались, як усі інші вояки, а не сиділи ось тут цілу ніч?
— Ти говориш правильно,— сказав Лівій,— але тут справа не з звичайною людиною. Ти, може, не повіриш, але мені розказували люди, що бачили, як Ісус привернув до життя померлого чоловіка, що вже три дні лежав у гробі. Розказували теж, що Ісус нічого злого нікому не робив, а навпаки, допомагав, кому лиш міг, і хто його про допомогу просив. Він оздоровив навіть хворого слугу одного сотника. То чому ж його розп’яли? В цьому мусить бути щось дивне або для нас незрозуміле. Можливо, що він дійсно не з цього світу, як про це, кажуть, не раз говорив.
— Е, не плети нісенітниць! — сказав Октавіян.
Та вояк ще не договорив свого останнього слова, як над гробом заясніло якесь дивне світло, хоч сонце ще не піднялось з-поза обрію. Вояки перелякались та позакривали очі руками, бо ясність була сильна і вражаюча. Серед тієї дивної ясности з’явився ангел у сріблисто-білій одежі. Він підійшов до гробу. В ту ж мить камінь, що ним був привалений гріб, наче сам відвалився. З гробу піднялась величава світляна постать. Вояки-римляни, що стерегли гробу, му сіли ще щільніше заплющити очі, бо ясність була така велика, що очі звичайної людини не змогли на неї дивитися. Та все ж таки вони доглянули, що на руках і ногах цієї постаті червоніли рани.
Вояки з переляку почали відсуватись від гробу.
— Він направду воскрес! — прошепотів Лівій. — Він направду є післанцем неба!
І пташки, здавалось, почули ці слова воїна, повні віри й подиву, та почали щораз голосніше щебетати.
В цю хвилину з-за обрію виринуло сонце і звернуло свої промені на воскреслого Ісуса...
Воротар на брамі Єрусалиму побачив вояків, що з дивним поспіхом ішли до міста і щохвилини оглядались, наче боялися погоні. Не видержав і запитав, що сталось?
— Він воскрес! Він направду воскрес!
— Так! Ісус направду воскрес! Ми ж бачили Його...

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ