Жив-собі, був-собі ослик Осел.
Мав, що для ослика треба, усе:
голову,
	вуха,
		всі ноги
			і хвостик —
Як бачимо, звичайнісінький ослик.

Мав отой ослик рідні небагато:
як то годиться, мама і тато,
		дванадцять братів
			і сестричок зо сім,
бабусь одинадцять (на завидки всім),
стільки ж у нього було дідусів
(тіток і дядьків не рахуєм зовсім,
хіба найсуворішу тітку Горпину) —
словом, мав ослик звичайну родину.

Щоранку цей ослик з'їдав на сніданок
сім порцій спагеті,
	п'ять літрів сметани,
		борщу так з відерце,
			товчеників з перцем,
цукерок лиш жменьку
(хоча й не маленьку)
і соку морквяного дзбанок —
як видно з усього, звичайний сніданок.

Потім наш ослик збирався до школи.
Зайвого в сумку не клав він ніколи,
хіба що:
	машинку,
		бінокля,
			меча,
				свисток,
пістолет, що "в десятку" влуча,
для класних забав надувного м'яча,
маленьке біленьке пухнасте зайча…
А зошит не влазив, ну як не крути!..
Як бачите, зайвого тут не знайти.

У школі наш ослик учився на "п'ять"
бігати,
	битись,
		з рогатки стрілять,
гратися в лови,
	в сліпого кота,
		в ґумки стрибати
			(то гра не проста),
в піжмурки,
	в "смикни-чужого-хвоста"
(аж нападала на всіх сміхота) ?
лиш біля дошки не видав ні звука…
Словом, звичайна осляча наука.

Та якось поміж галасливих забав
наш звичайнісінький ослик … пропав.
Знайти його дуже і дуже непросто:
приблизно одного з тобою він зросту,
мав голову,
		вуха,
			всі ноги
				і хвостик…
Поглянь: а в тобі не ховається ослик?