Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ТАРАСИК

Панський двір у Вільні1) заснув. Лише кричать у парку сови і проти місяця біліють дивні статуї камінні. Заглядає місяць у вікна, у високі кімнати, аж спинився у вітальні, де горить воскова свічка.
Пан пішов у карти грати, певно прийде аж над ранком, а слуга малий, Тарасик, на столі розклав папери. Вийняв олівця кусочок, відрисовує картини, що на стінах у багатих рамах висять у вітальні. Так рисує цілу нічку, приглядається уважно кожній рисці, кожній тіні, що поклав незнаний майстер. Свічка блимає таємно. За годинами години проминають, і зідхає той Тарас, малий хлопчина:
— Ох, якби так малювати, без перерви, без упину всю красу, що в світі Божім! Ох, які були б картини! І не чує Тарасик, як у кімнатах уже лунають кроки пана, лише рука працює пильно і горять завзяттям очі.
Знов приходить пан, лютує, дре Тарасові картини і хлопчину каже важко побивати батогами.
Та мовчить Тарас на муки, на побої, на образи, бо козацька в нього вдача і не вміє він ридати!
Коли ж знов настане ніч і від'їде повіз пана, знову засвітить він тихо свічку і піде в пусті кімнати. Даремно завдає пан Тарасові нові кари, бо краса кругом його кличе, і він хоче малювати!
І даремно Тарасові простелився шлях тернистий, і даремно знущались вороги над ним без упину! Бо він малював, вогненними піснями темні хмари розірвав і збудив Україну!

1) Вільна — столиця Литви. Там не раз перебував Тарас Шевченко, коли ще малим хлопчиною був за слугу панові Енґельгардтові.

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ