Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ПРИГОДА ЯНГОЛЯТКА

А найгірший клопіт був таки з чортиком! Прийшло таке згорблене, нещасне, дрижало на всьому тілі, ледве задеревілу руку звело, щоб у небесну браму подзвонити. Звичайно, мандрувати в такий час, в найлютішу зиму, в навечер'я святого Миколая, — це не те, що в пеклі біля казана зі смолою грітися!
Отже прийняли його янголи, бо такий був наказ святого Миколая: чортик мав завтра їхати з ним на землю. Прийняли його, а що жаль їм стало (бо в янголів серце добре!), то забрали його відразу в небесну пекарню. Насипали повну жменю золотих горішків і посадили на піч, щоб хоч трохи розігрівся. Посадили і пішли до роботи, бо її в цей день вище вершків крил було! Самих лише бубликів скільки треба було напекти, а кожний ще склицею з цукру помазати, а що вже й говорити про шоколядки! Один янгол уже цілий день стояв біля печі в білій запасці і золотою варешкою мішав у горшку шоколяду, а з десять інших наливало її у формочки з чистого срібла, щоб виходили з них то зірки, то серденька, то звірятка...
Коли нараз — що це? І розібрати спершу було годі! Щось чорне бебевхнуло з печі просто в горщок. Л за хвилину показалося з горшка двоє ріжок, за ними — цапина голівка, а через хвилину і весь чортик. Весь шоколядовий! Біда! Половину шоколяди на чисту голубу долівку розхляпав, коли падав, ну а з решти... Хіба ж хто хотів би їсти шоколядки, що в них чорт купався?...
Виліз — шоколяда з нього капає, а він не довго думав — гоп! і просто у відкритий мішок цукру. Насилу витягнули його звідти, а він білий від цукру, мов дід-снігур! Наказали йому відразу помитись, а опісля йти в комірку — різки в'язати. А до дверей пекарні і наближатися заборонили!
Так що з того? Приходить янгол кликати його на вечерю, а там ні однісінька різка не зв'язана, саме вербове пруття порозкидане всюди, а чортик настелив собі коміксів і спить на них, а другими ще накрився! Десь встиг їх з собою із пекла принести!
Коли святий Миколай хотів потелефонувати до святого Іллі, щоб той прислав літака назавтра, то побачив, що дріт від слухальця перетятий! А коли святий Петро повернувся, втомлений, до своєї кімнатки і хотів одягнути на втомлені ноги виступці з найпухкіших хмарок, то побачив, що вони міцно прибиті цвяхами до долівки.
І таке діялося на небі, відколи той чортик прийшов, що й не згадувати!
Ось із трудом дотелефонувався святий Миколай до того літака (з канцелярії святого Луки). Літак приїхав, янгол-водій пішов помагати іншим накладати в нього дарунки. Повертається — аж нема колеса при кермі! А тут уже всі янголи і сам святий Миколай ждуть! Розглядається — а чортик керму гонить, мов обруч, і вже далеко-далеко, на обрії...
Бурею зашуміли янгольські крила, дігнали янголи чорта, керму йому відібрали, ще й нам'яли вуха.
Похнюпився чорт — ніби йому велика кривда сталася! Сів мирно в літак, на останню лавку, біля малого янголятка. Полетіли.
Та не минула і хвилина, як літак надобре від неба відірвався, а чортик уже штовхнув янголятко ліктем. А що янголятко було чемне, то посунулося дальше від нього. Тоді він присунувся і штовхнув іще раз. Янголятко не мало вже куди посуватися, той спитало:
— Чого ти хочеш від мене?
— Цсс! — прошипів чортик. — Знаєш, там за стіною, у багажнику поскладані дарунки для дітей. Багато їх — а ласощів скільки! Ходи, виховзнемося тихесенько, відхилимо двері та поласуємо разом! Бачиш, усі янголи зайняті, бо вивчають нову колядку на Різдво, то й не помітять!
— А що останеться дітям, коли ми поїмо ласощі, що для них?
— Ми з'їмо лише ті, що для нечемних дітей!
— Для нечемних дітей ми й не приготовляємо дарунків! А зрештою я ніколи не брало б того, що не моє!
— відповіло янголятко.
Чортик надувся, замовк на хвилинку, а потім почав знову:
— А ти знаєш, що це висить над нами на стіні?
Янголик мовчав.
— Це, знаєш, називається легкопад.1) Кожний повинен почепити собі його на плечі, коли їде літаком ...
— А проте ні один з янголів не має такого! — здивувалось янголятко.
— Бо вони мають великі крила, їм не треба, а ти могло б легко випасти та розбитись. А з літака до землі дуже далеко!
І чортик здійняв звинений легкопад і силоміць почепив янголяткові на плечі.
— А тепер поглянь крізь вікно, як під нами глибоко! — і чортик відчинив вікно. — Але тепер тобі нічого боятися! Ну, спробуй, виглянь лиш!
Янголятко виглянуло, бо справді було цікаво, і в ту ж хвилину чортик попхнув його. І поки святий Микола та янголи спам'ятались, воно вже випало з літака.
У-у-у-уу! Закружляв світ йому перед очима, а над ним зашуміло полотнище легкопада, що розвивався.
Як довго летіло та куди впало, — не знало. Досить, що коли пробудилося в лісі на засніженій поляні, побачило кругом себе всіх звірів: ведмедів, лисів, вовків, рисів, білок та зайчиків. Янголятко аж розплакалося з страху, коли побачило, що всі ці волохаті та зубаті обличчя глядять просто на нього.
Та в ту ж хвилину промовила стара ведмедиця: — Бачите, це дитина — така, як ті, що приходили влітку до нас у ліс по суниці!
— І така, як ті, що бавилися біля хати, коли я ходила кури красти! — додала лисиця.
— І така, як ті, що мене годували горішками! — запищала білка.
— Так що зробимо з нею? — спитав вовк, і слина йому з рота потекла...
— Ага, що зробимо? — вишкірив зуби рись.
— Хай залишиться з нами, будемо з нею гратися!
— промовила несміливо білка.
Як не кинуться на неї з лайкою всі звірі! Бідна білка блискавицею погналась аж на вершок смереки і вже не важилась і глянути вниз! А тоді почали всі радитися:
— Роздерти її і відразу з'їсти! — завив вовк.
— Підгодувати гарненько, а тоді голову скрутити!
— загавкала лисиця.
— Віддати мені! Мені її й на один зуб не стане! — заревів ведмідь.
— Ого, який захланний! — наїжився рись.
І почали звірі поміж собою сваритися, як янголятком поділитись. А янголятко сиділо поміж ними ні живе, ні мертве і навіть ворухнутися боялося. Аж ось підсунулося щось по снігу до нього та й каже:
— Сідай на мене! Я вивезу тебе звідсіля! — А це був зайчик.
Сіло янголятко на зайчика, міцно вхопилося його довгих ушок, а він тихесенько виповз з-поміж звірів і погнався чимдуж лісом, а потім полем. Тільки ж забуло янголятко, що на плечах у нього — легкопад! Почав зайчик чистим полем гонитись, а легкопад розгорнувся, вітер їх підхопив, і полетіли вони високо-високо, аж понад хмари.
Позліталися всі янголи до небесної брами (ті, що не їздили з святим Миколою), коли почули, що одне янголятко приїхало домів на якомусь дивному звірі! А коли побачили зайчика, що так гарненько ушками стриг, коли розказувало їм янголятко, як то він його від хижаків урятував, то вирішили залишити його в себе. В Райському Саді для одного зайчика квіток стане!
Так і досі живе він у небі — одинокий зайчик.
А чортикові з того часу кажуть ждати святого Миколая на землі, а в небо вже більше не пускають!

1) Легкопад — прилад, що разом з ним зіскакують з літака на землю, коли є небезпека. Це — великий парасоль з шовку, на мотузках.

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ