Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ПТАШКИ З УКРАЇНИ
(Казка новачкам із табору «Пташки з України» в Діброві біля Дітройту1)

Був собі за семи горами, за семи морями зелений гай — Діброва.
І жили в ньому різні-прерізні пташки: золоті бажани, голосні дятлі, веселі сороки, коси-свистуни.
Жили, літали з гілки на гілку і раділи-співали. Діброва — це була їх батьківщина.
Аж ось у гарячу літню днину надлетіли до них у Діброву інші пташки. Одні маленькі, сіренькі, а другі більші, з чубиками на лобиках. Прилетіли і сіли на гілках трепети.
І спитали пташки з Діброви:
— А ви звідкіля?
— Ми — пташки з України.
— А що це за край?
— Це найкраща країна в світі! — відповіли в один голос.
— А ми її не знаємо! — відповіли пташки з Діброви.
— Алеж вона таки найкраща у світі! — переконували пташки, що прилетіли.
— То йдіть собі геть, вертайтесь у свою Україну! — напушилися пташки з Діброви.
— Не можемо, бо в нашій Україні загніздилася хижа червона птиця-яструб і вибиває всіх нас, пташок...
— Отакої!? То ви волоцюги бездомні! Ідіть собі від нас геть, хоч і просто в кігті яструбові!
Зажурилися пташки з України: куди їм, сиротам, під ніч відлітати?
— Що ж, — кажуть, — дозвольте нам хоч на прощання пісню заспівати. А тоді полетимо далі, може, хто інший у широкому світі нас прийме...
— Та нехай, співайте! Яка вже там ця ваша пісня може бути? — і пташки з Діброви повернулися хвостиками до наших пташок.
І заспівали чаєчки сумовито, аж за серце їх пісня хапала, аж сльози з очей витискала. І залящали соловейки, аж серце радувалося, аж хотілося сміятися-сміятися... І заслухалися пташки з Діброви.
Закінчили пісню наші пташки і вже збиралися відлітати, коли це заступив їм дорогу найзолотіший бажан з Діброви і промовив:
— Зачарували ви нас своєю піснею; такої ми зроду не чули! Справді, чудова мусить бути ваша земляУкраїна, коли в ній пташки так гарно співають! Коли
ласка ваша — залишайтеся з нами. Ми вам годити будемо, як зуміємо. Лишайтесь тут назавжди!
— Спасибіг за хліб та сіль! — відповіла найстарша чайка. — Залишимось у вас, та не надовго! Бо вже на яструба поганого буйний орел чатує і вб'є його, лукавого. Тоді нам треба буде чимдуж в Україну повертатися, нові гніздечка вити, наш рідний край піснею веселити ...
— Назавжди, назавжди, ми дуже просимо! — заскреготала синьобока сойка.
— Гляньте, у нас стільки товстих червачків, а що комах, а що насіння! А смачне воно яке!
— Дякуємо вам за добре слово, але коли покличе нас рідна земля, ми повинні будемо вернутися!
Зажурилися пташки з Діброви:
— Коли так, то хоч навчіть нас ваших пісень, поки ви ще з нами!
Залишилися в Діброві соловейки та чаєчки і вчили, все вчили їх наших пісень. Та не могли чужі пташки їх навчитися. Заважкі, загарні вони їм були...
Нічого робити — перестали пташки з Діброви вчитися. А тільки щовечора сідали всі тихо-тихесенько на гіллячках і слухали, як співали соловейки та чайки найкращі у світі пісні — українські пісні...

1) Дітройт — місто в Північній Америці, де дуже багато фабрик.

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ