Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ОЛІВЧИК-ЛІНИВЧИК

Пішов восени малий Михась у школу. Купила йому мати, щоб мав що читати, книжечку з образками. Купив йому тато, щоб мав на чому писати, зошит з лінійками. Купив йому братчик-Левчик гарненький олівчик.
Став Михась щоднини у школу поспішати, бо хотів навчитися скоренько писати. А олівчик йому помагав, як знав.
Через тиждень вже оба навчилися багато: пишуть «мама, баба, дідо, тато». Та нараз скоїлось лихо ... Розказати?
Вночі заснув Михась у ліжку, на столі поклав свій олівець і книжку. А з кутка — шкряб, шкряб! — виходить нишком довгохвоста мишка-Гризикнижка.
— Гей, олівчику, здоров, мій пане! Що за діло ти задумав препогане? Михасеві помагаєш дуже, а за те він голову тобі все струже!
Говорила та й говорила, сидячи за пляшкою чорнила, аж послухав наш олівчик її мову і сказав собі: «Ні, не писатиму вже знову!»
А Михась нічого і не знає, ранком іде, у школу поспішає. Сів на лавку та почав писати: пише «мама», а виходить «тато»! Пише «груші», а виходять «сливи»! Щось Михась сьогодні нещасливий! Пише «вівці», а виходить «кози»! Вже пливуть по личку Михасеві сльози...
— Ні, вже, мабуть, не писатиму ніколи! — і Михась з плачем побіг зі школи.
І сидить Михась три дні у хаті. Вже з нудьги не може їсти й спати. А книжки та зошит з лінійками припадають у куточку порохами.
Просить книжка:
— Ой, олівче, друже, та не будь такий упертий дуже!
Просить зошит:
— Сумно тут сидіти, коли в школу йдуть всі чемні діти!
А олівчик:
— Ні, дайте ви спокій мені! Будьте тихо, ні ду-ду!
Я писати не буду!
Аж четвертого дня братчик — Левчик купив Михасеві новий олівчик. Зрадів Михась, як ще ніколи! Вхопив зошит, книжку та побіг у школу.
Той новий олівчик пильний, працьовитий — вже Михася хвалить знов учитель.
А олівчика-лінивчика в кутку кімнати вже кінчає мишка догризати!

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ