Леся ХРАПЛИВА
ВІТЕР З УКРАЇНИ

ЮРЧИКІВ СОН

Юрчик прийшов додому — перший раз із української школи.1) Кинув книжку на стіл і почав сам перед собою нарікати, бо батьки саме пішли на роботу:
— От тобі й маєш! Доволі було однієї школи, а тут ще й до другої посилають! Як же я можу так учитися? От мої товариші пішли тепер грати в м'яча, а я мушу ще й тепер сидіти та писати завдання! І навіщо воно мені здалося? Писати та читати по-українськи якось трохи вмію, — більше мені й не треба!
Довго так лютував Юрчик, а вкінці таки відкрив книжку та сів писати завдання. Почав списувати з книжки, як казав учитель:
«Володимир Великий охристив усю Україну» ... Писав Юрчик, а гнів таки не минав. А від того букви були такі криві та погані, що аж глянути страшно! Хотів Юрчик щонайгірші витерти, та трохи усієї картки не видер.
— Отака то робота! — думав. — Ні, вже більше так мучитись не буду! Скажу просто батькові, що досить мені однієї школи! — і позіхнув широко, а через хвилину почав дрімати, сперши голову на руки на столі. І вже у півсні повторював ще:
— І не хочу, і не буду; досить мені з однією школою мороки!
Та приснився Юрчикові дивний сон: побачив він своє рідне село, таке, яким йому мама недавно показувала на світлині: білі хати, дорога, клуні,2) обороги.3) І ось бачить Юрчик, як до однієї клуні сходяться хлопці й дівчатка, такі, як і він. Тільки не разом, не гуртом, а поодинці, без співу, без гамору, неначе крадькома, немов чогось бояться... А в клуні за дверми стоїть один хлопчина і нишком заглядає в щілину між дошками дверей. Коли ж хтось підходить, відчиняє двері, але лише трішки, а той, що прийшов, проховзуеться всередину. І так одне за одним, і чи не десяток їх зібралося.
Клуня вся повна сіна, лиш посередині прохід і вгорі, під самим дахом трохи місця. І туди діти вилазять усі драбиною та збираються біля діри у стрісі,4) де трохи видніше. Та щось шепочуть поміж собою. Юрчик чув, що говорили вони щось про науку. Але що саме говорили, не міг ніяк розібрати, бо говорили вони так тихесенько, як вітер листячком шелестить. І видно було, що всі когось ждали, бо раз-у-раз виглядали нетерпеливо крізь діру у стрісі.
Та нараз надбіг ще один хлопчина. Видно було, що спішився і був дуже схвильований. Ввійшов у клуню і почав живо розказувати тому, що при дверях. Юрчик почув лише таке:
— Нашого вчителя взяли! Я сам бачив, як вели його емведисти5) зі зв'язаними руками. Я дав уже знати кущовому.") Може, наші ще визволять його. Зараз іду під сільраду — і так сьогодні науки, мабуть, уже не буде!
А тоді той другий взяв його за руку та повів вгору на сіно. Всі гляділи на нього допитливо, а він почав говорити:
— Друзі, Михась саме приніс вістку, що нашого вчителя Голубого ув'язнили большевики. Та нехай вони не думають, що коли не стане вчителя в нашій рідній, справжній українській школі, ми перестанемо вчити ся!7) Ще ніхто в селі не знає, де саме ми вчимося, а наш учитель напевно нас не зрадить! Я знаю, де захована наша книжка. Тож сьогодні будемо вчитися так пильно, немов би наш учитель був із нами. Ти, Івасю, станеш на стійці при дверях, а ти, Степане, будеш дивитися крізь діру у стрісі.
Обидва хлопці відразу виконали наказ цього старшого, хоч він не виглядав на дуже старшого від них. А тоді він видобув із сіна маленьку книжечку, і Юрчик зі здивуванням прочитав наголовок: «Історія України. Видання Української Повстанської Армії».8)
Хлопці та дівчата похилилися над книжкою і почали читати. Юрчик почув: «Володимир Великий охрестив усю Україну». І далі, і далі, та так гарно, так рівненько, виразно. Опісля змінили стійкових, щоб і ті могли почитати. Потім почали одне за одним переказувати прочитане і пригадували, що читали давніше. В очах у них світились огники, коли розказували, як то колись Україна була славна та могутня, як прийняла віру Христову...
Та нараз стійковий заворушився:
— Дивіть, селом ідуть емведисти, переглядають усі хати, клуні...
Старший рвучко схопив книжку і сховав її собі за пазуху.
— Хтось один проведе всіх крізь діру в стрісі на оборіг, а звідтіля скачіть у городи та розбігайтеся! Я лишуся тут, щоб здержати большевиків, поки ви ви лізете!
— Ні, Васильку! Це моя клуня, і лишуся я. Ти мусиш провести всіх і книжку сховати, бо другої в нас немає! А коли мене побачать у моїй клуні, менше пі
дозріватимуть! — сказало найменше дівчатко.
Старший завагався, а опісля сказав: «Добре!»
Всі почали просуватися за ним дірою в стрісі. Дівчинка вийняла хустку, сіла біля дверей і почала ніби вишивати.
В цю ж хвилину большевики застукали у двері своїми чоботиськами. Дівчинка ще не відкривала, бо ще чути було, як шелестіло сіно; видно, не всі ще були на оборозі.
Та врешті большевики розбили двері і вдерлися до клуні.
— А, це тут упівська школа!? — крикнув їх командир. І просто до дівчинки:
— Це в тебе петлюрівська") школа?

— Не знаю... А що це таке? — спитала ніби байду же дівчинка.
— Не знаєш? Я тобі покажу, що знатимеш! Добре ми вже слідкували весь час за вами! Вашого вчителя вже забрали — і вас усіх ще виловимо! Кажи — де
школа?
— Не знаю! — відповіла ще раз.
— То ходи з нами! Ми вже таке зробимо, що все роз кажеш! — і вхопив її за плечі та попхав перед себе.
Вона злякалася, стрепенулася. Та відразу ж личком пробігла радісна усмішка: в клуні було тихо, як маком сіяв. Всі були врятовані! Спокійно пішла перед емведистами...

***

Юрчик прокинувся і добру хвилину не міг пригадати, де це він. І тільки поплямлена та почеркана сторінка в зошиті перед ним пригадала йому все. З соромом видер її Юрчик і почав знову писати: рівненько, гладко, чисто...
З того дня він ходив пильно в українську школу, хоч не раз дуже хотілося замість того йти гратися з товаришами. Та тоді він відразу згадував, що все ж таки не так важко йому вчитися, як тим дітям на Рідній Землі...

1) Юрчик жив з батьками на еміграції, на чужині і мусів ходити насамперед у чужу школу.

2) Клуня — інакше стодола.

3) Оборіг — чотирокутний дах на стовпах, що під ним складають сіно.

4) Стріха — солом'яний дах.

5) Емведисти — большевицькі поліціянти.

6) Кущовий — провідник куща. Кущ — це декілька хат у селі, що їх мешканці потайки змовляються, щоб разом боронитися проти большевиків.

7) Хоч у большевицьких школах і вчать по-українськи, але вчать багато неправдивого та злого. Тому свідомі діти сходяться потайки самі, щоб під проводом повстанців учитися правди про Україну.

8) Українська Повстанська Армія, коротко УПА — українське таємне військо, що бореться проти большевиків.

9) Головний Отаман Симон Петлюра боровся проти большевиків 40 років тому. Большевики вбили його підступно, а всіх свідомих українців називають і досі «петлюрівцями».

Далі

До змісту Леся ХРАПЛИВА ВІТЕР З УКРАЇНИ

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.