Анатолій ГРИГОРУК
Гра в шашки

У Києві, в одному з наймальовничіших куточків, що зветься Русанівкою, жила дівчинка Уля.
Щоранку по сніданні Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку подихати свіжим повітрям, чи, як жартувала бабуся, «нагуляти дівочі рум’янці». Вони бродили над порослим вербами каналом, уголос читали на лавочці казки, а подеколи брали на човнярській станції човна й залюбки каталися між галасливих табунців чайок і диких качок.
Одного разу, вертаючись додому, Уля побачила біля свого під’їзду незнайомого хлопчика. Він сидів у легенькому, на велосипедних колесах візку, під парусовим шатриком від сонця, а на колінах у нього лежала груба, з барвистою обкладинкою книжка. Проте хлопчик зовсім не збирався гортати її. Він був якийсь примарнілий на личку, сумний і до всього байдужий.
— Ти що, наш сусід? — підступила до хлопчика Уля. — Досі я тебе тут не бачила.
— Ми переїхали сюди два дні тому, — дещо насторожено й наче знехотя відповів хлопчик.
— А чого ти не йдеш погуляти над каналом? Там така краса! Й мало не до самісінького неба б’ють водограї.
Хлопчик мить помовчав, а тоді ледве чутно прошепотів:
— Мені не можна. В мене хворі ноги.
Уля зрозуміла, що повелася не зовсім тактовно. В душі їй зворухнулося гостре співчуття до хлопчика. Щоб хоч якось загладити свою необачність, вона легенько доторкнулася до його руки й запитала:
— А хочеш, пограємо в шашки?
— Я б з радістю, — сказав хлопчик. — Та гравець з мене нікудишній.
— О, не бійся, я теж не гросмейстер, — усміхнулася Уля.
Коли бабуся принесла їм шашки, Уля спритно розставила їх на дошці й великодушно запропонувала:
— Нехай твої будуть білі. За ними — перший хід. А це хоч і маленький, але шанс перемогти.
Уля навчилася грати в шашки півроку тому й так натренувалася, що інколи навіть вигравала в самого тата. Одначе зараз вона вирішила, що навмисне програє хлопчикові й, може, хоч трохи розважить його. Тим часом хлопчик виявив наполегливий характер. Він чинив завзятий опір, і Уля поступово так захопилася грою, що геть забула про свій намір.
— О, який ти хитрик! — щоразу, роблячи свій хід, промовляла вона й раптом вибудувала таку мудру комбінацію, що хлопчик втратив аж три свої шашки, а її, Улину, пропустив у дамки. Тепер у нього не було вже ніякісінької надії на рятунок, і він, ніяково усміхнувшись, звів догори руки на ознаку того, що здається. Уля спам’яталася, та було пізно. Аби втішити хлопчика, вона сказала:
— Мій тато в таких випадках любить повторювати: «За одного битого двох небитих дають». Ти не засмучуйся. Ми тепер щодня з тобою гратимемо, й ти обов’язково натренуєшся. А зараз можна я тебе трохи покатаю?
Не чекаючи згоди, вона зрушила з місця візок і прудко покотила його по асфальтовій доріжці. Весело мигтіли в колесах блискучі шпиці. Лопотів на вітрі парусовий шатрик. А якийсь рудий проворний горобець стрибав позаду них і голосно, мало не на всю Русанівку, цвірінькав, ніби просився до їхнього товариства.

[ Бабусина прем'єра ] [ Гра в шашки ] [ Відро води ] [ Дивовижні імена ]
[ Історія з маминим чоботом ] [ Найкраща сестричка ]
[ Нещасливий день ] [ Чий песик? ] [ Коли по хаті ходять пироги? ]
[ Про автора ]