Анатолій ГРИГОРУК

Нещасливий день

Вечоріло. В дитячому садочку стояв дзвінкий різноголосий гамір. Діти нашвидку вдягалися й вибігали на подвір’я, де їх уже починали розбирати по домівках батьки.
Середня група разом із вихователькою Ганною Петрівною з’юрмилась на ігровому майданчику. Діти галасливо спускалися з гірки, грали у квача, ліпили з піску пасочки.
Тільки Федьо стояв осторонь. Сьогодні у Федя був нещасливий день. Його, як казала Ганна Петрівна, із самого ранку вкусила якась муха. Федьо, ніби дзиґа, крутивсь під час сніданку й перевернув на Костика тарілку з кашею. Потім він обзивав дітей різними поганими словами. І навіть бійку затіяв, за що Ганна Петрівна змушена була поставити його в куток.
Тепер, потерпаючи в душі, що за всі сьогоднішні витівки йому перепаде від мами, Федьо понуро зиркав у бік хвіртки й час від часу жалісливо шморгав носом.
Маму Федьо помітив ще здалека. В руках вона несла важку господарчу сумку. Хустина збилася їй на плечі. Волосся розтріпав вітер. Федьо рвучко ступив у мамин бік. Але, ніби наткнувшися на якусь перепону, тут-таки зупинився.
Мама підійшла до Ганни Петрівни, привіталась і втомлено присіла на край ящика з піском.
— Вибачте, трошки перепочину, — ніяково сказала вона. — Сьогодні не мала жодної вільної хвилини.
— О, на вашу службу не позаздриш, — співчутливо зітхнула Ганна Петрівна.
Федьова мама працювала в лікарні медсестрою. Вона допомагала робити операції. А така робота, як відомо, надто напружена й відповідальна. Крім того, вони жили з Федьом удвох, без тата, й це теж додавало чималих клопотів.
Ганні Петрівні дуже кортіло поскаржитися на Федя. Але сьогодні вона не хотіла засмучувати його вкрай стомлену маму.
Аж раптом кирпатенька Оля, що завжди й у всьому намагалася бути першою, полишила ліпити пасочки й голосно вигукнула:
— А ваш Федьо казав на мене Олька-бараболька!
— І перекривляв усіх, — підхопила Катруся.
— Навіть бився, — додав Дмитрик.
— І талілку пелевелнув, — сором’язливо визирнула з-за Дмитрикової спини Гафійка, що й досі не навчилася вимовляти звук «р». І всі побачили, як плечі у Федьової мами опустилися. А очі стали геть зажурені. Здавалося, на обличчя їй лягла густа сіра тінь. Мама хотіла щось відповісти дітям, та тільки безнадійно махнула рукою. І тут вийшла наперед найменша росточком Василинка.
— Ваш Федьо трошки й гарним хлопчиком був, — сказала вона. — Він найкраще клоуна намалював. Після обіду прибирав з нами зі столу посуд. А ще Ларочка перечепилася через поріг, забила коліно. То він перший підбіг їй допомогти.

[ Бабусина прем'єра ] [ Гра в шашки ] [ Відро води ] [ Дивовижні імена ]
[ Історія з маминим чоботом ] [ Найкраща сестричка ]
[ Нещасливий день ] [ Чий песик? ] [ Коли по хаті ходять пироги? ]
[ Про автора ]