Зоряна ЖИВКА

Дострибнути до неба
(релігійні вірші для дітей)

Зміст

“На весні, як розтане вже сніг…”
Великоднє
“Привіт, горобчику! Ти знаєш…”
“Сонце зійшло і морок щез…”
Крапелька
Мама
Колисанка
Ранок
“Годі тобі сумувати!.. ”
“Слава Господу за літо…”
“Дощик плаче на вікні…”
Бог мене любить
Порцеляновий ангелик
Легенда
“Тримає Бог в долонях цілий світ…”
“Золотаве диво, небес усмішка…”
“На що Небесне царство схоже?.. ”
Сповідь будяка-чортополоха
Притча про сіяча
“Поле, волошки, пшениці…”
Осінній
Плоди Святого Духа
“Я дякую Богу – зима прилетіла!.. ”
Різдвяне диво
Різдво
Різдвяні віншування
Різдвянки
“Завтра знову свято буде…”
“У віконце нишком стука янголя... ”
“Зірко різдвяна, гори, гори!.. ”
“Всі дерева й трави сплять…”
“Що Тобі подарувати?.. ”
“Визираю я зорю над містом…”

***
На весні, як розтане вже сніг,
Радо чую я дощику сміх.
І люблю я дощі та калюжі,
Бо з калюжами небо дружить –
У кожній калюжі шматочок блакиті.
Я також із небом хочу дружити!
Тому по калюжах охоче стрибаю –
І майже до неба дострибну буває!

Великоднє

Сонце сяє у ясній блакиті,
Теплим променем цілує світ увесь.
І серця для радості відкриті:
Знайте, люди, що Христос Воскрес!

Горобці цвірінькають надворі –
То вони співають Богу честь!
Позабудьте сумніви і горе,
Бо Христос Воістину Воскрес!

***
Привіт, горобчику! Ти знаєш –
Христос воскрес?!
Ця звістка райдужно лунає
Аж до небес!
Привіт, кульбабко! Знаєш ти –
Смерть переміг Ісус?!
Немає влади в темноти,
Я Богові молюсь!
О сонечку, привіт, привіт!
Зі мною порадій!
Любов’ю викупив наш світ
Господь, Спаситель мій!
Співають небо і земля,
Луна хвала над світом,
Бо кожне серце промовля:
Воскрес наш Викупитель!

Великоднє

Сонце сяє у ясній блакиті,
Теплим променем цілує світ увесь.
І серця для радості відкриті:
Знайте, люди, що Христос Воскрес!

Горобці цвірінькають надворі –
То вони співають Богу честь!
Позабудьте сумніви та горе,
Бо Христос Воістину Воскрес!

***
Сонце зійшло і морок щез,
Ранок у чистих росах…
“Нині, сьогодні Христос воскрес!” –
Лине хвала стоголоса.

Господа славить квітом рясним
Жовта мала кульбабка
І соловейко співом ясним,
І у ставочку жабка.

Радо співаймо серцем усім:
Бог наш дарує спасіння,
В небі для нас приготовано дім!..
Славмо Христа воскресіння!

Крапелька
(переклад з рос. автор невідомий)

Віра юність твою просвітила.
Скрушно “Лиш краплина” не кажи:
У краплині є велика сила,
Тільки її в серці збережи.

Хто шукає грошей, хто пізнання,
Хто розваг витоптує дроги,
Та душа бажає щастя справжнє —
Мати хоч краплину віри в Бога.

Ждуть тебе і сонце, і дощі,
Радості та прикрості хвилини,
Трепетно оберігай в душі
Дар від Неба — крихітну перлинку.

Мама

Зроблений нами крок –
Мами сльоза, усмішка,
Бачить їх тільки Бог
Серед нічної тиші.

Мамо, уже сивина
Скроні твої побілила.
Ти в мене в світі одна,
Рідна матусю мила.

Я пронесу крізь роки
Образ твій – в серці несхитно
Ніжна твоя рука,
Тиха твоя молитва.

Колисанка

Люлі, засни, моє серденько миле,
Ніч темнокрила вже землю накрила,
Вийшов з яруги клубами туман,
Срібний в тумана, мов пана, жупан,
Ангели в небі, як ті свічечки,
Вже запалили ясні зірочки.
Вже загасив світлячок свій ліхтарик,
Пісню свою відзвенів і комарик,
Вітер шепоче у кронах крислатих:
“Люлі, дитинонько, спатоньки-спати…”

Місяць заснув поміж яблунь гіллястих,
Має роса срібним зерням упасти…
Хай Боже Слово для твого серденька
Буде росою живою і зерням!
Хоч твоє серце маленьке ще в грудях,
Хай же слухняним воно Богу буде,
Лиха й лукавства нехай не пізнає,
Підступи стежка твоя обминає!..
Он у травиці цвіркун скрипалює:
“Спатоньки-спати, дитинонько, люлі…”

Котик для тебе прийшов воркотати,
Чуєш муркоче: ”Спатоньки-спати…”?
Завтра Бог ранок покличе до хати,
Знову в нас буде роботи багато:
Схочуть сунички збирать рученята,
Квітку шукати в траві оченята,
Будуть бадьорі твої ноженята
Стежкою-в’юнкою знов чебиряти.
Божа долоня хай сон твій пильнує!
Люлі, дитинонько, спатоньки, люлі…

Ранок

Сонечко промені сипле бадьорі,
Ніч позбирала в полумисок зорі,
Квітка росою дзвенить, мов намистом,
Вишенька в схованки грає між листям.
Крила туман у яругу ховає,
Богові пташка про ранок співає,
Жабка крекоче, бо мріє про дощик…
Он усміхнулась вербичка ставочку,
Ніби в люстерко, дивиться в воду.
Бусол по берегу паничем ходить.

Сонячний зайчик заскочив на ліжко:
“Ну ж, прокидайтеся, ручки та ніжки!”
Потім промінчик стрибнув на подушку:
“Ну ж, прокидайтесь, очата і вушка!”
Богу подякуй за сон і спочинок,
Ранок веселий і добру годину.
А по молитві поснідай, а потім
Буде багато пригод і роботи:
Чи не згубила полумисок ніч?
Може, то зірка блищить на вікні?
Звечора ти залишив молоко –
Випив його вуж, їжак чи Мурко?
Встигнуть би ще порибалити з татом!
І вітрячок збудувати із братом!
З друзями в схованки треба зіграти,
З мамою вишень відерце нарвати…
“Ну ж, прокидайся!” – промінчик ласкавий
Кличе тебе у пригоди цікаві!

***
Годі тобі сумувати!
Нумо із літом співати!
Нумо радіти! Всміхнися
Бджілці в кленовому листі.
Певно вона заблукала —
Квітку медову шукала.
Он подивися: мов стрічка,
Синьо сміється потічка,
Води прозорі, мов скельця
У лісового джерельця.
Небо блакитне — аж сяє,
Арфою вітер співає,
А під кущем, як сестрички,
Сплять, обійнявшись, сунички.
Радість наповнює серце:
Господом створене все це!
Годі тобі сумувати!
Нумо із літом співати!

***
Слава Господу за літо,
Дощиком веселим вмите,
Сонечком зігріте щедро,
Радісне, бадьоре, тепле.

Слава Господу за літо,
За рясні барвисті квіти,
За сунички і порічки,
І за стежечку до річки.

Річка весело хлюпоче
І скупає нас охоче.
У гайку співає вітер:
“Слава Господу за літо!”

***
Дощик плаче на вікні:
“У хатині тепло, світло,
Діточок зібралось стільки,
От якби туди й мені!”

Пісенька дзвінка луна,
Всі привітні та веселі,
Божий мир у тій оселі.
Дівчинка одна сумна.

“Щось тут, друзі, не гаразд,
Господа як славить щиро,
Треба й ближнього зігріти!”
Двері відчинила враз:

“Дощику, іди до нас!”

Бог мене любить

Певно я знаю: Бог мене любить,
Сонцем ласкавим весняно голубить,
Ніжно мене вітерцем обіймає.
Бог мене любить – певно я знаю!

Взимку снігами рум’янить, морозом.
Друга рукою втира мої сльози.
Хай за вікном і незатишно й темно,
Бог мене любить – я знаю певно.

Дощиком літнім пестить¬-цілує,
В небі блакитнім веселку малює.
Сонечко пташечка піснею збудить,
Певно я знаю: Бог мене любить!

Порцеляновий ангелик
Порцелянові згорнувши криленята,
В небо з вірою здійнявши оченята,
Рученята молитовно склав на грудях…
Душі вірою своєю вперто будить.

Янгол молиться за квіти,
щоб синіли.
Янгол молиться за душі,
щоб ясніли.
Янгол молиться за свічку,
щоб не згасла.
Помолімося із ним, будь ласка…

Янгол молиться... Всміхаюся до нього
І лице моє від тихих сліз вологе.
Божа зіронька застигла на долоні…
Хай же світить, гріє, не схолоне!

Я з тобою помолюсь, крилатий друже,
Бо й моя душа за небом спрагло тужить.
А коли ти знову злинеш у безмежжя,
За тобою полечу шукати стежку.

Легенда

На землю ангели дивились:
Крадіжки, зради, вбивства всюди,
Забули люди, як молитись,
Про небеса забули люди.
Не зводять очі в піднебесся,
Потупившись у сірий пил.
А голубінь така чудесна!
О, люди, не ламайте крил!
Як нагадати вам про вічне:
Любов і Бога, щастя, мрії?
Як засвітити в серці свічку,
Що і освятить, і зігріє?
У пекло долі йдуть без спину.
Для кого біль і кров розп’яття?
Не знавши Бога люди гинуть…
Засумували янголята:
Як шкода Божий килим краять,
Його ж так довго вишивали…
Відрізали широкий клапоть
І на маленькі розірвали
Від неба пресвятого шовку,
Й розкидали по всій землі.
Земля мовчала тужно й довго,
А потім квіти розцвіли.

Ще тане сніг, але підсніжники,
Як лазуринки, під кущем,
Фіалки дивляться – і ніжно так
В душі зрина далекий щем.
І незабудки: “Не забудь!
Є Бог, і жити ще не пізно!”
Їх знов розтопчуть чи зірвуть,
А янголи заплачуть слізно.
Але погляне в небо хтось,
Байдужості розтане крига.
І скаже Богові: “Я ось,
Даруй мені любові крила”.

Йшла полем дівчинка-дитя,
Синіють зорі у пшениці,
І сяють золотом жита,
А серцю хочеться молиться.
Палає маків красноцвіт
“Вплету волошки – краплі неба”,
Поцілувавши синій квіт,
Мала зриває кілька стебел.
“Я небо в серці не згублю,” –
Віночок на голівку вділа.
“О Господи, Тебе люблю!”
Безмежно янголи зраділи.

Мов синя туга, мрії птах…
Життя – не в суєті, не в грошах.
Легенда, казка… А в степах
Цвітуть волошки.

***
Тримає Бог в долонях цілий світ:
Опікує Він вбогих і сиріт
Та посилає дощ на злих і добрих,
Пильнує грішних, праведних дороги.
Усі молитви чує Він у небі,
Коли ти плачеш – Бог близький до тебе!
Утре сльозу і приголубить ніжно…
Ти знай завжди: З ТОБОЮ БОГ ПРЕДВІЧНИЙ!

***
Золотаве диво, небес усмішка.
Лоскоче вусом, лоскоче вушком –
Сміється ковдра, м’яка подушка.
“Зустріти сонце, ну ж, прокидайся!
І з Божим ранком хутчій вітайся!”
То сонячний зайчик! Пітьма тікає
І чорні тіні вже не лякають!
Та чи люстерко народить промінь,
Як сонце іскру свою не зронить?
На серце сяє Господнє світло –
Любові зайчик хай скаче світом!

***
На що Небесне царство схоже?
Мабуть на ранок тихий, гожий,
Коли пелюстками в росі
Пестливо грають промінці.
І, певно, ще на рідний дім:
Так добре, радісно у нім,
Усе таке близьке і любе,
Брати і сестри усі люди –
У Господі одна родина.
Для Бога кожен з нас – дитина,
То ж має бути в Божій хаті
Пісень та іграшок багато.
Любов’ю Бог усіх зігріє!
Про Небеса всім серцем мрію!

Сповідь будяка-чортополоха

Не розквітнуть мені трояндою,
І лілеєю бути не зможу…
Дивні квіти, приємно глянуть,
А будяк обминає кожен.

Квітнуть мальви під білою хатою,
Очі карі красунь – чорнобривці…
Я рослина колюча, пихата,
Проте хочу, так хочу молиться.

Що почутий я буду – не вірю,
І чорти від мене тікають,
Що казати вже люди, звірі,
Як бур’ян і непотріб мають.

Незабудки, волошки сині –
Ті нагадують людям про небо,
Маки, маки – про кров спасіння,
Липа вулики повнить медом.

І плодами все Бога славить…
“З будяків не збирають фіг”,
Всі звіщають Господню славу,
Я ж нагадую людям про гріх.

Сонце, дощ – ходить Боже літо,
З серця зникли усі слова:
Весь укритий рожевим цвітом,
Наді мною бринить бджола.

Притча про сіяча

Вийшов сіяч у поле.
Ранок, чорніє рілля.
Прийме зерно, як долю,
Зранена плугом земля.

І золоті зернини
У сіячевій жмені –
Плоду чекання нині,
Повні снаги й натхнення.

Впали одні обіч шляху,
Що в далину курився.
Їх подзьобали птахи –
Марно сіяч трудився.

Інші – на грунт кам’янистий.
Швидко рости почали.
Сонце зійшло променисте –
Швидко вони пов’яли.

Ще одні впали між терен.
Вигнався той – поглушив.
Не дочекатися зерен,
Тільки бур’ян лишивсь.

Решта на добру землю
Впали в обійми ниви.
Золотом сяють стебла
У промінцях пестливих.

…Чути коси голос,
Пісня женців тане…
Пада рясний колос –
Хлібом зерно стане.

Осіння пісня

В саду співає катеринка,
Немовби янгол Божий грає,
І сипле дощиком хмаринка,
Листочків відлітає зграя.

Сумує ангел златокрилий:
Зав’яла вже остання айстра.
Танцює осінь жовтогрива
В обіймах листопада-майстра.

Музика неба тихо тужить,
Закоханий в красу осінню:
У сонце, що в брудній калюжі,
У плесо річки свято-синє…

Та катеринка все співає,
Немовби ангел Божий грає,
І в серці щемно оживає
Забута мрія, спогад раю…

* * *
Поле, волошки, пшениці.
Ось ваша праця, серпи!
Ляжуть покоси, снопи…
Хлібові сонце сниться...

Марить вогонь в печі,
Тісто дрімає в теплі,
Борошна сніг на столі,
Праці у них ¬– не злічить.

Синього неба шибки...
Вдячно до них схилюся,
Богу за хліб помолюся,
Трепетно вріжу скибку.

Осінній

Яблука солодкі яблуню укрили,
Золота хлібина сяє на столі –
З Божої любові нива нам вродила.
Дякуємо, Царю, за дари землі!

Дякуємо, Боже, за кавун і диню,
За духмяні груші, сливи, виноград!
Хай Тобі лунає, Господи, хваління,
Що благословив Ти наш город і сад!

Знову кличе поле до роботи стати.
Нам даруй годину вчасно, і дощі!
Поможи нам, Боже, у Христі зростати,
Щоб Тебе прославить плодом у душі!

Плоди Святого Духа

Твоє серце – ніби дивний сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.

Вона найбільший скарб, найперший плід.
Без неї мертві всі слова всіх мов.
Бо нею Бог і сотворив наш світ.
І викупив його. Цей плід – ЛЮБОВ.

Бува зростає гріх, немов бур’ян,
Приносить сум, тривоги, заздрість.
Та Дух Святий у серці християн
Викохує солодку світлу РАДІСТЬ.

Вітрів чимало приліта до нас,
Тому якглибше ти пускай коріння –
І визріє тоді в потрібний час
Терпкий, але корисний плід – ДОВГОТЕРПІННЯ.

Від суєти давно стомився світ –
Тривоги й клопоти затягують у вир.
Але звисає зі слухняних віт –
Христовий дар – Господній МИР.

У мороці без неї світ потоне.
Від злості все охопить марнота.
Її нам треба тонни, тонни, тонни!
Цей плід коштовний – Божа ДОБРОТА.

Воно поранення усі лікує.
Діла його крокують у безсмертя.
Добро без нього не смакує.
Таке важливе перед Богом МИЛОСЕРДЯ.

Є від лукавих стріл надійний щит –
Лиш має бути віддана і щира.
Як золото нехай вона блищить!
Перлина саду Божого – це ВІРА.

Їй гордість достигати заважає,
Проте без неї не можлива праведність.
Цей плід блаженством нам Господь вважає:
Вспадкує землю ЛАГІДНІСТЬ.

“Усе мені можливо!” – до сваволі
Один лиш крок, а гріх – поганий гість.
Коли спокус чигає скрізь доволі,
Та є від Духа плід чудовий – СТРИМАНІСТЬ.

Твоє серце – ніби дивний сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.

***
Я дякую Богу – зима прилетіла!
У зимоньки білі, як в ангела крила.
Сніжком притрусила вона наше місто –
Тепер воно біле і гарне, і чисте!
А скільки забав нам принесла зима!
Яких лиш дарунків у неї нема –
Сніжки, ковзани, і звичайно, санчата!
А ще – саме взимку улюблене свято:
На шибці листівку малює мороз
І лине колядка. Родився Христос!

Різдвяне диво

Ось воно – диво спасіння:
відтепер не в далекому небі
а в вертепі
в пелюшках на сіні
Бог.
Цілий світ
вернувся на виворіт,
і тепер до неба один крок.
Й хоча невгасно
танцюють зорі
і янголи в хорі,
але Бог – це Дитя у яслах.
Незбагненною тайна здається:
Бог завжди на небі…
але Небо в вертепі,
а вертеп у моєму серці!

Різдво

Ніч як ніч. Вифлеєм. Зорі сяють.
В листі пальмовім вітер співає.
Місто, мабуть, уже давно спить –
Кожен хоче від праці спочить.
Хоча ні. Он, поглянь, хтось іде.
Чоловік, віслючка він веде.
На тім жінка сидить, утомилася бідна,
Шлях тяжкий, а вона ще й вагітна.
І нема їм притулку, ночівлі немає.
«Сподівайся, кохана, Бог бачить, Бог знає»,
Знов у двері з надією стука,
А у відповідь – тиша, ні звуку.
Він до інших, і знову луна:
«Далі йдіть, далі йдіть, місць нема».
Вже останній будинок стоїть.
«Подорожні? Куди вас пустить?
Повна хата… Хоча зачекай,
В мене хлів є, туди й завертай.
Тепло там, сіно свіже для ложа,
Зараз ковдру ще дам…Милий Боже!
Ти ж родити вже маєш, дитино,
Я води принесу і тканину…»
В листі пальмовім вітер співає.
Вбогий хлів. Вифлеєм. Зорі сяють,
В небі їх засвітив певно хтось?
У цю ніч народився Христос..
«Моє сонечко, спи, люлі-люлі-люля, –
Колихає Марія Святе Немовля, –
Засинай, – і з любов’ю підносить до вуст, –
Моя зіронько, пташко. Ісус…»
І Дитя засинає в ясельцях на сіні.
І, схилившись над Ним, засинає Марія,
І утомлений Йосип дрімає,
А у небі велично зоря дивна сяє.
Янгол з неба звіща: «Цар родився вам нині,
Тихо спить Він у яслах на сіні,
Бог прийшов і надію дарує землі».
Ніч як ніч; тихо, люлі-люлі.

Різдвяні віншування

Різдвяна зоря зазирає до хати.
Хай буде на радість ця хата багата!
Даруй нам, Ісусе, любові у серце,
Нехай вона рясно на ближніх поллється!

Зміцни нашу віру, Спасителю в яслах,
Щоб світло Твоє в наших душах не згасло!
Очисти від злого, навчи пильнувати,
У кожному дневі Тебе шанувати!

Різдвянки
1.
Завтра знову свято буде,
Завіта Різдво до нас
“Радуйся,” – лунає всюди, –
“Народився людям Спас”

Каже знову повідає
Нам стара колядка,
Як у яслах спочиває
Пресвяте Малятко

Заясніла над вертепом
Зіронька велична.
Ангел сповіщає з неба
Про спасіння вічне.

“Слава Богу, мир у серце,” –
Радісно співай
Фіміамом пісня ллється
“Богу серце дай!”
2.
У віконце нишком стука янголя...
Десь у Вифліємі спить Святе Маля,
І віта народження Божого Царя
Сяйвом превелична в небесах зоря.

Не знайшлося місця Богові в готелі,
І Марія в ясла сіно Йому стелить,
Лагідно цілує і співає тихо:
“Хай Тебе, Синочку, оминає лихо
Спи, моє Дитятко, люленьки-люля”

Стука у віконце нишком янголя...
Колядує місяць, зірочки рясні,
Линуть в піднебесся радісні пісні:
“Нині торжествують небо і земля!”
Нишком у віконце стука янголя...
3.
Зірко різдвяна, гори, гори!
Несуть для Месії волхви дари
До славного міста, в Єрусалим,
Вклонитись Цареві, схилитись пред ним
Та в царськім палаці Месії нема.
Куди ж мудрим старцям дорогу тримать?
“Глаголе пророк, що у Вифліємі
Ми Боже Дитятко напевне знайдемо”

Зірко Різдвяна, гори, гори!
Несуть для Месії волхви дари
Знайшли у хатині Марію з Дитям
“Цареві я золото щиро віддам”.
“Приношу страждальцю невинному смирну,
Стікатиме кров, як текучая мирра”.
“Предвічному Богу, що втілився нині
Я ладан приношу,” Вклонились дитині.

Зірко Різдвяна, гори, гори!
Несемо і ми для Месії дари:
Як золото – серце, як ладан – хвалу,
Як смирну – любові краплину малу.
4.
Всі дерева й трави сплять,
Тихо зорі мерехтять.
Лиш одна ясна зоря
До вертепу зазира.
На духмяне ложе з сіна
Божого поклала Сина
І співа Марія-Ненька:
“Спи, Ісусику маленький.”
“Народився нині Цар, –
Пастушкам біля отар
Ангел радо промовля, –
В яслах знайдете маля.”
І вівчарики, і вівці
Йдуть Ісусу поклониться,
А дерева й трави сплять,
Тихо зорі мерехтять.

***
Що Тобі подарувати?
Може срібло, може злато?
Смирну, ладан, перли, рожі?
Що Тобі принести, Боже?
Пісню гарну заспівати?
Що Тобі подарувати?

Я не маю срібла-злата –
На скарби я не багата.
На снігу немає квітів.
Пісню скласти – треба вміти.
Серце лиш віддать я в силі,
Ти прийми мій дар, Месіє!

***
Визираю я зорю над містом,
Ангелів чекаю з благовістям,
Щоб і з пастухами, і з волхвами
Поспішать до ясел у вертепі,
Щирими піснями і дарами
Привітать Дитятко – дар із Неба.

Зір багато вже яснить над містом,
Ангели співають благовістя…
Де Спаситель народився нині?
І хіба вертеп той так далеко –
В місті Вифлеємі, в Палестині?
Ні, він тут, в моєму він серденьку!

[ ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ ВЧИТЕЛЬКИ ] [ ПРИГОДИ ЯБЛУНЬКИ ] [ ПОСИДЕНЬКИ ]
[ Німецька ялинка ] [ СВІТИ І САД ] [ Ангел на ймення грушка ]
[ Дівчина й дерево.(Студентська казка)][ СОНЯЧНІ КОТИКИ (вірші для дітей)]
[ Дострибнути до неба (релігійні вірші для дітей) ][ Про автора ]