Світом мандрують сонячні котики –
діти дзеркал,
сонячних променів
і людської радості.

Частина перша:
Намистечко (низка чотиривіршів)

***
Я зустріла допіру жабу,
Чи царівну, чи, може, звичайну …
Та тепер вже вгадати марно –
Вона в справах своїх пострибала.
***
Знову рейвах в небесній коморі,
Мов миші, розбіглися зорі.
А сонце згорнулось клубочком,
Та й муркоче собі у куточку.
***
Туман, як молоко розлите, –
Нашкодив ночі чорний кіт.
Та сонце вже біля воріт,
Росою, ніби щастям, вмите.
***
Небо виплакалося дощем,
Витерло очі хмариною,
І тепер цілий день
Чисте, мов очі дитини.
***
Золотокрила, золотокоса,
До нас приходить царівна осінь.
Чимось багата, чимось печальна,
Хмародоросла, дощеврожайна.
***
Золотіє осінь, осінь золотіє,
І танцює містом золота завія.
Облітає листя золотим дощем,
Укриває землю золотим плащем.
* * *
Плаче вечір тихим дощиком,
Сумно листопадить за вікном.
І мені щербато-срібним грошиком
Підморгнув ліхтарик, ніби гном.
***
Відлетіло літо, листопадить осінь,
Сірі хмаренята сірий сум приносять,
Та вальсує тихо золотий листочок –
В душах золотіє стомлений куточок.
***
Осінь пише листи жовтолисто,
Їх розносить поштар-вітерець.
І кружляють, кружляють над містом
Ці листівки для наших сердець.
***
Яблука лежали на столі,
Жовто-золотаво соковиті,
Сонця віддзеркалення малі,
Росами блакитними сповиті.
***
Ранок, горде левеня,
виступає містом.
І чому йому щодня
у цей час не спиться?
***
Сонце схоже на велику помаранчу,
Місяць, брат його, – на дині скибку.
Колискову грає ночі скрипка,
Вітер слухає й тихенько плаче.
* * *
Поле, наче небеса злотаві,
А волошки – сонечка маленькі.
Повтікали геть дощі сльотаві,
У калюжі сліз лишили жменьку.
***
У кульбабок оченята
Жовті, ніби каченята.
Бігли сонечка сестриці
Й загубились у травиці.
***
Стриба зелена жабка,
зелені в неї лапки,
кофтинка і спідничка,
і навіть черевички.
***
Сплять веселі черевички.
Сняться їм нові доріжки
І малі бадьорі ніжки,
Що до забавки покличуть.
***
Хмарки грають у квача,
Вітер їм надокуча:
“І мене візьміть пограти,
Хочу з вами я літати!”
***
Ходить лісом їжачок.
Скільки в нього голочок!
…П’ять, шість… десять…Ой багато!
Годі всі порахувати!
***
Котики вербові –
Зіроньки пухнасті,
Китиці любові,
Вербичкове щастя.
* * *
Віддзеркалюють небо сині очі землі,
Мов слухняна черідка, білі хмар кораблі,
Зацілована сонцем чорна смуга ріллі –
То весна прилетіла на лелечім крилі.

Частина друга:
Дощикові цимбали

***
На весні, як розтане вже сніг,
Радо чую я дощику сміх.
І люблю я дощі та калюжі,
Бо з калюжами небо дружить –
У кожній калюжі шматочок блакиті.
Я також із небом хочу дружити!
Тому по калюжах буває стрибаю –
І майже до неба дострибну, буває!

***
Теплий дощ у веселі калюжі!
Босоніж із дощем стрибаю!
Сонце око веселе мружить
І рясні блискітки розсипає.
І сміється впівнеба райдуга,
Листя чисте дзвенить цимбалами…
Парасолю, пробач, добра подругу,
Та без тебе сьогодні стрибали ми.

***
Стрибає на бруківці площ
Малий пустун – весняний дощ.
Він миє листя клена,
Щоб те було зелене
Й цілує абрикосики
У щічки ще й у носики.

***
Про що співає дощ, скажи,
Коли калюжами біжить,
Що виграє срібляста скрипка,
Як дощик стукає у шибку?
Де з вітерцем він гомонить?
Чому буває дощ сумний?
Кому складає серенади?
Дощу секрети хочу взнати!

***
Зовсім я не хочу спати,
у вікно дивлюся.
Як би зірочку спіймати,
щоб її подарувати
дорогій матусі?

***
Знову хурделиця-віхола
Цілу ніч на шибки мої дихала.
На сивому склі вишила
Візерунки коштовні,
Як фіранки шовкові –
У подарунок залишила.

***
Весною мариться у голубіні.
На шибці веселунчик задрімав,
Мені він підморгнув: “Радіймо!”
І сонячно кудись-но пострибав.
Від щастя аж розтанула бурулька,
“Дзінь-дзінь,” – це не сльозинки: дзвінкограй!
А на вербичці забриніла брунька…
То пісня березня летить. Ану спіймай!

***
Знову сонце всміхнулось теплом,
Горобці розбудили вербичку,
Синє небо весна застелила,
Повен келих веснянок розлила,
Простягла рученята травичка.

Біль снігів, що розтанули вже,
увібравши, й небес голубінь.
Вишивають підсніжники мрії, –
Їх земля в своїм серці зігріла, –
На брунатнім м'якім полотні.

***
Тане сніг. Добігає своє лютий.
Ось-ось завесніє. Нарешті!
Дихаю на повні груди
І цілую котики перші…

Сірий, посивілий, жалюгідний
Тане сніг. Калюжі, відлига.
Мрію про дні погідні –
Холоднеча обридла, як лихо.

Кожній травинці шепочу: “Рости!”
Усміхаюся в небо… й сама
Соромлюся своєї радості –
Адже нині вмирає зима.

***
Тендітні долоньки травички
Тягнуться до неба.
Можна сховать рукавички
І шалика вже не треба.
Небо, ніби очі дитини,
Усміхнено-привітне.
Сонцем заквітчана днина –
Радісно-погідна.
Вітерець заклопотано-хмарний
Поспішає у справах, несеться…
Як же довкола гарно!
Весна у серці!

***
Гірко плаче котик Мика –
Його песик Тяпа смика,
А під ганком плаче Тяпа –
Його котик Мика дряпа.
Знову мирить їх Оленка:
“Вас обох люблю, маленькі!”

***
Сварить мама Зайченя:
“Ти не знайся з Вовченям,
З ним тобі дружить не слід,
З’їсть тебе він на обід.”
Тато сварить Вовченя:
“Що за дружба з Зайченям?
Пообідай ним – ось гра!”
І чому це дітвора
Геть не слуха мами й тата?
Разом граються звірята.

* * *
Завжди кудись поспішає,
Жартує, сміється, біжить.
Куди його стежка лежить?
Всі барви в собі розмішає:
Від неба – блакитинки краплю
І клаптик вершкової хмарки
Русявих вербівен коралі,
Гарячу пелюсточку маку.
Скажи, хіба не веселка,
Як райдужне в нього серце?
Летить у краї далекі
Звичайне прудке джерельце.

***
Годі тобі сумувати!
Нумо із літом співати!
Нумо радіти! Всміхнися
Бджілці в кленовому листі.
Певно вона заблукала —
Квітку медову шукала.
Он подивися: мов стрічка,
Синьо сміється потічка,
Води прозорі, мов скельця
У лісового джерельця.
Небо блакитне — аж сяє,
Арфою вітер співає,
А під кущем, як сестрички,
Сплять, обійнявшись, сунички.
Годі тобі сумувати!
Нумо із літом співати!

***
Ой біда, біда, біда!
Вередує вереда!
Плаче суп і хліб, цибулька,
Миска, ложка і каструлька,
Плаче мама і бабуся:
“Пообідай, вередусю!”

***
Радію сонця теплим дивоцвітам
І сивим пасмам літнього дощу.
Печалі я у вчора залишу,
Візьму з собою тільки щастя квіти
І простуватиму у синю далину,
Щемку, як запах м’яти й полину.

***
Скажи, що шептав так закохано вітер,
Зізнайся, які трепетливі слова
Упали на горді твої віти?
Що сонячний зайчик тобі вигравав?
Для кого розчісуєш в поспіху коси?
Для кого червоні зірвала маки?
Ти знову біжиш по закоханих росах…
Куди-но, сестрице – мавко?

Частина третя:
Хвостатий вітер

Мрія
Я спіймаю вітер за хвоста,
Мов коня баского осідлаю.
Є у мене справа непроста:
Де жар-птиця відпочить сідає,
Вже давно дізнатися я мрію.
Здалеку ледь не щодня я бачу,
Крила, як і хвіст, її зоріють.
Кінь веселий в мене, неледачий,
Над землею соколом літає.
Мавки ще розчешуть йому гриву,
Чорнобривці, м‘яту повплітають.
…Гілка затремтіла, впала слива,
Дзенькнуло відерце у криницю.
“Спокійніше, конику крилатий,
Бо злякаєш чарівну жар-птицю!
Он вона вже полетіла спати…”
Пахне вечір медом, пахне літом.
Заглядає в оченята хати.
“Нам сьогодні пізно вже летіти,
Все одно чар-птаха не догнати.
І тому тебе я відпущу,
Ти між верб сріблястих попасися.
Завтра ж, як не впаде з хмар дощу,
То полетимо шукать жар-птицю.”

Березню
Синім проліском залицяєшся,
Небесами дивишся закохано,
Сонцем пестити обіцяєшся.
Знову сніг… О, який ти проханий!

Поетка
Уночі, як в хаті тиша,
Уночі, як в нірці тиша,
І Хазяйка спить, і Кішка,
Пані Мишка
Вірші пише.

Диво
Рожево-блакитна, рожево-бузкова,
Рожево-злотава, рожево-казкова,
Рожево-пухнаста, рожево-шовкова.
Така сміхосяйна, така веселкова.
Неначе мереживо, ніжно-тендітна,
Немовби троянда, що зараз розквітне.
То місто, де казка живе, чарівниця,
І варить варення тепер з полуниці.
Чи янгол згубив у блакиті хустину…
Ні, то не хустина, то хмарка-хмарина!
Рожево-багряна, рожево-бузкова,
Співатиме сонцю вона колискову.
І чари прості – у ній сонечко сіло,
Свій промінь останній лиш їй присвятило!
Вона пригорнула його, наче мати:
«Засни моє любе, тобі вже час спати,»
Мов ненька дбайлива, ще ковдрою вкрила…
А я задивилась, подумала: «Диво!»

Вересень
Заснула мавка у вербі –
Вже вітер їй не чеше коси –
Холодні роси голубі…
То просто осінь.
Пливе в безмежжя човник золотий –
Листочок жовтий вирушив у мандри.
Вербичко-мавко, ти у сні зрости
І викохай косу зеленобарвну.
У вирій полетів і спів, і гомін,
А сонечко до Бога полетіло…
Об павутинку зачепився промінь –
Спомин про літо.

Колискова
Засинай, маленьке сонце,
Нічка стука у віконце,
Зіроньки у небі сяють,
Люлечки тобі співають.

Хай весна тобі присниться,
Як до нас вертають птиці,
Розтає зі снігу ковдра,
Пишно все цвіте навколо.

Хай тобі присниться літо,
Чебрецю духмяні квіти,
Вишні, яблука, суниці,
Сіно складене в копиці.

Хай тобі присниться осінь:
У дерев жовтіють коси,
Дощ і хмари, і тумани –
Трохи сумно, дуже гарно.

Хай зима в сни завітає,
Білим-білим загортає.
І ялинка, і дарунки,
І сніжинок візерунки.

Хай тобі присниться ранок,
Встанемо стрічать світанок;
День прийде – ми будем гратись,
Бігати, стрибать, сміятись.

Вечір зазирне до хати –
Утомившись, ляжем спати.
Вже довкола все поснуло,
На добраніч, люлі-люлі.

Колисанка
Люлі, засни, моє серденько миле,
Ніч темнокрила вже землю накрила,
Вийшов з яруги клубами туман,
Срібний в тумана, мов пана, жупан,
Ангели в небі, як ті свічечки,
Вже запалили ясні зірочки.
Вже загасив світлячок свій ліхтарик,
Пісню свою відзвенів і комарик,
Вітер шепоче у кронах крислатих:
“Люлі, дитинонько, спатоньки-спати…”

Місяць заснув поміж яблунь гіллястих,
Має роса срібним зерням упасти…
Хай Боже Слово для твого серденька
Буде росою живою і зерням!
Хоч твоє серце маленьке ще в грудях,
Хай же слухняним воно Богу буде,
Лиха й лукавства нехай не пізнає,
Підступи стежка твоя обминає!..
Он у травиці цвіркун скрипалює:
“Спатоньки-спати, дитинонько, люлі…”

Котик для тебе прийшов воркотати,
Чуєш муркоче: ”Спатоньки-спати…”?
Завтра Бог ранок покличе до хати,
Знову в нас буде роботи багато:
Схочуть сунички збирать рученята,
Квітку шукати в траві оченята,
Будуть бадьорі твої ноженята
Стежкою-в’юнкою знов чебиряти.
Божа долоня хай сон твій пильнує!
Люлі, дитинонько, спатоньки, люлі…

Рaнок
Сонечко промені сипле бадьорі,
Ніч позбирала в полумисок зорі,
Квітка росою дзвенить, мов намистом,
Вишенька в схованки грає між листям.
Крила туман у яругу ховає,
Богові пташка про ранок співає,
Жабка крекоче, бо мріє про дощик…
Он усміхнулась вербичка ставочку,
Ніби в люстерко, дивиться в воду.
Бусол по берегу паничем ходить.

Сонячний зайчик заскочив на ліжко:
“Ну ж, прокидайтеся, ручки та ніжки!”
Потім промінчик стрибнув на подушку:
“Ну ж, прокидайтесь, очата і вушка!”
Богу подякуй за сон і спочинок,
Ранок веселий і добру годину.
А по молитві поснідай, а потім
Буде багато пригод і роботи:
Чи не згубила полумисок ніч?
Може, то зірка блищить на вікні?
Звечора ти залишив молоко –
Випив його вуж, їжак чи Мурко?
Встигнуть би ще порибалити з татом!
І вітрячок збудувати із братом!
З друзями в схованки треба зіграти,
З мамою вишень відерце нарвати…
“Ну ж, прокидайся!” – промінчик ласкавий
Кличе тебе у пригоди цікаві!

Бабусина кізка
Жила в бабці кізка,
Біла, мов берізка.
Бігала до річки,
Скубала трвичку.
Ранесенько з ранку,
Пас її Іванко,
А в обід Маруся,
Ввечері бабуся,
Уночі ж коза йшла спати
У свою козячу хату.

Любила коза пригоди:
Залізти кудись у шкоду,
Обскубать квітки біля ґанку
Чи вирушить просто на грядку.
Аж бідна бабуся заплаче.
Тоді коза просить пробачення:
“Пробач мені люба хазяєчко! Ох!” –
І бабці несе молоко.

Частина четверта:
Осінній Великдень (верлібри)
***
Мені наснивсь
Великдень восени.
Чому ні?
Ягідки шипшини – як ті крашанки,
Жовте листя, мов золотий обрус,
А хризантеми – вітальні листівки.

Осінній вірш про прогноз погоди
Вкрали в осені солом’яний капелюшок.
Солом’яний капелюшок
із сонячних променів –
дарунок братика-літа.
Вона образилась…
І взяла парасольку.

Акварелька
Сірий асфальт
І сіре небо,
І сірий дощ
Вже мжичить тиждень.
Ну звісно ж, осінь…
Та раптом
Посеред вулиці танцює
Міднокоса дівчина
У жовтому платті.

Зірки
Ніч пече
в чорній печі
булочки
з родзинками.

Підглянуте
Дощик пробіг повз Берізку.
– Ото капосне хлопчисько!
Як же я на свято до Осені піду
В мокрій спідниці?

***
Янголятко йшло по воду,
спіткнулось і розбило дзбан.
Заплакало.
“Не плач, маленьке, – сказав йому Бог. –
Ми з черепків сотворимо зорі.”

Про пам’ять
Радість – то цвіркун, що живе десь за комином.
Він співає щодня, навіть якщо ти й не слухаєш.
І торкає душу спомином
Забутого літа.
Любов – духмяний пучок цілющого зілля,
Що також висить десь там за комином.
І пахне так щемно привіллям
Забутого поля.
Мрія – рум’яне яблуко, мед стільниковий
На столі у тарілці. Куштуєш його – і враз
Стукотять з далини підкови
Забутого дитинства.
Та одного дня ти прокидаєшся
і чомусь усе починаєш згадувати.

Прибирання

Віхтиком із хмарки витру запилене небо.

Ого як посіріла, та біла хмаринка, від небесної куряви!
Тепер її слід попрати.
Дощиком.

О, ще й місто разом вимию!
Бо воно також прикрозапилене…

Ось. Тепер голубінь голуба, зелень зелена.
Райдуга-веселка – райдужно-весела.
Тільки сірий мій віхтик десь зник…

Аби ж у душах людей прибирати було так само легко!
Бо як сіре серце віддзеркалить відмитий світ?

Березневе
Розтанув сніг. Незграбний, постарілий,
Наче випрана сто разів одежина.
Земля лежить пишно-чорна. Зваблива.
Ніби коса панни – ще не розчесана.
Ось зараз та краля прокинеться…
(Дощик дріботить.)
… умиється.
Візьме гребінку, косу заплете,
Стьожкою зеленою прибере…
(Сонце крізь хмари бризнуло.)
… й усміхнеться.

***
Хочу вирушити у мандри!
Мені хоча б намальований кораблик,
Хоч би повітряну кульку
Чи літачок паперовий…

Не кажіть, що мріяти марно,
Не гасіть сонячні блискітки – блиск
В очах… Душа – не бурулька,
Їй потрібно багато сонця й любові.

Хочу стати повітряним змієм –
і побачити місто з точки зору неба!

***
Про що снять сни?
Що сниться їм удень,
Коли вони у подушки тікають?
Чекають ніч вони
І на спавців чекають,
І думають: “Ну де ж ви, де ж ви, де?”
А ми? Прокинулися – і до справ.
Ні “дякую”, ні “до побачення”…
Люди, ех! А якби ваш сон украв
Безсоння-потворко. Тоді б ви побачили.
Перепросили: “Соню, ти де?”
І вигадують сни казки та колискові,
Аби нас приспати знову –
Щоби зцілити клопоти, втому…
…Про що снять сни удень,
Коли тільки кіт удома?

Частина п’ята:
Віршовані задачки

***
Що в корзинці є у Мишки:
Дві цукерки, три горішки,
Пиріжок і дві сунички –
Це дарунки для сестрички.
Скільки усього гостинців
Є у мишки у корзинці?

***
Сплять три киці на подушці.
Киці тихо позіхають…
Скільки разом лапок? Вушок?
Скільки хвостиків дрімають?

***
Є виступці у тата,
А в мами є картаті,
М’які, зручненькі капці,
Блакитні тапці в бабці.
Свої капчата Оля
Зве грордо так: “Пантофлі!”
Є капці навіть в киці.
Сплять капці. Що їм сниться?
Ти ж порахуй всі капці,
Прокинуться як вранці.

***
В осінньому букеті є в мене 7 листочків:
Червоний і зелений –
Знайшла їх біля клена,
З дубочка є брунатний
І жовтий від каштана.
Я маю ще й багряні
Листочки дуже гарні,
А скільки їх щоб взнати,
Ще слід порахувати.

***
В школі лісовій звірята
У футбола люблять грати.
За м’ячем – он глянь! – біжать
Вовчик, двійко ведмежат,
Лисеня і зайченятко,
Борсучок і оленятко.
Їжачок теж дуже хоче,
Та на м’ячика він схожий,
З друзями гасав би радо –
Не беруть його в команду.
Грають у скількох звірята,
Порахуйте-но, малята.

[ ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ ВЧИТЕЛЬКИ ] [ ПРИГОДИ ЯБЛУНЬКИ ] [ ПОСИДЕНЬКИ ]
[ Німецька ялинка ] [ СВІТИ І САД ] [ Ангел на ймення грушка ]
[ Дівчина й дерево.(Студентська казка)][ СОНЯЧНІ КОТИКИ (вірші для дітей)]
[ Дострибнути до неба (релігійні вірші для дітей) ][ Про автора ]