Йосип СТРУЦЮК
КРИЛАТА КВІТКА

То правда, гарнішого від метелика не було нікого на цій галявині. Які вже іволга і сойка чепурні, але куди їм рівнятися до метелика! Тоненький, зграбненький, а крильця такі — аж в очах міняться-переливаються.
— Хто тебе так розмалював? — поцікавилися мешканці лісу.
— Сам, — відповів метелик. — Я ж бо незрівнянний маляр! Он снігур чим був кращий від шпака, а тепер подивіться на нього! То моя робота!
Звірі й птахи тільки головами похитували, а дикий веприк од подиву аж зуби вишкірив:
— То розмалюй і мене, якщо ти такий маляр!
— Тебе? — зиркнув на веприка метелик і відвернувся. — Спершу треба вмитися, а по-друге, на тебе якраз стільки фарби піде, як на тисячу сто сім снігурів. — Спурхнув і полетів на іншу квітку. А з неї — ще на іншу. І так, ніби граючись, робив коло за колом над галявиною.
— Літаюча квітка! — милувалися птахи.
— І справді, літаюча! — зітхали звірі.
— Крилата квітка! — визнали разом.
Так тривало день, два... Птахи й звірі не могли відвести очей від дивної квітки, а вона ще дужче хизувалася перед лісовим товариством.
— Гей ти! — гукнула якось до жука. — Ти й малим був такий чорний?
— Такий, — відповів жук.
— І плазував так само по землі?
— Аякже! — закліпав очима жук.
Але крилата квітка не зупинилася на тому.
— Гей ти! — гукнула до павука. — Ти і малим був такий череватий?
— Такий, — відповів павук.
— І ніколи не літав? Усе звисав отак з куща?
Павук зрозумів, що квітка кепкує над ним і заховався під листочок.
Аж тут — і зелений коник.
— Гей ти! — гукнула крилата квітка до коника-стрибунця. — Ти й малим був такий довгоногий?
— Такий.
— І стрибав отак по траві? Ніколи не літав?
На те коник нічого не відповів, лише відштовхнувся довгими ногами від землі.
Але не була б то крилата квітка — вона полетіла навздогін стрибунцеві:
— Невже ти ніколи не літав? — кричала над головою в коника. Коник кидався взад-вперед, уліво-вправо, але де він тільки не потикався, — скрізь одне й теж:
— Невже ти ніколи не літав?
Нараз у повітрі шугнула тінь — крилата квітка упала на землю і завмерла. Тоді коник повернув до неї голову і так, щоб ніхто не почув, прошепотів:
— А ти теж повзала, як була гусеницею. Пам'ятаєш?
Цього, звичайно, переляканий метелик не почув.

[ СОНЦЕ,  СОНЯШНИК  I МIСЯЦЬ ] [ ГОРА,  ЩО ДОВГО  БЛУКАЛА ] [ САМСОМ ]
[ ОЛЕНЬ  I  ВІЛЬШАНКА ] [ ПЕРЕЛЯКАНИЙ  РАК ] [ КРИЛАТА  КВІТКА ]
[ ХТО СПІВАЄ  НАЙКРАЩЕ? ] [ БІЛОЧКА І ДЯТЕЛ ] [ КОТЯЧА  ВИТІВКА ] [ Про автора ]