Оксана САВЧАК
Дитячий світ і телебачення

У педагогіці утвердилася думка, що людина виростає такою, якою стала до п’яти— восьми років. Тому проблема розвитку розумових, психологічних, емоційно-етичних та естетичних якостей дітей цього віку надзвичайно важлива для сім’ї, педагогічних колективів, позашкільних закладів, творчих організацій. Не може залишатися поза межами виховного процесу і масовий та популярний засіб масової комунікації — телебачення.

Як засвідчує практика, дошкільнята та учні молодших класів — найскладніша глядацька авдиторія. Для них властиві недостатньо розвинуте аналітичне мислення і, навпаки, яскраво виражене емоційно-інтуїтивне ставлення до навколишнього світу. “Діти однаково допитливі до всього, що їх оточує, легко захоплюються найрізноманітнішими речами. На ранніх етапах розвитку дитина нелегко диференціює і добре, і погане. Її можуть розвеселити і сонячний зайчик, і гуркіт бляшанки, прив’язаної до хвоста собаки. Вона з цікавістю стежить за польотом метелика і за тим, як той метелик з відірваними крильцями не може злетіти. Хочемо ми того, чи ні, діти забавляються, і в своїх іграх, невинних чи жорстоких, пізнають світ, пізнають його стихійно, безсистемно, і від того, хто стане лідером у їхніх іграх, залежить, якою буде молодь за десять років.
Що пропонує телеефір дітям дошкільного віку? Ми провели невелике опитування львів’ян з цього приводу, і більшість з них — від дідуся до онука — відповіли майже однаково: мультфільми. Справді, більшість телекомпаній вичерпує свої зусилля у підготовці програм для наймолодших глядачів демонструванням мультфільмів. Безумовно, творчість мультиплікаторів гідно оцінює дитяча авдиторія. Хороші фільми розкривають дітям багато пізнавального, переносять їх у світ казки чи наближають до непростих людських стосунків. Чимало мультиплікаційних персонажів надовго залишаються героями дитячої уяви і навіть прикладом для наслідування.

Демонструє мультфільми і Львівське телебачення. Редактори програм для дітей уважно добирають тематику “мультиків”, якщо потрібно, супроводжують їх відповідними поясненнями. Однак мультфільми — це вже готова продукція, і її не поліпшиш, не відредаґуєш. До того ж, українських мультсеріалів, на жаль, не так багато, тож нерідко телеекран заповнюють фільми закордонні, інколи дубльовані українською мовою, а частіше— російськомовні. Прокатні організації закуповують, зазвичай, копії, які вже давно пройшли іншими каналами телебачення і для “обласного” глядача вони вже не є чимось новим.

Будь-який художній жанр, мультиплікаційний кінематограф також, нав’язує свою певну культуру, ідеологію, пропонує ті чи інші людські цінності. Відомо, що немало “сучасних” мультфільмів не так вчать і розважають дітей, як лякають. Наприклад, люблять діти дивитися диснеївські “мультики”. І справді, вони майстерно зроблені, видовищні, яскраві; пригоди енергійних і всемогутніх персонажів міцно тримають дітей біля телеекранів. Якось до редакції написала мама шестирічного малюка: “Чи зауважили ви, що майже у всіх диснеївських мультфільмах їхні персонажі прагнуть лише одного — грошей. Зрозуміло, без цього “фетишу” не обійтися, але ж діти мають знати і про інші матеріальні цінності”. Як виявилося згодом, ці акценти у мультфільмах студії Диснея дивилися і професійні телекритики. Зокрема у передачі радіо “Свобода”, присвяченій проблемам дитячого телебачення, журналістка Анна Качкаєва зазначила: “Три чверті диснеївських оповідань присвячені пошукам золота. Люди змагаються, вбивають один одного заради слави і грошей”. Так, здавалось би, захопливий фільм зомбує дитину, намагається вплинути на вибір життєвих пріоритетів.

Але навіть “ідеальні” мультфільми не замінять “живої” передачі, в якій діти — і спостерігачі, і учасники. Редакція програм для дітей та юнацтва Львівського ТБ веде декілька циклів передач для наймолодших глядачів. За тематикою і жанрами — це передачі пізнавальні, художні, розважальні.

Використовуючи технічні можливості телебачення (пересувні телевізійні станції, відеозапис), колектив редакції намагається якомога частіше “переносити” знімальний майданчик безпосередньо у дитячі садки, школи, будинки творчості. У звичному для себе довкіллі, в оточенні ровесників діти почувають себе розкутішими, природніше поводяться перед телекамерою. Ніякі декорації у студійному павільйоні не замінять живої “натури”, серед якої спілкуються діти.

Однією з таких “виїзних” програм є цикл “Срібний дзвіночок”. Передачі записуємо у дошкільних закладах, на дитячих ігрових майданчиках. Мета програми — урізноманітнити пізнавальні функції дошкільного виховання засобами телебачення, спонукати дітей до творчості. Під час передач діти обговорюють вчинки героїв казок, дитячих книг, мультфільмів, беруть участь у вікторинах, демонструють свої малюнки, вишивки, інші витвори. Не обходиться таке дійство без пісень, танців, декламацій. Дитяче “телевікно” відтворює на екрані живу, реальну картинку одного дня в дитячому садку. Такі передачі стимулюють дітей до активності, вчать культури спілкування, у притаманній цьому вікові формі розвивають етичні смаки та естетичні уподобання. Програму із задоволенням дивляться вихованці інших дошкільних установ, у листах до редакції вони запрошують телевізійників до себе у гості й ретельно готуються до цієї події.

По-новаторському підійшли львівські тележурналісти до вже традиційного жанру дитячого мовлення — “Вечірньої казки”. Більшість телеканалів (і Перший національний також) не завдають собі особливого клопоту в підготовці таких передач. Протягом п’яти хвилин диктор чи актор говорить дітям про те, як важливо бути добрим, розумним і чемним, а далі— той же “мультик” або, що найгірше, фраґмент із нього, якщо передача не вкладається у визначений хронометраж. У Львові ж перед дітьми розгортається справжнє дійство, побудоване як дитяча гра.

Відомо, що “дитячі ігри — природна форма життєдіяльності дитини. Тож цілком зрозуміло, що саме ігрові передачі— найпоширеніший жанр, розрахований на найменших телеглядачів. Через гру можна навчити дитину багато пізнавального: “Навіть ігри бажано наповнювати пізнавальним і науковим змістом, — зазначають педагоги. — Зацікавленість знаннями і мистецтвом, потребу у творчості, на нашу думку, цілком можливо прищепити засобами телевізійної гри”.

Кожна пізнавальна (і не тільки пізнавальна) програма для дітей має виконувати мінімум чотири функції:
— зацікавити дитину темою;
— поставити перед нею мету;
— показати доступні засоби для самостійного досягнення мети;
— дати дитині змогу порівняти свої результати з результатами інших дітей.
Такою програмою на Львівському ТБ стала “Зустрічі з Гномиком” із циклу “Вечірня казка”. Це була багатосерійна вистава-гра. Драматургія циклу була розроблена так, що кожна наступна передача ніби продовжувала попередню. Усі перипетії вистави розгорталися навколо головного персонажа— казкового Гномика.

Відомо, що діти раннього віку (і не тільки раннього) не люблять прямолінійних повчань, дидактичної форми спілкування. Не дуже охоче сприймають вони і своєрідні “лекції”, у яких усміхнені ведучі розповідають хоч і про цікаві речі, але зі своєї, “дорослої” висоти.
Шукаючи найтіснішого контакту з глядачем, редакція вирішила: хай таким посередником буде особа, якій діти можуть довірити сповна. Такою особою і став персонаж дитячих казок Гномик. Роль виконувала актриса Першого Українського театру для дітей та юнацтва Леся Войневич.

Кожна “серія” цього циклу мала свою тему, фабулу, місце і час дії тощо. Сюжет розгортався динамічно, був наповнений “детективними” елементами; пригоди Гномика і його друзів (а це учасники передачі) неодмінно закінчувалися запитанням: “А що ж буде далі?”.

Однак, це лише дійство. А його зміст якраз і мав на меті у цій пригодницькій, захопливій формі дати маленьким телеглядачам якомога більше пізнавального матеріалу з різних галузей знань, виявити їхні творчі здібності, заохотити поділитися з друзями своїми знаннями, наважитися виставити перед усіма власні витвори.
Кожної передачі діти і Гномик подорожували у різні загадкові світи, звідки поверталися вже збагачені новими пізнаннями, досвідом, умінням.

Наприклад, шкільні уроки граматики навряд чи можна віднести до найцікавіших. А в передачі Гномик веде дітей у “Світ таємничого слова”. За умовами гри, її учасники мають потрапити на казкову сонячну галявину, а привести їх туди може “закодований” текст. З розвитком подій стає зрозуміло, що слова у тексті й не закодовані зовсім, а... просто неграмотно написані. Отож, щоб не заблукати у темних лабіринтах, треба знати, як правильно написати слово. Діти самі знаходять відповіді, а Гномик переконаний: відтепер граматика стане для юних глядачів предметом цікавим і аж ніяк не нудним.
Багато передач циклу були присвячені розвиткові здібностей дитини. У цьому допомагали художники, майстри рукоділля, поети, актори, фахівці з різних галузей знань, запрошені на передачу. Таємничими і не без пригод були мандрівки у світ природи, історії, географії і т. п.

Автори передачі вдало вибрали “амплуа” актриси — Гномика. За задумом сценаристів, Гномик і сам був не дуже досвідченим у багатьох життєвих ситуаціях. Як і діти. Саме цим і викликав співчуття і дружню підтримку маленьких телеглядачів. Діти полюбили цього персонажа, бо він був таким, як і вони: щось умів робити, а чогось лише навчався, нерідко помилявся, але сміливо старався пізнати життя. Маленькі глядачі прагнули подивитися і на саморобки самого Гномика, тому і він мусив “розвивати” свої таланти. До речі, актриса дуже добре працювала в кадрі, справді щось малювала, ліпила, а потім ці роботи разом з витворами маленьких глядачів оцінювали фахівці.

Цикл “Зустрічі з Гномиком” мав велику популярність серед юних глядачів. Редакція активно використовувала “закадрове” спілкування з телеавдиторією: діти отримували завдання щось намалювати, виготовити іграшку, написати віршик тощо. Ці роботи ми демонстрували в передачах, а найактивніших дописувачів запрошували до участі в наступних програмах. “Серіал” про Гномика і його друзів настільки захоплював глядачів, що не лише діти, а й дорослі надсилали до редакції свої версії наступних пригод телевізійних героїв. Багато сюжетів передачі були створені за листами глядачів.
Названі програми, інші цикли Львівського телебачення переконали журналістів: передачі тоді впливають на духовний світ дитини, коли творчий колектив знає цей світ, розуміє життєві інтереси, потреби і запити маленької людини. Такий підхід до справи дає змогу випрацювати цікаву творчу концепцію, широку тематичну і жанрову палітру передач.
Джерело

[ Правила безпеки в Інтернеті для дітей ] [ ШКОДА і КОРИСТЬ ВІД КОМП'ЮТЕРНИХ РОЗВАГ ] [ М. Масич, А. Шевченко ДІТИ У МЕРЕЖАХ ] [ Любов ІСАКОВА Захоплення комп'ютером: заохочувати чи ні? ] [ Комп'ютер і дитина. Здоровий підхід ] [ Дитина-комп'ютероман. Що робити? ] [ Леонід ЧУПРІЙ Вплив телебачення та Інтернету на моральне та фізичне здоров'я дітей ] [ ТЕЛЕВІЗОР ЛАМАЄ ДИТЯЧІ ЖИТТЯ ] [ Віталій КОЛІСНИК ТЕЛЕВІЗОР КАЛІЧИТЬ ДІТЕЙ ] [ Телебачення псує дітей ] [ Телебачення і малята: питання, які хвилюють батьків ] [ Як не виростити дитину-телезомбі Поради батькам ] [ Оксана САВЧАК Дитячий світ і телебачення ] [ Українські діти сліпнуть перед моніторами ] [ В Україні 96% дітей віком від 10 до 17 років користуються Інтернетом ] [ Комп'ютер і зір ] [ Любов ІСАКОВА Діти і мобільний телефон: правила взаємодії ]