• До Дня Незалежності України

Любіть Україну

Звучать українські мелодії.
На сцені Будинку культури — Національний прапор України, тризуб, великий вінок з квітів і трав, жовто-сині стрічки обрамляють сцену. Виходять ведучі.

Дівчинка.
Україно! Мій духмяний дивоцвіт,
Голубінь над чистим золотом колосся.
Через терни йшли до волі стільки літ,
І настав той світлий день, коли... Разом. Збулося!!!

Хлопчик. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.

Дівчинка. З днем народження, незалежна Україно! Сьогодні ми святкуємо її річницю.

Хлопчик. Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилась на нашій рідній землі самостійна Українська держава — Україна.

Дівчинка.
Все, що мріялось нами,
Сповнилось, настало!
«Ще не вмерла Україна» —
Гордо прозвучало!

(Всі присутні виконують Гімн «Ще не вмерла Україна»).

Входять українець і українка.

Українка.
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер і трави, і води.
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.

Українець.
Яка ж вона довга в століття, у цілі віки,
Година негоди, що люд український гнітила.
Із сивої пам 'яті сміло ідуть козаки,
А шаблі, мов блискавки,
Сині жупани, мов крила.

(Звучить мелодія бандури, на сцені з'являються козаки).

Козак.
До звука звук струна струні одвітна,
А всі одвітні серцю кобзаря.
А вже козацьке військо маком квітне,
І спалахнула Хортиці зоря.
Ці звуки золототривожні!
Закличний марш: агей, козацтво, в путь!
І як струна, душа правдива кожна,
З глибин історії вони ідуть, ідуть.
«Гей долиною, гей широкою козаки йдуть».

(Зал виконує козацьку пісню «Ой на горі та й женці жнуть»).

Українець.
Пам'ятаймо, чиї ми сини,
Коли будні на серці чи свято.
Знову бачиться з давнини
Україна, зажурена мати.
І зруйнована бачиться Січ,
Де мій пращур лежить серед поля,
А йому нахилилась до віч
Україна, немов тополя.

(З'являється у жалобі мати-Україна).

Україна.
Сину, сину... А він мовчить.
Сину, сину. Скажи що-небудь...
Жовте листя на вітах тремтить
I летять журавлі у небо... Українка.
Затуляли чужинці в обіймах нам рот,
І перевертні кривдили зраджену мову.
Вилив душу в пісні український народ,
I живе мій народ у співучому слові.

(Дитячий ансамбль виконує українську народну пісню).

Ведучий.
Ми ростемо в той час, де ринок — суддя і свідок,
Де гроші — над усе, де бізнес — без межі,
Яким, цікаво, був тоді ваш заробіток,
Творці духовних див, спасителі душі?

Українець.
Тарас Шевченко... Не згасне вовіки.
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток ?
Отримав 10 років заслання.
Не каявся, писав у казематах,
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих —
Яка цензура викреслить народ?
А він згорів. І так бува не часто,
За гроші промовчав би — і живи.
Шевченко і сьогодні — ваш сучасник,
Бо з його болю починались ви.

(Переможець конкурсу читців творів Т. Шевченка читає його поезію).

Українка.
Ми — українці... Від Тараса,
Мазепи і Сковороди...
Ні, не плаксиві, хоч і часом
Було сліз більше, ніж води.
Нас голодом не раз морили
І в очі поселяли страх.
Ой наші мовчазні могили,
Куди не глянь — по всіх світах...

(Під мелодію скрипки з'являється маленький хлопчик, нужденний, знеможений).

Хлопчик.
Тягнусь я до горла рукою кволою
I раптом кричу у нестямі:
— Дайте!
Ви чуєте? Дайте, бо я збожеволію...
Хоч скибку, хоч крихту...
Тримався я стійко,
Та більше не можу, та більш не зумію,
Бо я ще — дитина, тринадцятий тільки,
І я ще нічого не розумію.
Ще вірю я в Бога, в дурні прикмети,
Чи пухне від голоду вся планета,
Чи тільки моє журавлине село...
Вже з їли усе ми... Усе, що могли.
Г всяке бадилля, і всяке лушпиння,
І навіть з повітки лелеку стягли...
Прости нас, лелеко,
Ми, птахо, не винні!..

Ведучий (виходить зі свічкою).
Під час штучного голодомору 33-го року в Україні загинуло більше 10 мільйонів жителів.

Ведуча.
Соловки, сибіри, магадани...
Вороги народу — де ваш лік?
На душі, на думці — скрізь кайдани
Тридцять сьомий розпроклятий рік.

(Звучить мелодія «Прощання слов'янки»).

Воїн.
На Україну наповзла
З усіх усюд потворна тінь,
І хижо пазурі вганяла
І у синяву і в золотінь.
Вони йшли і йшли під кулі перші,
Бо просто зневажали смерть.
І свято вірили, що вмерши,
Здолати зможуть вражу твердь.
Що своїм духом заворожать,
Паралізують цілий фронт,
І чорна армія ворожа
Відхлине геть за горизонт.
Ордою мчать десятиліття...
Могили всюди і хрести...
Чи зможуть з молодого віття
Нові герої прорости?

Українець
(із свічкою в руках).
Під час Великої Вітчизняної війни в боях з ворогом та від рук загарбників загинули мільйони українців.

(Звучить мелодія скрипки).

Україна
(із свічкою в руках).
Мої сини нескорені і горді,
Восьмидесятих в 'язні політичні,
Безстрашно й дужо ви гукнули: «Годі!»
І правди слово мовили заклично.
Де ти, Василю, де ти, віщий Стусе?
Вінець терновий сам собі одяг,
Замислитись сьогодні кожен мусить,
Як він нам дався, синьо-жовтий стяг...

Ведучий.
Так мало непогорблених, прямих,
Окрилених високою метою.
І хто нас визволить од нас самих,
Від страху перед кривдою святою?

Голос за сценою.
Народе мій, до тебе я ще вернусь,
Як в смерті обернуся до життя.
Своїм стражданням і новим обличчям
Я, син, тобі доземно уклонюсь.

Ведучий.
Між лавок і фальшивих од,
Між порнографії і страху,
Він виросте — новий народ,
Що за Вкраїною — на плаху.
Він буде добре знати шлях,
Якими йшла його Вкраїна,
Де був капкан, де злоби цвях,
А де — насилля і руїна.
Він гляне — Богом, із висот
Навкіл. Сурово й пильно гляне.
Мій гордий, праведний народ,
Який зненавидить кайдани,
Який над все прославить честь
Свою і славу України...
Він виростає, він вже єсть,
Між: криків цих, цієї пісні.

(Зал виконує пісню «Ой у лузі червона калина». Виходять чотири українці).

1-й українець.
Вставай, Україно! Вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.

2-й українець.
Вставай, Україно! Вставай,
Єднай Чорне море й Карпати.
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати!

3-й українець.
Ми, народ, що вийшов із неволі,
Клянемось в благословенну мить —
Всі свої тисячолітні болі
В славу України перелить.
Клянемося «Кобзарем» Тараса,
Геніями Лесі і Франка,
Що не зродиться пахолків раса
З крові Ґонти і Залізняка.

(На сцену виходять гості — жителі села, знавці народної творчості, обрядів, звичаїв).

Ведучий.
Це — мій народ. Спогорда не дивись,
Що руки в нього з праці вузлуваті.
Душа його пречиста, як те свято,
А в серці думка й пісня обнялись.

(Гості виконують народні пісні, вітають присутніх із святом. Діти вручають їм власноруч приготовлені подарунки).

Ведуча.
Під синім небом України
Зазолотилися жита,
У чулім серці воєдино
З'єдналася палітра та.
Бо це дано нам споконвіку —
Душею, що не любить крику,
Єднати землю й небеса. Україна.
Роботящим умам, роботящим рукам
Перелоги орать, думать, сіять, не ждать,
І посіяне жать роботящим рукам.

Українець.
Дай нам, Боже, сили й снаги,
Щоб цвіли дніпровські береги,
Щоб жили гуртом, не поодинці,
На землі щасливі українці.

Ведучий.
Я на рідній мові друзям щастя зичу.
Хай добро хлібину кожному несе.
У гостинну хату всіх покличу,
І вони, я певний, зрозуміють слово,
Де матусі ласка, батькове тепло.,
Де вкраїнська мова пахне барвінково,
Де вкраїнська пісня розправля крило.

Ведуча.
Рідне слово моє — в нім озвуться віки,
Рідне слово моє — і крізь хмари сія.
Словом вишию день — простелю рушники,
А на тих рушниках — Україна моя.

(Виконується пісня «Роде наш красний»).

І.Османова, бібліотекар
с. Новопавлівка, Херсонська обл.

Позакласний час

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.