Марина СТЕПАНСЬКА
ІСТОРІЯ ПРО ВЕДМЕДИКА ДМИТРИКА

Живе собі в лісі маленький ведмедик на ім'я Дмитрик. Живе він не сам, звісно, а з мамою-ведмедицею Медеєю і татком-ведмедем Веніаміном. Тато працює — на пасіці, в лісових малинниках, в ставках лісових рибу розводить. Мама ж виховує синочка і дбає про домашнє господарство.
Дмитрик — загалом чемний, ввічливий, слухняний синочок і намагається допомагати батькам і не засмучувати їх. Проте, як у всіх діточок, його слухняність іноді втікає десь в шухляди чи під ліжечко, чи в шкарпетку залізе, а чи в зимовий кожушок, який ведмедик вдягає холодної пори. (Ти напевне, гадав, що ведмеді вкладаються спати на цілісіньку зиму? А от і ні! То звичайні ведмеді так роблять, а казкові — такі ж дітлахи, як і ти.) Чи серед іграшок або сторінок книжечки з кольоровими малюнками заховається слухняність. І хихотить. А Дмитрик в цей час…
От що одного дня трапилося з нашим ведмедиком.
Як багато хто з малюків, Дмитрик полюбляє солодощі. І ніколи не відмовиться від найсмачніших ласощів — меду. (Ти теж, певно, любиш солоденьке, еге ж? ?) Проте мама Медея пильнує, аби синочок не зіпсував собі зубки і в нього не розболівся животик, і не дозволяє їсти мед з діжки, та ще й лапою, та ще й більше ніж 2 ложечки. Мама або накладає меду в блюдечко, або намащує ним хлібець до чаю.
Але цього дня саме очікували гостей — родичів з далекого лісу, що розташований по інший бік річки, аж ген за пагорбами високими! Тому мама Медея клопоталася на кухні, готуючи смачні наїдки — смажила свіженьку, виловлену Дмитриком разом з татком ведмедем, рибу, збивала вершки з малинкою і пекла пиріг з абрикосовим варенням.. І от саме за варенням, яке зберігалося в коморі в слоїках, мама ведмедиця і попросила піти Дмитрика. А в коморі — чого там лишень не було! Гриби сушені у в'язочках на довгих нитках, гриби солоні в діжках, не довгих поличках вишикувались слоїки — варення малинове, суничне, ожинове, з чорниць, яблучок, грушок, абрикосів, слив… А ще!.. А ще!..
Найкращі з запасів, на думку Дмитрика, діжки з медом. Заввишки майже з тата Веніаміна, вони стоять попід стіною, зроблені з липової деревини, накриті щільно товстими круглими покришками. Проте запах просочується й назовні. Як же пахне там!!!! В Дмитрика аж слинка потекла, коли він зайшов до комори. «Хоча б понюхати. Хоча б подивитися!..» — зринула думка в Дмитрика. «Е, ні! Мамусі потрібне варення з абрикосів, я маю принести,» — була друга ведмедикові думка. Знявши з полиці слоїк, Дмитрик рушив був до виходу, та… Не втримався, і, поставивши слоїк на долівку, він підтягнув невеличкого ослінчика до діжки з медом, з якої, як йому було відомо, мед вже набирали, і якщо він, Дмитрик, трі-і-ішечки покуштує, ніхто й не помітить цього. Відсунувши покришку, ведмедик зазирнув усередину. «М-м-м! Липовий!» — облизав писка Дмитрик.
Як ви, малята, зрозуміли, слухняність саме в цю хвильку заховалась між сушеними грибами, і помалу розгойдувалась на мотузочку, сміючись до себе — «А що ж то буде далі?!» А далі…
Оскільки меду було близько половини ємності діжечки, Дмитрик перехилився через вінця і зачерпнув лапкою трішки меду. «Смакота-а-а! — задоволено прошепотів він, — от ще раз покуштую, й досить!» Дмитрик перехилився більше, аби набрати в жменьку якнайповніше і… Ослінчик хитнувся, впав на бік, а Дмитрик беркицьнув сторч просто в діжку! «Йой!!!» — вихопилося в нього.
Вам, певно, відомо, малята, що мед після певного часу зберігання зацукровується — перетворюється на бурштинові медові кристалики. Тому Дмитрик не занурився в мед з головою, як сталося б, якби той був рідким, і не загруз в ньому, подібно осам. Проте вибратись з діжечки самотужки ведмедик таки не зміг. Виріс він невисокий — ще ж маля! — в половину таткового зросту, тому дотягнутися коротенькими лапками до краєчку діжки йому ніяк не вдавалося. Тим паче, що відштовхнутися і підстрибнути заважав липкий мед, що обліпив ведмедикову шубку й лапи. «Оце халепа! — засмутився Дмитрик, — як же соромно мені буде перед мамою. А татко? Що він подумає? Скаже, що я неслухняне безпорадне дитинча, і не візьме мене більше ані на риболовлю, ані на пасіку допомагати!» Ведмедик був ладен вже розридатися, аж тут в комору увійшла мама Медея. Не дочекавшись синочка зі слоїком абрикосового варення, вона вирішила, що він відволікся чи забув, або загрався у своїй кімнаті. Та, побачивши ослін, який недбало лежав біля діжки з медом, мама зрозуміла все. Вона підійшла, витягла Дмитрика з меду, і промовивши докірливо: «Синку, синку!....», понесла його митися.
Коли Дмитрик, вимитий, загорнутий в сухий м'який рушник, сидів на стільчику в своїй кімнаті, він уважно подивився на маму і прошепотів:
— Мамуню, вибач мені! Я більше ніколи так не вчиню!
— Я вірю тобі, синочку і вибачаю! — відповіла, усміхаючись, мама Медея.

2007 — 2011

[ ДЕНЬ МАТЕРІ ] [ ДВОЄ КОСМІЧНИХ КОШЕНЯТ ] [ ЯК КОСМІЧНІ КОШЕНЯТА МЛИНЦІ ПЕКЛИ ] [ КАЗКА ПРО М'ЯЧИК КАВУН ] [ ІСТОРІЯ ПРО ВЕДМЕДИКА ДМИТРИКА ] [ ЯК ВЕДМЕДИК ДМИТРИК ЛІТАВ ] [ КАЗКА ПРО КАЛЮЖУ, ЯКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА… ]