Віталія САВЧЕНКО
Мар'янчина пригода

Жила собі дівчинка Мар'янка, гарна, розумна, але страшенно вередлива й лінива. Іграшок у неї було так багато, що і дня б не вистачило, щоб їх усі порахувати. А дівчинка не вміла гарно поводитися з іграшками — розкидала, ламала і не хотіла їх прибирати. В Мар'янчиній кімнаті ніколи не було порядку. Іграшки — на підлозі, під ліжком, книжечки — порвані, і мама завжди сварила малу, бо хотіла привчити її до порядку. Та дівчинка була вперта і робила все по-своєму. Ось зайчикові бантика з вушка відірвала, мавпочці хвостика пошкодила, собачці розірвала лапку. Та й зовсім не жаліла іграшок.
Одного дня у гості до мами завітала подруга і принесла Мар'янці гостинці та новесеньку ляльку. Дівчинка раділа, смакувала шоколадкою і гралася лялькою, забувши про всіх на світі. Та коли мамина гостя пішла, мама зайшла в кімнату до доні і сплеснула руками:
— Доню, ну що ж ти знову все порозкидала, нову ляльку шоколадом замурзала? Прибери негайно, бо не підеш сьогодні на прогулянку. Я за десять хвилин зайду, і щоб був мені в кімнаті порядок.
Мар'янка надула губки: ох, і не хочеться їй прибирати, але ж мама сваритиме, і погуляти теж хочеться. Та що вдієш, взялася за прибирання. Зайця кинула за шафу, мавпочку — під ліжко, собачку і книжки будь-як запхала в шухляду, ляльку смикнула за коси, витерла об платтячко руки від шоколаду і кинула її за диван. Решту іграшок порозсувала по кутках та скриньках і, задоволена собою, побігла хвалитися мамі, що вже порядок зробила. Мама заглянула в кімнату, побачила, що прибрано, похвалила Мар'янку.
— Ну, коли ти така чемна, то збирайся, підемо гуляти, купимо морозива,— пообіцяла.
Дівчинка радо заплескала в долоньки. А вже біля крамниці запитала:
— А іграшку нову мені купиш?
— Е ні! Іграшок у тебе вже стільки, що ти їм не можеш дати лад.
— Ну купи,— почала скиглити вередуля. Але мама пройшла повз крамницю з іграшками, дівчинка аж заплакала зі злості, та мама не зважала.
Вже ні гуляти, ні морозива малій не хотілося. Ображено надула губки і незадоволено йшла біля мами. Вдома мама суворо наказала:
— Іди мий руки, пообідаєш і негайно спати. Мар'янка неохоче почалапала у ванну кімнату. За обідом вона ще шморгала носом, а коли йшла в ліжечко, попросила маму почитати казочку. Та мама сказала:
— Ти погано сьогодні поводилася, казку читати не буду, подумай про свою поведінку, і хай казка тобі присниться.
Поцілувала доню і вийшла з кімнати, причинивши двері. Дівчинка думала:
— Чому, ну чому мама не захотіла купувати іграшку?
Думала-думала та так і заснула непомітно.

І приснився Мар'янці такий дивний сон. Іде вона стежинкою, довкола— квіти, дерева, метелики літають. Аж раптом чує шум за найближчим кущем. Зазирнула вона обережно за кущ, бачить галявинку, а на ній сидять і стоять її іграшки і про щось галасують. Прислухалася дівчинка і почула ось що:
— Мені вона лапку розірвала, он аж вата випадає,— пожалівся Собачка.
— А мені хвостика пошкодила,— жалілася Мавпочка,— тепер не зможу на дереві висіти.
— А мого чудового бантика з вушка зірвала,— плакав Зайчик.
Раптом на середину галявини вийшла нова Мар'янчина Лялька і гірко-гірко заплакала:
— Я була така гарненька, чепурненька, так раділа новій своїй подружці, з якою буду гратися, а тепер подивіться на мене. Мої коси розтріпані, бо вона їх смикала, а моя чудова сукеночка тепер, як ганчірка, бо вона витерла об неї свої брудні руки від шоколаду. Я пом'ята і брудна, ще й кинула мене за диван, а там темно і страшно.
— І мене скривдила, і мене,— гукали інші іграшки звідусіль. Такий галас зчинився, хоч вуха закривай.
— Гей, заспокойтеся всі, — крикнула Мавпочка. — В нас тут збори чи базар? Вирішуймо, що маємо далі робити.
— А провчімо нашу дівчинку, — сказав Зайчик.
— Як це? Як?— зашуміли іграшки.
— А ось як,— каже Зайчик,— ми від неї геть підемо, знайдемо собі іншого господаря.
— Правильно,— крикнув Собачка, і всі іграшки знову зашуміли, загули.
Мар'яночка аж очі примружила, щоб не бачити цих зборів, і так їй стало соромно і страшно, що вона розплакалася і... прокинулася. Роззирнулася довкола, а вона вдома, не на галявині, і ніяких зборів немає. Дівчинка швиденько встала з ліжка і побігла до мами, щоб розповісти, що їй наснилося. А мама вислухала доню і каже:
— Що ж, таке може бути й насправді, тому тобі треба вибачитися перед іграшками і надалі дуже добре з ними поводитися, бо підуть від тебе.
І мама легенько й непомітно посміхнулася. А дівчинка чимдуж побігла до своєї кімнати, позбирала іграшки, акуратно порозкладала по шухлядках та поличках, а тих, кого найбільше скривдила, притулила до себе і прошепотіла:
— Вибачте мені, будь ласка, я ніколи не буду більше вас ображати, не буду ламати.
Віднесла їх до мами і каже:
— Мамусю, чи можемо ми ці іграшки відремонтувати?
— Авжеж можемо,— усміхнулася мама.
І взялися разом до роботи. Позашивали, попрали, попрасували, причесали, і до вечора іграшки Були як новенькі. А Мар'яночка аж сяяла від щастя. Зрозуміла, як треба поводитися з іграшками.
— Більше я не буду кривдити, ламати, розкидати іграшки,— пообіцяла мамі.

Ілюстрації — Оля Перцович