Віталія САВЧЕНКО
Новорічні дива

Одного разу, а саме під Новий рік, Дідусь Мороз так заклопотався, що припізнився з подарунками до дітвори. Ґноми-помічники дуже поспішали, як могли допомагали. Одні іграшки виготовляли, другі цукерки пакували, треті все це в красиві обгортки загортали, четверті в мішки складали, п'яті вантажилии у сани Діда Мороза.
— Ой лишенько, не встигаю, треба ж вчасно роздати дітям і звірятам подарунки, а я тут так довго вовтужуся, ще й шубу десь порвав, треба швиденько зашивати, а часу обмаль, — бурмотів собі під ніс старенький.

А по господарству допомагав дідусеві ґном-помічник, що був забудьком страшенним, завжди все плутав. Тому до подарунків його й близько не підпускали, та й ім'я мав, через те — Забудько. Почув він, що Дід Мороз бідкається, і каже:
— Давай я тобі допоможу.
— Е... ти знову щось наплутаєш. Ти ж і по господарству ледве справляєшся. То в кашу шишок насиплеш, то в чоботі сніг носиш, то сніговикові замість віника черпака в руки встромиш. То як ти думаєш мені з подарунками допомагати?
— А ти мені напиши на аркушику, кому і що я маю дати, то я за списком роздаватиму.
Замислився на мить Дід Мороз: часу мало, треба щось робити.
— Гаразд,— каже,— доручу тобі звірятам у лісі подаруночки роздати, а сам до діток поїду. Та ти ж гляди, нічого не наплутай. А в допомогу тобі буде ще один ґном— Сонько. Він хоч і засинає на кожному кроці, проте, розбудивши його, ти знатимеш, чи правильно все робиш.
— Добре!— зрадів Забудько. Він дуже хотів допомогти Дідусеві Морозові. Хай удвох із Соньком, а все ж краще, ніж просто сидіти вдома і порати нудну домашню роботу.
Покликав Дід Мороз ґнома Сонька. Той, позіхаючи, ледве приплентався, мало не заснув дорогою. Дідусь дав йому чарівного млинка і наказав:
— Пильнуй Забудька, і як щось зробите не так, крутни ручку млинка назад, і все повернеться на свої місця, тоді крутни ще раз уперед, і все буде так, як має бути. Тільки ж дивись, не давай млинок до рук Забудькові, бо обов'язково щось наплутає.
Вислухали ґноми Діда Мороза і пішли виконувати важливе завдання, а старенький вирушив до дітей. А дорогою назад додому Дід Мороз мав забрати ґномів з лісу.
Довгенько помічники добиралися до лісового народу, бо Сонько весь час засинав дорогою, а Забудько його штурханцями будив, і вони мандрували далі. Нарешті дісталися лісової галявини, де виблискувала вогнями святково прибрана красуня-ялиночка. І було тут багато звірят, що співали новорічних пісень, водили хороводи довкола ялиночки.
— Ну? І як ці подарунки їм роздати, щоб залишитися непоміченими,— спитав Забудько у Сонька.
— Треба чарувати,— позіхаючи відповів Сонько.
— То діставай млинка.
— Зараз,— відповів Сонько, дістав млинка з кишені, та тут же й заснув з простягнутою рукою.
— От лихо, а не Сонько,— сплеснув у долоні Забудько.— Зараз я сам усе зроблю. Тільки треба згадати, куди ручку крутити. Як там казав Дідусь Мороз: спочатку побажати, потім покрутити, ні... спочатку покрутити, потім побажати... ні... ой, а куди крутити— вперед чи назад? А, будь що буде. Як щось не вдасться, то все поміняю.— І з цими словами ґном Забудько крутнув ручку млинка.
Що тут зчинилося на галявині!.. Звірята вмить перестали співати і залементували:
— Ой-йо-йой! Що це таке,— крикнув Зайчик,— чого це в мене хвіст Лисички, а мій де?
Тут і Лисичка закричала:
— Не хочу куцого заячого хвоста, віддай мені мій.
Решта звірят оглянули стривожено себе і побачили, що у всіх переплуталися хвости. Все помінялося: у Вовка — хвіст Білочки, у Білочки — Вовчий, у Ведмедя — хвіст Кабанчика, а в Кабанчика — Ведмежий.

— Що за жарти такі? — затріщала Сорока з хвостом Горобчика.
Вовк сидить, смикає білячий хвіст, та де там, не відчепиш, боляче. Поки звірі оглядали одне одного і дивувалися, і мало не пересварилися, ґном Забудько не на жарт перелякався.
— Ой, що ж тепер робити? Куди млинка крутити? Треба роздати і назад,— промовив і знову крутнув ручку.
Подарунки вмить опинилися в лапах у звірят, та тільки знову халепа. Горішки— в Зайчика, мед— у лисиці, в Білочки— кісточка, у Ведмедя— морквина, у Вовка— насіннячко, в Сороки— сметанка, в Горобчика— яблучко, в Їжачка— капустина, в Борсучка— молоко.
— Що це, що коїться?— знову зашуміли звірята, озираючись довкола.
— Йо-йо-йой,— аж підстрибнув на місці Забудько. Почав розштовхувати Сонька.
— Зроби, як треба, зміни, як має бути,— мало не плаче.— Та лише скоріше, бо я знову все переплутав.
— Що зробити? Що змінити?— сонно закліпав, нічого не розуміючи, Сонько.
— Оце, оце припини, будь ласка,— простогнав Забудько, показуючи в бік галявини.
Тут побачив Сонько чудернацьку компанію з переплутаними хвостами та подарунками. Вмить спати йому перехотілося, бо зрозумів, у яку халепу потрапив. Не впильнував дідусевого млинка, спав собі. Що ж тепер буде? Куди ручку тепер крутити— вперед чи назад, як усе відмінити? Адже млинком керував Забудько, де ж він тепер згадає, куди крутив. А на галявині такий стоїть лемент, що ґноми аж зіщулилися за пеньком, не знають, як їм бути. Аж тут засяяла зірка, почувся передзвін дзвіночків— то Дід Мороз повертається від дітвори, має ґномів з лісу забрати. Затихли і звірі на галявині. А сани з Дідом Морозом зупинилися біля самої ялинки. Побачив Дідусь, що накоїли його помічники-ґноми, махнув своєю чарівною палицею— все стало на свої місця. Хвости повернулися до своїх господарів, і подарунки теж. Зраділи звірята, почали дякувати Дідові Морозові! А він з ними пісень співає й непомітно ґномам головою киває. Знову махнув чарівною палицею, і ґноми відразу опинилися в санях. Попрощався Дід Мороз із звірятами, сів у сани і помчав додому. А вдома суворо на ґномів глянув і каже:
— Що мені порадите тепер з вами робити?
— Не знаємо,— тихо відповіли похнюплені помічники.— Не сердься, ми більше так не будемо.
— Еге ж, не будете, я про це подбаю,— хитро всміхнувся у вуса Дід Мороз.
З того часу Сонько пильнував Забудька, щоб той нічого не забував і не плутав. І навпаки, Забудько пильнував Сонька, щоб той не спав на кожному кроці.

Ілюстрації — Оля Перцович