Віталія САВЧЕНКО
Новорічна казка

У старому-старому лісі жив собі маленький Зайчик. Хатинки в нього не було, тому ночував він де доведеться. Малий завжди лякався і тремтів від страху, весь час насторожено прислухався, чи не чатує часом на нього якийсь хижак. Найбільше Зайчик побоювався Вовка, не раз від нього втікав. А що хатинки в Зайченяти не було, то він ніде не почувався безпечно.
Одного дня біг собі Зайчик лісом, шукаючи, де б на ніч заховатися. І раптом зустрівся ніс до носа із голодним Вовком.
— Ага, — каже сірий, — ось і вечеря моя.

Малий від страху і несподіванки аж підстрибнув і нумо тікати, куди очі бачать. Вовк — за ним, та Зайчик маленький, швидко бігає, а Вовк великий і неповороткий, нелегко йому наздогнати Зайця. Біжить Зайчик, біжить, бачить, під ялинкою хатиночка стоїть, у віконці світло горить. Малюк— до хатинки, стукає у двері. А в тій хатинці жив Їжачок, котрий саме заварив чай, хотів попити, коли чує, хтось стукає. Відчинив і бачить: на порозі переляканий Зайчик сидить, труситься, на всі боки озирається.
— Пусти мене в хатку, будь ласка, — просить Зайчик, — заховай, бо тут мені й кінець. Вовк женеться за мною, ось-ось упіймає.
— Заходь скоріше,— відповів Їжачок, пропустив малого в хатку, зачинив двері на засув і каже:— Сідай-но до столу, будемо разом чай пити.

Тільки посідали, як хтось почав грюкати у двері. Зайчик зі страху аж під ліжко заховався.
— Ану відчиняй — гаркнув злющий Вовк, — знаю, що Зайчисько тут!
— Чого шумиш, спокою не даєш? Нема тут нікого,— крикнув Їжачок,— іди поки здоровий, бо як вийду, покуштуєш моїх голочок, будеш тоді знати. Постояв сіроманець, постояв, подумав, голову почухав, пригадав, як одного разу вже мав справу з Їжаковими голками, та й пішов собі куди очі світять. А Їжак і каже:
— Вилазь зі своєї схованки, нема вже Вовка.— Зайчик вистромив носа з-під ліжка і промовив:
— То ти сіроманця зовсім не боїшся, навіть сам його налякав?
Їжак усміхнувся:
— Ходімо чай пити, бо він зовсім охолов, розкажу, як усе було. Якось навесні, зустрічаю в лісі голодного Вовка, він до мене кинувся, хотів з'їсти, та я згорнувся клубочком: спробуй візьми, з'їж. Вовчисько і так, і сяк до мене, весь поколовся, то так ні з чим і залишився. Добре мої голки пам'ятає, з тих пір мене не чіпає.
— Добре тобі, що ти голки маєш, а мені нема чим захищатися, мушу завжди тікати, ховатися. Спасибі тобі за те, що мене заховав, від Вовка врятував. Піду, поки ще не темно, нічліг собі пошукаю.
— А ти в мене жити залишайся,— каже гостинний господар.— Зима вже на порозі, чого будеш мерзнути, хатинка в мене простора, затишна і тепла. Є де жити, та й удвох нам веселіше буде. Зрадів Зайчик, не знає, як і дякувати Їжачкові.
Стали друзі разом жити, одне одному у всьому допомагати. Непомітно зима настала. Випало багато білого пухнастого снігу. Якось Їжачок каже Зайчикові:
— Слухай, друже, скоро вже Новий рік, треба нашу красуню ялиночку прикрасити, друзів на галявину запросити, свято в лісі створити.
— Гарно ти придумав, Їжачку, але як усе це зробити? Я ніколи свят не святкував, нічого не знаю, не вмію.
— Це зовсім не складно, я все тобі підкажу і допоможу,— підморгнув Їжачок.
Закипіла робота. Їжачок ліхтарики та прикраси на ялинці розвішує. Зайчик сніжинки з паперу кольорового вирізає та запрошення для друзів розмальовує і підписує. А тітонька Сорока, лісова листоноша, розносить їх гостям-звірятам. Коли друзі з роботою впоралися, Зайчик запитав у Їжачка:
— Як ти гадаєш, друже, а Дід Мороз прийде до нас на свято?
— Хтозна,— відказав Їжачок,— у нього стільки клопотів. Так багато діток чекає на нього в дитячих садочках і школах. Він мусить безліч подарунків встигнути роздати, то я й не знаю, чи до нас зможе завітати. А чого ти про Діда Мороза питаєш?
Зайчик аж почервонів від хвилювання, засоромився:
— Знаєш, Їжачку, я тобі не казав, але я тітонькою Сорокою і йому запрошення на наше свято відправив.
— От ти молодець, добре придумав,— похвалив Зайчика Їжачок.— Гарне має бути у нас свято, а як ще й Дід Мороз завітає, то буде ще краще.
Наступного дня, ближче до вечора, на галявину стали прибувати гості, і всі з гостинцями. Стіл накривають, ялиночка вогниками сяє, то тут, то там чути веселий сміх. Їжачок узяв мікрофон і поважно промовив:
— Увага, увага! Прошу всіх запрошених сідати до столу, будемо частуватися. А після гостини в нас танці, співи, ігри та конкурси.— Звірята радісно заплескали в долоньки і веселою гомінкою юрбою повсідалися за стіл. А на столі: і горішки від Білочки, і пряники від Лисички, яблучка від Їжачка, солодкий мед від Ведмедика, цукерки від Борсучка. Всього й не перелічити. Малята частувалися, співали й танцювали, і тільки злий Вовк на все це поглядав здалеку, бо його й не запрошував ніхто. Дуже вже багатьох звірят він налякав та образив. Раптом звірята почули:
— Хо-хо-хо!!! Поміж дерев і пухнастих ялинок з'явилися осяяні вогнями казкові сани Діда Мороза, запряжені святково вбраними оленями. А в санях і сам Дідусь з величезним мішком подарунків. Звірята від захоплення і подиву аж заклякли на місці, а Зайчик так і присів у кучугуру снігу. Вірив і не вірив своїм очам.
— А чи тут лісовий народ Новий рік святкує?— запитав Дідусь Мороз.
— Тут-тут,— закричали радісні звірята. А найменша Мишка промовила:
— Ходи до нас на свято, дідусю.
— Іду-іду, мене ж Зайчик запросив до вас.
Їжачок задоволено поплескав Зайчика по плечі:
— Оце в нас справжнє свято!
А дідусь тим часом дістав свого мішка з подарунками і поважно мовив:
— До вас на свято, де радості багато, прийшов я не з порожніми руками, а з великим мішком із тугими боками. Тут є різні дарунки й гостинці навіть найменшій пташинці. Не гаймо часу даремно, розкажіть, ви поводились чемно?
— Так, ми чемні були,— загукали звірята,— ми слухались завжди і маму, і тата.
— Ну, якщо так, підходіть по одному, дарунок є кожному, й гайда додому. Бо вже пізня святкова година, до столу сідає кожна родина.
Звірята вишикувалися до Діда Мороза за подарунками, кожне віршик розказало, подарунок отримало, подякувало. Тут і Вовк із-за ялинки вийшов, і до Діда Мороза:
— А мені подарунок є?
Дід Мороз уважно подивився на Вовка і питає:
— А чи був ти, Вовче, чемний? Чи вартий подарунків?
— Ой ні!— Закричали звірята.— Він нас усіх кривдив, ображав, а Зайчика мало не з'їв. Нечемний!
— Це правда?— суворо питає Дід Мороз у Вовка.
Що мав сіроманець на те казати, похнюпив голову, соромно стало. А добрий дідусь каже:
— Ось поводься цілий рік чемно, то я принесу тобі наступного разу подарунок. А тепер вибачай.
Пішов собі Вовк без нічого, а Дід Мороз почав збиратися в дорогу.
— Залишся ще, дідусю,— попросив Зайчик.
— Ні, мій хороший, не можу. З вами тут гарно і весело, та мені час у дорогу. Багато ще діток, малят і звірят чекає на мене й мої подарунки. Прощавайте, мої любі, поводьтеся добре, до наступного Нового Року!
— Хо-хо-хо!!!— Знову пролунало над лісом, і осяяні вогнями сани здійнялися вгору та й зникли за лісом.
Звірята розбіглися по домівках задоволені та щасливі, щоб разом з батьками відсвяткувати Новий Рік. А Їжачок і Зайчик довго ще дивилися на зоряне небо.
— Добре, що ти його запросив.— Промовив Їжачок.— Таке гарне у нас новорічне свято вийшло зі справжнім Дідом Морозом, подарунками.
— Так, гарне свято,— погодився Зайчик,— бо я дуже мріяв його побачити.

Ілюстрації — Оля Перцович