Віталія САВЧЕНКО
Про ромашку та мурашку

На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка — одна. І було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. А до Ромашки нікому діла нема.

Та одного дня все змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку.
— Гей, малечо, ти чого плачеш?
— Ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить,— відповіла Мураха.
— А що сталося з твоєю ніжкою?— стривожено спитала Ромашка, бо була дуже добра і завжди всіх жаліла.
— Я її подряпала, і тепер йти не можу. Бачу хмара насувається, дощ буде, а додому мені далеко, — сказала Мурашка і знову заплакала.
І справді, потемніло, загриміло, пішов густий дощ.

— Ховайся,— крикнула Ромашка і низенько нахилила свою голівку, утворивши затишну, чарівну білу парасольку для Мурашки.
— Ой, спасибі тобі, Ромашечко, що заховала мене від дощу, а чим я тобі віддячуся?
— А ти поговори зі мною трішки, бо дуже мені самотньо тут.
Розмовляли вони, розмовляли, аж поки дощик не закінчився. Мураха розповідала, де бувала, що бачила, а Ромашка уважно слухала і всміхалася, раділа, що знайшла собі подружку. Коли дощик перестав крапати, Ромашка підвела голову до сонечка, що зя'вилося між хмарками, аби просушити свої пелюсточки. А Мурашка зібралася йти додому.
— Куди ж ти з хворою ніжкою підеш, біднесенька?— зупинила її Ромашка.
— Попросімо дядечка Подорожника, хай полікує, він добрий лікар.
А дядько Подорожник ріс поряд, почув про Мурашчину біду, дав краплинку свого соку, Ромашка свою пелюсточку для перев"язки, та й полікували Мурасі ніжку. Тут ще й дядько Джміль мимо пролітав, Ромашка його попросила допомогти Мурашці дістатися дому. Він теж не відмовив, посадив її собі на спину та й полетів до мурашника. Ох і дякувала Мурашка новим друзям. А дядько Джміль підморгнув Мурасі і промовив:
— Завжди пам'ятай, ніколи нікого в біді не лишай. Тоді завжди знайдеться хтось, що й тобі допоможе колись,— та й полетів собі, а Мурашка помахала йому вслід лапкою і, задумавшись, пішла до дому.
З того часу вона часто провідувала Ромашку, розповідала їй про новини в мурашнику чи лісі, не забувала подружку. І якось також віддячила Ромашці добром за добро. А було це так. Настав час Ромашці висипати достигле насіннячко, а на біду вітру нема, насіння не рознесеться галявиною. Зажурилася наша Ромашечка, ось тут і допомогла Мураха подружці. Покликала всіх своїх родичів, а вони схопили кожна по насінинці і розбіглися в різні боки галявини, залишили там насіннячко та й пішли по своїх справах. А наша Мурашка задоволено потерла лапку об лапку і сказала:
— Наступного року ти вже будеш на галявині не сама, не сумуватимеш. І підморгнула дядькові Джмелеві, котрий пролітав поряд. Добром за добро.

Ілюстрації — Оля Перцович