Тетяна ВИННИК
КЛЮЧИК ВІД НОВОРІЧНОЇ СКРИНЬКИ ЧУДЕС

Вечірні сутінки сховались під лапаті крила хуртовини. І світ потонув у засніженому чеканні Різдва. Старезні дуби в розхристаних білих жупанах підвели свої незграбні кошлаті руки вгору і, потупивши обличчя, скоса поглядали на багатоповерхові будинки, що тримали на своїх антенах важкі небеса. Усе захопила Володарка-Зима і стала на чолі до приходу Різдва.
В цей вечір Марійка сиділа біля вікна. Чомусь саме сьогодні батьки були на роботі.
Раптом щось обірвало тишу. Марійка відійшла від вікна і глянула на сусідню кімнату, де красувалася новорічна ялинка. Як і годиться, пухнасте густе гілля її було зігнуте додолу — під вагою різнобарвних лускатих іграшок, мерехтливих вогників і шоколадних цукерок.
Марійка принишкла і зачудовано дивилася на лісову красуню.
— Хе-хе-хе! — почувся голос Ведмежати з кошиком суниць за плечима, — як я довго чекав цієї миті — побачити новорічний карнавал.
— Невже тоді не хочеться спати? — глузувала одна із цукерок, обгорнута у зелену блискучу обгортку. — адже ви, ведмеді, такі сонливці!
— Хто? Ми сонливці? — обурилося Ведмежа.
— Авжеж ви — цілу зиму спите…
Ведмежа розлючено заколихалося на ялинковій гілці:
— Зараз я тебе з'їм!
І тільки-но простягло лапу до цукерки, як його хтось зупинив.
— Годі сваритися! — втрутилася стара Хатинка, відчинивши свої вікна-очі.
— Скоро Новий рік і Різдво! Це час, коли сваритися неможна! Бо не будете танцювати на новорічному карнавалі і не отримаєте подарунків від принца Ялинника!
— Вчора я підслухала розмову, — втрутилася зелена Шишка, — ніби господар цього року востаннє ставив ялинку для своєї доньки, бо вона нібито стала вже доросла і не вірить у диво…
Марійка мовчала, хоч на якусь мить їй хотілося мовити: «Я завжди прикрашатиму ялинку! І в диво теж вірю!» Проте не сказала нічого, все пильніше дослухаючись до розмови.
Несподівано ялинка згасла, а через мить знову замерехтіла вогнями. Невелика біла карета з маленькими круглими вікнами, схожими на сніжинки, підлетіла до ялинки. Відкрилися тоненькі дверцята з кольоровими вітражами.
— Вітаю, друзі! — промовив принц Ялинник, вийшовши з карети.
Це був невеличкий симпатичний юнак із маленьким кирпатим носом. Одне око у нього було блакитне, а інше — оксамитове.
— Чому такі невеселі, друзі?! — поцікавився принц Ялинник, відчуваючи тужливий настрій.
— Як нам не сумувати? — схлипнув срібний Дощик.
— Цього року востаннє наш господар ставить ялинку, — хвилювалася зелена Шишка. — Тепер ми хтозна скільки будемо сховані в ящику…
— Ми востаннє будемо на святковому карнавалі! — Схлипнула Цукерка.
— А тобі чого сумувати! — буркнуло Ведмежа. — Тебе все одно з'їдять!
— А тебе розіб'ють! — огризнулася Цукерка.
— Не сваріться! — заспокоїв принц Ялинник і дістав зі своєї кишені чарівний ключик. Ним він відкрив маленьку атласну скриньку.
— Гайда танцювати! Потім подумаємо, що робити…
Здавалося, ніби тисячі зірок хтось нанизав на невидиму нитку і прикрасив новорічну ялинку — так вона засвітися.
Танцювали всі: і зелена Шишка щось підспівувала під ніс, і Ведмежа, ні на хвилю не залишаючи кошика із суницями, тупотіло лапами, і срібний Дощик радісно повзав по ялинці, а цукерки, взявшись за руки, водили хороводи, навіть стара розважлива Хатинка підтанцьовувала.
Марійчине зачудування обірвалося — хтось не постукав у двері. Вмить усе стало на свої місця, ніби нічого й не було.
Невже все це примарилося Марійці? Хтозна…
Якби не ключик від Скриньки чудес, котрий ненароком залишив принц Ялинник прямо біля новорічної красуні. Його Марійка зберегла на згадку.

[ ЗАЄЦЬ І ЗИМА ] [ ВИШНЕВА ПЕЛЮСТКА І СТРУМОК ] [ НОВОРІЧНА КАЗКА ]
[ КЛЮЧИК ВІД НОВОРІЧНОЇ СКРИНЬКИ ЧУДЕС ] [ РІЗДВЯНИЙ ЯНГОЛ ]
[ ПРИДОРОЖНІЙ КАМІНЬ ] [ КІНЬ ІЗ ВІТРУ ] [ СПІВУЧА МУШЛЯ ] [ Про автора ]