Тетяна ВИННИК
СПІВУЧА МУШЛЯ

У Сьомому Королівстві, на Сьомому Небі, біля Срібного Моря жив Король з Королевою. Жили вони щасливо, тому невдовзі у них народилася донечка.
Тішилися Король із Королевою не натішилися — такою милою була Маленька Королівна. Очі, як дві блакитні рибинки, такі глибокі та ясні, брови як веселки, вуста як макова квітка, шкіра медова, а коса золотава, бо зірки в ній спати лягали. Проте найгарнішою була її вдача — доброю і веселою росла Маленька Королівна. І до роботи була ладна — вона вміла вишивати місячним променем, плести сорочку із ранкового туману, шити килими із пелюсток троянд, а співала так, що сонце вставало, коли чуло її голос, птахи зліталися, аби її послухати, розквітали квіти.
Одного разу Маленьку Королівну побачив у саду Принц і закохався у неї. Тоді вирішив він прислати своїх сватів до Короля із Сьомого Царства, що На Сьомому Небі біля Срібного Моря.
Сподобався Принц Королю і Королеві, сподобався він і Маленькій Королівні. Благословили вони союз доньки із Принцом і назвали вони його своїм сином.
Дізналася про це Зла Чаклунка із Тридев'ятого Царства, яка вже давно любила Принца. Тоді заколотилася вона від злості, затряслася від ненависті до Маленької Королівни і вирішила завадити їхньому одруженню.
Вислідила вона Принца із Маленькою Королівною. Вони саме гуляли над Срібним Морем. Не стерпіла Зла Чаклунка їхнього щастя і перетворила Принца на Камінь, а Маленьку Королівну на Мушлю.
— Не бачити вам ніколи теплого сонечка, не ходити берегом, взявшись за руки, не дивитися один одному в очі! Тепер ви навіки будете жити у Срібному морі! — вигукнула Зла Чаклунка і засміялася. — Перетворюю тебе, Принце, на Безсердечний Камінь. Тепер ти ніколи не знатимеш любові, й тебе ніхто ніколи не зможе полюбити. А тебе, Маленька Королівно, я перетворюю на Мушлю. Відтепер нехай серце твоє стане перлиною. Ховатимеш ти його на дні морському і постійно боятимешся, аби у тебе його ніхто не вирвав! — розсміялася Зла Чаклунка. Тоді кинула Мушлю і Безсердечний Камінь у Срібне Море по різні сторони світу.
Шукали Король із Королевою своїх дітей, проте ніде не могли знайти. Засумували вони так, що нічого вже їм не хотілося. Адже не стало для кого лишати коштовності, царство, і свої знання… Від таких думок невдовзі помер Король. Поховала його Королева і засумувала ще сильніше. Їй зробилося страшно від думки, яку сказав Король перед смертю:
— Страшно, моя Королево, помирати пізніше за своїх дітей! Тому я про це не хочу думати. Я тебе попрошу. Шукай Маленьку Королівну і Принца, доки у тебе стачить сил. Знайди наших дітей…
— Я тобі обіцяю, що знайду! — відповіла Королева, втираючи сльози.
Одного дня, сходивши на кладовище до Короля, йшла Королева берегом Срібного Моря. Вона думала, де їй шукати Маленьку Королівну і Принца.
Тим часом Мушля — її зачаклована донька — лежала на дні Срібного Моря. Вдень мовчала Мушля, міцно стискаючи серце-перлину, аби її ніхто не помітив. А вночі Мушля відкривалася, аби ковтнути повітря. Не могла Маленька Королівна, маючи дивовижний голос, так довго мовчати. Іноді вона співала як і цього разу.
Почула цей спів Королева і впізнала його.
— Це ж моя Маленька Королівна! — вигукнула мати. — Невже ти співаєш мені ангелом із блакитного неба?! Чи вітер із далекої країни несе твій голос до батьківського порогу?! Скажи, де тебе шукати?!
Проте відповіді не було. Лише знайома мелодія стояла над морем, зливаючись із шумом морської хвилі.
Радісною цього разу прийшла додому Королева, адже тепер у неї з'явилася надія на те, що її донька жива.
Тепер Королева часто ходила берегом Срібного Моря, аби послухати голос Маленької Королівни. Вона прислухалася до співу і зрозуміла, що мелодія лине з морської глибини. Заплакала тоді Королева від щастя.
— Може, моя донька стала Русалкою?! — запитала Королева у Срібного Моря.
Але Море мовчало, воно не могло говорити, адже теж було зачакловане.
Королева сім років ходила До Срібного Моря. І щоразу вона не могла втримати сліз. Солоні краплини котилися і котилися по її змарнілому обличчю і падали у Море. Так Королева й не знала, скільки за ці сім років вона виплакала сліз. А вони розчинялися у морській воді і теж ставали морем. А відтак материнські сльози із ковтком повітря потрапили і в Співучу Мушлю.
Затрепетала тоді Мушля, проковтнувши мамину сльозу, відчула її гіркувату солоність, іншу, не таку, як солоність морської води, і відчула, як вона виростає, перетворюється знову на дівчину.
Піднялася Мушля із глибини Срібного Моря, а висока хвиля винесла її на берег до матері. Обняла Маленька Королівна свою стару матір і заплакала. Довго вони раділи цій зустрічі. Раптом морська хвиля кинула на берег, прямо дот жіночих ніг, Камінь. Взяла до рук Маленька Королівна Бездушний Камінь, адже в ньому вона впізнала свого зачаклованого Принца. Пригорнула Камінь до серця.
Раптом Бездушний Камінь заплакав, а кам'яні боки почали тріскатися і з каменю вийшов Принц.
Срібне Море, переповнене гіркими материнськими сльозами, теж навчилося говорити. Розказало воно, що усе це зробила Зла Чаклунка.
Проте щасливій Королеві, Маленькій Королівні й Принцу було не до розправи із Злою Чаклункою. Вони міцно трималися за руки і співали.
Їхній спів самовільно долетів і до Тридев'ятого Царства, де злилася Зла Чаклунка. А почувши цей спів, вона стала ще злішою, а невдовзі навіть тріснула від власної злості.

[ ЗАЄЦЬ І ЗИМА ] [ ВИШНЕВА ПЕЛЮСТКА І СТРУМОК ] [ НОВОРІЧНА КАЗКА ]
[ КЛЮЧИК ВІД НОВОРІЧНОЇ СКРИНЬКИ ЧУДЕС ] [ РІЗДВЯНИЙ ЯНГОЛ ]
[ ПРИДОРОЖНІЙ КАМІНЬ ] [ КІНЬ ІЗ ВІТРУ ] [ СПІВУЧА МУШЛЯ ] [ Про автора ]