Тетяна ВИННИК
ВИШНЕВА ПЕЛЮСТКА І СТРУМОК

Вишнева пелюстка любила гойдатися на дужих вітах мами Вишні. Зранку вона задивлялася у небесне люстерко, прала під дощем свою біленьку сукенку, ніжилася під тінню строї вишні й усміхалася вітрові. Словом, увесь цей час вона дивилася на землю з висоти материнської гілки.
Вишнева пелюстка любила спостерігати, як ходять заклопотані люди, літають птахи, хрущі та метелики.
— Матусю, чому я не вмію літати?
— Ще не настав твій час. — мовила усміхнено стара Вишня. — А доки сонце обіймає твої ноженята а галасливі джмелі цілують у щічки — радій. Я не хочу, аби ти відірвалася від мене. Тому пам'ятай: не можна відпускати гілку, яка тебе тримає за руку. Радій життю, дивись на світ легко і віддалено.
— Як же я можу радіти, коли моє життя таке невеселе?! У птахів є крила, у сонця є проміння, у неба є хмаровиння, а в мене нічого немає…
— У тебе є моя міцна гілка, яка може тебе гойдати!
— А що буде, коли я відпущу твою гіллячку?
— Тоді ти потрапиш на землю. а це дуже беззахисна панна. Землю топчуть ногами, у лісах розпалюють вогнища з наших братів і сестер — старих і дужих дерев, розбивають скляні пляшки, на неї плюють і викидають сміття… А ще моя тітка — стара Грушка — казали, що Земля постійно крутиться навколо своєї осі.
— І ніколи не зупиняється?
— Ніколи. Навіть тоді, коли стихає Вітер і коли Сонце за хмару заходить.
Вишнева пелюстка опустила очі. Вона довго думала про далеку і незвідану Землю, яка постійно крутиться, і не зчулася, коли закрила очі й заснула. Де не візьмись — з півночі подув вітер, зірвав Вишневу пелюстку і кинув на Землю.
— Доню! — стривожено крикнула мати вишня. — Тримайся за мою гілку!
Проте було вже пізно. Пелюстка повільно летіла вниз до землі, кружляючи доокіл міцного маминого стовбура.
— Мамо, я обов'язково повернуся!
Не встигла Вишнева пелюстка це сказати, як її підхопив струмок. Він народився із вранішнього дощу.
— Ти хто? — перелякано запитала Вишнева Пелюстка. — І куди ти мене несеш?

— Я — струмочок-бігунець,
Із синіми очима!
І початок, і кінець
В мене за плечима!

Вишнева Пелюстка поглянула у струмок. Там вона побачила своє віддзеркалення і здивувалася, адже себе вона ще ніколи не бачила. Вона була така тендітна, аж прозора.
— А куди ти біжиш? — поцікавилася В вишнева Пелюстка, перевертаючись на спину.
— Біжу в далекий край. Мені треба встигнути впасти у Дніпро, а потім у море.
— А що таке море? — здивувалася пелюстка.
— Море — це вода! — засміявся струмок. — Вода випаровується і потрапляє на небо. А з неба вона повертається на землю. Вода ніколи не вмирає.
— А я?! — захоплено запитала Вишнева Пелюстка. — Я теж перетворюся на воду?
— Ні. Ти зів'янеш…
— А я хочу перетворитися на воду і теж падати з неба на землю.
— У тебе інше життя. Ти повинна дивитися на землю з висоти материнської гілки. А тепер прощавай, я побіг! — захлюпотів струмок.
Вишнева Пелюстка вже майже зовсім зів'яла. І з білої і прозорої перетворилася на коричневу і тьмяну. Проте вона відчула, що таке земля і була дуже задоволена.
— Ми з тобою ще побачимось? — мовила кволо Вишнева Пелюстка, закриваючи очі.
— Коли навесні розцвіте вишня і розтануть сніги, я вийду на те саме місце у той самий час! — здалеку вигукнув струмок і помандрував далі.

[ ЗАЄЦЬ І ЗИМА ] [ ВИШНЕВА ПЕЛЮСТКА І СТРУМОК ] [ НОВОРІЧНА КАЗКА ]
[ КЛЮЧИК ВІД НОВОРІЧНОЇ СКРИНЬКИ ЧУДЕС ] [ РІЗДВЯНИЙ ЯНГОЛ ]
[ ПРИДОРОЖНІЙ КАМІНЬ ] [ КІНЬ ІЗ ВІТРУ ] [ СПІВУЧА МУШЛЯ ] [ Про автора ]