Анатолій ГРИГОРУК
Сопілонька з калиноньки, ясенове денце

Якось мама наводила лад у старому, ще бабціному комоді й раптом вигукнула:
? О, Вадику! Глянь, що я знайшла!
З-поміж альбомів з давніми вижовклими фотографіями, з-поміж старих листівок і конвертів, якихось течок та навхрест перев'язаних ниткою пакетиків вона дістала довгеньку дерев'яну паличку із шістьма круглими дірочками та нехитрим орнаментом по всьому стовбурці.
? Дай-но! Дай! ? нетерпляче простяг руку цікавий до всього Вадик.
Він вихопив у мами паличку й заходився вимахувати нею, ніби мушкетер шпагою.
? Вадику, перестань, ? з докором сказала мама. ? Це тобі не патичок який-небудь. Це чудовий музичний інструмент ? сопілонька з калиноньки, ясенове денце. А в ній, щоб ти знав, і досі живе душа твого дідуся.
? Яка душа? ? не зрозумів Вадик.
? А така. На цій сопілочці любив грати мій тато, а твій дідусь Василь… Боженьку милий, як він напродиво гарно грав! Особливо мелодію, яка називається «Самотній пастух». Дідусь вкладав у гру всю свою душу. І я вірю, що вона, дідусева душа, живе в його сопілочці й досі.
? А як її звідти вийняти? ? спитав Вадик.
? Виймати душу ? то невдячне діло, ? заперечила мама. ? А от подати голос вона може. Тільки для цього ти сам маєш навчитися грати не гірше нашого незабутнього дідуся.
? А я хіба зможу? ? засумнівався Вадик.
? Головне, синочку, дуже, дуже захотіти. А де бажання, там неодмінно буде й успіх…
З того дня Вадика ніби зачаклували: він дуже хотів, щоб подала голос дідусева душа. Тому не випускав сопілку з рук. Він дмухав у неї з ранку до вечора, та так завзято, що в нього терпли губи. Однак звуки народжувались немічні, придушено хрипкі, з присвистом. Вони були зовсім не мелодійні й тільки дратували вухо.
Вадик впадав у відчай.
? Я так стараюся, а в мене геть нічого не виходить, ? якось, мало не плачучи, поскаржився він мамі.
? Видно, мій дударику, правду каже народна примовка: «У сопілку грає, а ладу не знає». Тому я напитала для тебе одного дядечка-сопілкаря. Він чудово володіє цим інструментом. Тож і тебе погодився навчити. Одне жаль, що цього не випало зробити твоєму дідусеві…
І Вадик став брати уроки у справжнього майстра. Ох, і нелегко було йому о першій порі! І повноголосий звук не народжувався. І пальці, що бігали по дірочках, були неслухняні. А трошки згодом, коли вже сяк-так навчився видобувати зовсім простенькі мелодії, то часто плутав ноти, фальшивив.
Але минав час, і поволі, невпоспіх, з кожним новим днем труднощі відступали. Вони вже так болісно не дошкуляли Вадикові, бо він вірив, він був певен, що неодмінно їх переборе.
Що слухнянішою ставала в його руках дідусева сопілка, то чистіше й виразніше починав звучати її голос. Вадик уже знав напам'ять усю мелодію «Самотнього пастуха». Ця щира хвилююча пісня без слів просто зачаровувала його. І коли він брався грати її, йому починало здаватися, що то й справді тихим тужливим голосом десь із далекої далечіні промовляє до нього жива дідусева душа.

Анатолій ГРИГОРУК
Оповідання
[ Бабусина прем'єра ] [ Гра в шашки ] [ Відро води ] [ Дивовижні імена ]
[ Історія з маминим чоботом ] [ Квіточка ] [ Коли по хаті ходять пироги? ] [ Кортячка ]
[ Найкраща сестричка ] [ Ремчик ] [ Сопілонька з калиноньки, ясенове денце ]
[ Нещасливий день ] [ Поросятко на ім’я Кабасик ] [ Савоччин день свободи ] [ Скарб Антончика Монте-Крісто] [ Чий песик? ] [ Чарівна паличка ] [ Чого в Діда Мороза борода із кудельки ] [ Чепурунчик ] [ Хлопчик та білочка ] [ Як стати чарівником ]
Вірші
[ Слон Хортон ] [ Бертель–Фертель ] [ Біла Криниця ] [ Віршик-безкінечник про дірявий глечик ] [ Казочка про великий гриб ] [ Три гномики ] [ Народні пісеньки ]
Пізнавальне
[ Дорогі шевченківські місця ] [ Історія бджолиного вулика ] [] [ Українська Xата ]
[ Про автора ]