Оксана СМЕРЕК
Гава і Нява

Жили-були песик Гава і котик Нява. Мали вони різних господарів: песик — доброго діда Омелька, котик — сварливу бабу Василину. Що б не зробив Гава — дід завжди прощав йому, спочатку сварив пальцем, а потім лагідно гладив.
Сіренького Няву били за кожен непослух. Баба Василина ніколи не розуміла витівок вусатого. Довго терпів кіт, аж поки через хфіртку не побачив сусідського пса Гаву. Це ім'я він затямив добре і назавжди — так ніжно кликав свого вірного друга дід Омелько. Кажуть, кіт собаці — не товариш, отож, на думку котику не спадало познайомитися з Гавою. Цілоденні спостереження за щасливим існуванням пса породили в душі Няви серйозні вагання стосовно його котячої долі. Не байдужим до сумного погляду котика виявився і пес. Думки напосідали: чого ж кіт такий невеселий, невдоволений життям, але тільки-но дід Омелько приносив смачну кісточку, як пес забував про все на світі. Ласував нею і розміркував: ось воно — щастя: клаптик свободи, добрі дідові очі та смачнюща пожива. Чого ще треба?!
Нява так само часто роздумував над тим, чи є він щасливим. Людські недоїдки, що їх так не лагідно жбурляла котові баба Василина, робили його нещасним. І, здавалося, не було жодної душі на світі, яка б зрозуміла його котячу самотність.
Рано чи пізно все в житті змінюється. Одного разу пес Гава вирішив посперечатися з природою і подружитися з котом. Нява спочатку з підозрою роздивлявся, дивакувато нявчав, а потім з радістю прийняв запрошення дружити. По-іншому засвітило сонечко, метелики кольоровими купками сідали біля нього і розповідали, що бачили в інших краях. Дивно: ніколи раніше він не розумів їхньої мови. Навіть хмарини час від часу кидали на щасливого котика теплі краплинки своєї любові. Я більше не боюся дощу і не тікаю під кущик — думав Нява. Сьогодні настав той день, коли я ґречно попрощаюся з бабою Василиною і переберуся в затишну хатинку Гави.
Баба Василина ніби читала партизанські думки кота. Міряла його поглядом, знизувала плечима, злісно щось бурмотіла. Котик, звісно, не розумів, але здогадувався про всі жести, розрізняв тембри голосу і пильно вдивлявся в бабині очі. Кіт добре знав, що в них заховані всі людські таємниці.
— От навісна тварина, йому б тільки їсти і спати в сметані, а воно — ще щось думає, хвостом крутить, кігті випускає, на курей моїх зиркає.
Тут котик безпомилково вловив настрої баби Василини. Жодного разу Нява не посягнув на життя курчати! Такі ж бо вони маленькі, безпомічні... Кіт напевне знав, хто іноді полює на бабиних курей — хижа птиця. Баба ніколи не вірила і називала Няву лінивим пройдисвітом-куроненависником! Сьогодні теж взяла ломаку і вперіщила його по лискучій спині...ні за що... Так, таки сьогодні мій день, думав котик. Час на звершення настав і на завершення мук так само. Хутко розігнався Нява і перестрибнув через паркан, а там — омріяна хатина Гави. Пес усе прибрав, тарілочку зі сметанкою поклав і з нетерпінням чекав на свого нового приятеля. Той не забарився!
Довго думав кіт, як віддячити Гаві, а потім надумав: віддам я йому дев'ять своїх життів! Мені не шкода! Гава, правда, не дуже зрозумів, що воно таке — дев'ять життів, але обіцяв, що радо скористається, коли час настане.
Жили котик із песиком мирно та весело, довго-предовго, кількість котячих років навпіл поділивши!

Смерек Оксана Смерек Оксана — літературознавець і перекладач, кандидат філологічних наук. Донедавна науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України. Авторка поетичної збірки "Панфіла" (Львів, 2003) та наукової монографії "Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання" (Львів, 2007).
Перекладаю з англійської та нідерландської мов. Пишу дитячі казки, вірші, прозові етюди, колискові.

 

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.