Оксана СМЕРЕК
Хата крилата

Стояла собі на горбочку хата. Вікнами на сонце дивилася. Хмари на дах запрошувала сідати. Не існувало для неї погоди поганої. З сусідніми будиночками ляси точила, двері прочиняла і в гості запрошувала. Отак ходили хати одна до одної. Аж поки не народився в прекрасній хатині малюк.
— Хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, води трохи збігло. Хлоп'я виросло, на ноги зіпнулося й каже хатині:
— Слухай, досить Тобі на місці сидіти. Хай тільки раз батьки нас удвох із Тобою залишать, ми таке придумаємо.
Усі кімнати хутенько вуха розпустили, по кутках розбіглися. Скільки всього вони вже бачили: і розкидані іграшки, й олівці загублені, й речі понищені. Стінам узагалі довелося з майстрами домовлятися, щоб подобу колишню собі повернути. Інакше б ніхто й ніколи не пізнав їх. Ось на цій стіні Павлик учився лисичку малювати, а ось на цій стіночці — ціле місто олівцями начаклував. Стіни не те щоб, дуже страждали, але втомилися добряче від такого неподобства.
Хата тихенько жила й не знала, що далі на неї чекає.
Одного сонячного ранку Павликова мама прокинулася з гарячкою. Зателефонувала на роботу, наковталася чудодійних пігулок, лягла і заснула. Спала вона, як кіт наплакав, але й того часу Павликові було досить. Приніс хлопчик жменю кольорових олівців і намалював хатині великі крила.
— Не бійся, хато! Тепер ти крилата!
— Хата крилата, хата крилата, — затріпотіла могутніми крильми хатина. Не встигла вона кімнатам підморгнути, як здійнялася в повітря й понеслася над дахами.
Унизу зачудовано застигли її подруги: цегляні й дерев'яні. Пташки заглядали у вікна і щебетом подив свій показували:
— Тьох-тьох-тьох, — страшний переполох.
— Кар-кар-кар, — летить димар.
— Тра-тра-трата, — хата крилата.
Залетіла хата за хмари, на пухнасту хмарину сіла й задумалася. Так би й до вечора з висоти на землю дивилася, якби Павлик не втрутився.
— Дивися, хатино, куди летиш! Мама сонна. Перелякається.
Хатина зовсім собою не керувала. Далі неслася і перестрибувала з хмарки на хмарку.
— Летимо в Дітландію, — закомандував хлопчина, сів у крісло й міцно схопився за поручні.
Хата прожогом полетіла й миттю приземлилася на великому дитячому майданчику. Павлик стрімголов вискочив, на павука іграшкового заліз і так горланив, ніби навколо нікого не існувало. Аж тут раптом кольорові хатинки нізвідки виникли, у рядок вишикувалися й до Павлика звернулися:
— Дитинко, ти в Дітланії. Діти сплять. Не галасуй!
— Не галасуй! Н-і-і-і, — відповів хлопчик. ? Я і хата крилата спеціально сюди прилетіли. Як то в Дітландії галасувати не можна?!
Хатини здивовано переглянулися між собою, а тоді вирішили запросити хату крилату в гості на горнятко чаю.
Вельми вдячна! — відповіла дивна хата. Крила склала і пішла теревені гнути.
Павлик тим часом усю Дітландію обходив. Тут пасочок піщаних наліпив, там коників-стрибунців наловив.
Коли сонце над головою величезну пічку відкрило, висипалася звідти сила-силенна сонячних зайчиків.
— Так ось яка вона Дітландія! — здивовано вигукнув Павлик. — Навіть не снилося! Здавалося, що він безконечно з сонячними зайчиками в піжмурки грається. Сімома потами зійшов, захекався.
Так могло й вічність тривати, якби мама не прокинулася і чаю не попросила. А за нею хмари примчали, пічка охолола і зайчики знову спати подалися.
Хата крилата крила розправила й додому вирушила.
— Дякую тобі, хлопчику милий! Ніколи Дітландії тієї не забуду! І сонце там найтепліше, і чай найсмачніший!
— Завжди буду хатою крилатою, — пообіцяла собі хата і крила в комірчину склала, щоб нічого ніхто не запідозрив.

[ Гава і Нява ] [ Пригоди павука Мережка ] [ Кульбабине царство ]
[ Порятоване серце ] [ Утомлена дорога ] [ Країна дощів ]
[ Котик Рудик ] [ Маґдин равлик ] [ Хата крилата ]

Смерек Оксана — літературознавець і перекладач, кандидат філологічних наук. Донедавна науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України. Авторка поетичної збірки "Панфіла" (Львів, 2003) та наукової монографії "Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання" (Львів, 2007). Перекладаю з англійської та нідерландської мов. Пишу дитячі казки, вірші, прозові етюди, колискові.