У Маґди чудернацький сад. Дерева влітку до хмар добираються. Під ногами равлики снують — міцні, як горішки. Один із них, горіх величезний, під кущиком оселю має.
— Тату, — каже дівчисько, — Ти знаєш, що в кожного равлика по дві хатини?
— Ніколи не бачив. Який ж то равлик тоді, донечко?! — усміхається тато.
— Звичайний, коричневий. Живе собі під калиновим кущем. Постійно туди повертається, — не вгомониться Маґда. — Там його дім, а може, й палац цілий.
— А-а-а, — нарешті здогадується татусь. Так он воно що — дві хатини. Тепер знатиму!
Уранці Маґда в садок спішить. Не той, що з деревами, інший.
— Мамо, — питає дівчинка, — а чому садок садком назвали?
— Як це чому, — не зразу відповідає мама. — Там діти ростуть, як деревця, зрозуміла?
Мама швиденько замикає двері, спішить.
Повернувшись додому, Маґда відразу біжить до равлика привітатися. Сьогодні дівчинці здається, що равлик її дуже підріс. На булочку бабусину схожий.
— Подружимося?
Равлик щупальцями рухає, на купку листя показує, ніжно відгортає — Маґду запрошує.
— Заходь, я ще сьогодні тут. Завтра до сну збираюся, — шепоче чарівний равлик.
— До сну? Ти тут зимуватимеш? — здивовано перепитує Маґда.
— Аякже. Я вже з десяток років отут собі поживаю. Садок у вас гарний затишний, та є в мене одна велика турбота, — зітхає равлик.
— Тато твій завжди косить траву. Навіть у жовтні, коли мені спати не терпиться. Тоді наступає для мене справжнє лихо. Малі равлики не знають, куди подітися. Уже не один раз ми від смерті тікали.
Маґда слухає і жахливі картинки перед очима стрибають.
— Страшно як! Виявляється, тато кожного разу стільки жабок, слимачків і равликів убиває, — думає дівчинка. Треба з татом серйозно поговорити!
— Не хвилюйся, равлику!
Маґда швиденько вискакує з листяної оселі, шукає здоровенну гілку і знову повертається.
— Ось! Тепер татусь тобі ніколи зла не заподіє! Я скажу, що тут знаходиться равликова хатина. Спи собі до весни і нічим не переймайся!
Равлик у закручену мушлю ріжки втягує, морем слизьким там розтікається і засинає.
Тато Маґди теплого суботнього ранку пильно дивиться на встромлену в листяну гору гілку.
— Це мій дорожній знак, тату! Сюди їхати не можна, — чітко каже Маґда.
Тато мусить об’їжджати газонокосаркою. Йому й на думку не спадає, для чого.
Тим часом равлик спокійно засинає, а Маґда місяці до весни рахує.

[ Гава і Нява ] [ Пригоди павука Мережка ] [ Кульбабине царство ]
[ Порятоване серце ] [ Утомлена дорога ] [ Країна дощів ]
[ Котик Рудик ] [ Маґдин равлик ] [ Хата крилата ]