Олександр ВИЖЕНКО

АБЕТКОВІ БАРВИСТІ ВИПОВІДКИ
для дорослих ще й діток,
щоби мовний цвів садок

С, с

СІЧЕНЬ

Січень – старанний скляр, скував струмочки, ставочки. Скрізь сугорби сліпучо-білого снігу. Спозарана студено, сіверко. Сніговиці сіють сніжниці.
Світло-голубий сосняк – спочивище сов, сичів, сорок, синиць, снігурів, – стоїть скам’яніло. Сям-там свіжі сліди сірманів (сірих вовків). Совдає (важко ступає) стомлений сивобородий самбірчанин (мешканець міста Самбора), стрілець Самко Самоук.
Сусіль (раптова поява)! Смолисто-чорний, скоронадний, сколошканий соболь.
Спинився стрілець, сквапливо скинув самопал-скорострілку, стрільнув... Стрибкий соболь – скакіць! – склизнув.
– Солопій скулоокий (косоокий)! Соромота! Спізнився!.. – скрикнув сердито Самко. – Сором сказати: сьорбнув солоного! Стратив, спартачив стріл... схибив... Сміхота!

СТУДЕНЬ

Студень (грудень) – сезон смалької (різкої) сипучки(сипучка – зимова погода, коли вітер мете сніг)-студениці, снігопадів, суховіїв, страшної слизоти-сковзениці.

СЕРПНЕВИЙ СТЕП

Серпень. Суховень (день без роси). Спозаранку сонячно, спокійно.
Стоїть сосна супротив сонця.
Строкатий, стрійний, стелиться стернями срібнозелений степ.
Субіч (поруч) струменіє самотеком срібноводий старовічний Славутич. Славутичеву сизувато-блакитну склоподібну сагу (зато­ку) сподобали селезні.
Скверещать синьобокі сойки. Скрекочуть сороки.
Скількоро (декілька) сизоперих соколів скитаються синявою.
Суходолом споквола суне сила-силенна сайгаків.
Стрімголов скачуть сухопуттю сивогривими ступачками семеро смуглотілих січовиків-списоносців. Спереду сам славнозвісний Сірко. Скоро свято Спаса. Спішать січовики созвідати степову спрадавню столицю,        святая святих смуглявих, сподобних (красивих) силачів, – Січ.

СЛАВОСПІВ СЛОВ’ЯНСТВУ
(Світлорайдужна симфонія)

“Славмо славно славу слов’ян славних”
Ян Колар

 Світозарний стан.
Славотворчі співвітчизники, співвітчизниці, споріднені спільнослов’янським світлом Сварожим! Співнащадки славетних, святомудрих, сонцелюбих створителів Сур’яграду, серцезнавців, сплодителів священної смертоборної соми! Спадкоємці святині – святобожої Софії, сутозлотих святославних стародавніх соборів, сонцеструнних садів, суцвіття самородних скарбів, синяво-жовтого стягу! Світлотечі Славути-Дніпра!... Сини сердешних, світлоликих, сивовусих січовиків – соколів стрійних срібноросих степів староукраїнських! Смаглуватих, сподобних, снажних (здорових, дужих), свободолюбивих, справедливих сумирців (мироносців) світозарих! Світловиді співгромадяни, спрівгромадянки! Супутники світової стежини! Слічні (красиві) співучасники сьогодення! Свідки справдешнього Слов’янщини! Сіячі самовтіхи! Сколихнімось! Станьмо струнко! Самоперше, слушно, святобливо, самовіддано, свідомо, сумлінно, споважно, спосібно, скільки стане сили, складно, схвально, самобутньо, співчутливо, стоголосно, струйно, стічно (ловко), спишна, славно співом своїм солов’їним сподобним, серцем – славмо-сохваляймо сутню світлість, самобутню славу спозадавна світославних, сущих спервовіку світоладців, слов’ян світосяйних!
– Скрипіть смичками, скрипалі!
– Сурміть, сурмачі!
– Світ світає! Сходить світова сила – Сонце! ­– сипле сяйво!
– Слухай, сонцелиций слухаче, співдружних співомовних сучасників!
– Співрадій, співторжественник! Сягай світла!
Справді, схочеш стати союзником співочого сузір’я, споможеш співати світосяйний світотвір, – СПАСИБІ!
Співучий сік стокрилих слів!!!

СТАРОСАНЖАРСЬКИЙ САМОРОДОК

Сьоме серпня. Субота. Селище Старі Санжари. Сполуденок.
Сподоблена, свіжопобілена святкова світлиця. Світловипромінюють свічки, світильники. Серед світлиці стоїть стіл, сланий снігоцвітною скатертиною, сер­вірований салатнозеленими суліями, склянками, сковорідками, ставцями (дерев’яними тарілями), саганчиками, самоваром.
Скорохвацький старанний сподар (господар), садівник, світлобородий, світлобровий, сизоокий сивак Северин Свиридович Самолад, святкуючи своє стосімнадцятиріччя, скликав силечу сусідів, стосемилітню снопов’язальницю сестру Світлану, статечного складача сіна, сімдесяти семигоднього сина Санька.
– Скрасьте світлицю своїм сміхом, соковитим словом, сідлайте самовтіху, серденятка. – статечно скомандував Северин Свиридович, смокчучи стамбулку (люльку). – Себто, спілкуйтеся спосібно. Сперва стренчу (стренчити – рекомендувати) сивцям-голубцям, сірка смикнути (випити горілки), скуштувати Самоладову смакоту: свіжинину, смаженину, свиняче сало, свинокопченості, свіженькі сметанники, салати, стиглу садовину, синювато-чорні сливи, смородинку… солодощі! Свіжачок! Смаківщина! Смакуйте.
– Спасибіг, – скивнув синаш Санько. – Спільно славитимемо старосанжарівського старожила-силака, строїтимемо смішки, спілкуватимемося сумежно, смикнемо сірка, стріскаємо смачні страви!..
– Смачного!..
...Северин Свиридович спорожнив стопочку саморобного спотикача, стопочку сивухи, стопку смаковитої слив’янки, склянку суничного соку, склянку солодкого сапетону (кисіль з бузини), сьорбнув сочевичного супу, сметанки; спожив студня, сальтисону, саламахи, скибочку сласного сальця, свинини, солонини, сомини, судачини, сазанини, стовпців, смажениці (яєшні), сироїжок; спробурав сколотяник (млинець), сирник, сластьон, свіжоспечений стулець (пиріг без начинки), свіжовипечений соложеник (солодкий пиріг), свіжозеленого салату.
Само собою, старезний сивань споминав своєщинські сторії, самовихвалявся, славив споконвічну старовину, сипав сентиментальними стародідівськими співомовками, солодкозвучно спі­вав старомодні серенади; сивий-сивісінький сміхованець (жартун) смішив сельчан сверготінням синиці, скверещанням сойки, скавчанням собаки, свистом свищика, строчив спонтанно сміховини (кумедні історії), строкату смішність…
Само собою, сивобородий скакун (танцюрист) спритно, старанно стрибав, скакав стрибайчиком, скакавицею, сильно стукав сап’янцями, ставав стовбула (униз головою)!..
Спітнівши, стариган спинився, сів скулиніг (підобгавши ноги) спочити.
– Стомився старий сич-солодкоспівець, – сказав Северин. – Стомився сивий соколонько. Спина скемить. Серце стискається... Смерклося… Сину, Сашуню, серденько, скортіло старенькому спати...
– Спочивайте, Северине Свиридовичу. Спочивайте, старосанжарський самородку!..

СИЛАК СЛАВКО СОПІЛКА
(Сказання)

 Скортіло сприщавілому, скудланому, смутому (дуркуватому), собакуватому слузі самого Сатанаїла Стецькові Самодурові смерком, смерчем, спрожогу сплюндрувати, спустошити Суми, сколотити, стурбувати спокій страдників-сумчан, спакостити святий собор, собічити (привласнити) сподарський скарб: срібло-злото, самоцвіти, сапфіри, смарагди...
Скороспішно споружившись (споружитись – зібратися), схопивши сітку, смертоносну сокиру, смертовбивчий спис сей скажений собака, сей смердючий стрипухатий скудоімець став скоком-боком скрадатися слизькою стежкою...
Стривайте! Своєчасно сподибав страмнючого святокрада сонцечолий, синьоокий, світлоголовий, статурний силак, сохтівний (гідний) споміж сохтівних сердюків (гетьманських охоронців), соратник славнозвісного Сагайдачного-Конашевича, співбрат скарбничого Савка Скакуна, – Славко Сопілка!
“Создатель – свідок, сам-один, сам-на-сам, – сказав собі ствердло світлоносець-смільчак Сопілка, – стану стіною стримувати, сомиряти споганілого свавільця-самодура! Спонукаю сатанівського Стецька скакати спотикаючись світзаочі. Сприятиму спасінню Сум скільки стане сили.”
Спідлоба спозираючи спротивнючого супротивця, Славко строго, суворо-пресуворо скомандував:
– Спинись, суклятий свиноподібний страхопуде! Схаменися, срамотний! Стрепенися, стуманілий! Стій, сякий-такий!.. Стій, сповнений смраду скорпіоне! – скрикнув стократ сильніше: – Свідчу: смій спесивий, сучий сину, собакоподібне страховидло, сунутися сюди, – спаритиму, садикатиму, стусуватиму! Скандзюбишся! Скарлючишся! Сконаєш!.. Скінчиш сьогодні свій строк!..
Спочувши сувору (погрозу) силака, стопекельний свавільний страхун скаламутився, ски­пів, скорчив сурло, скривився, стоголосо свиснув, став сікатися, сопти, стугоніти, сичати, скреготати, сокиркувато (різко) сабанити-скалити (лаяти) Славка:
– Свистячий свистун! Скацірую (поб’ю)! Скатую! Скальпую! Скалічу! – скричав сатанинський страхополох. – Стережися, сосунець! Спотворю! Скараю страшною смертю!..
– Самовпевнений смаровоз! Свиняче сурло! Смердючий слинькуватий соромітник! Словоблуде слабоголове слимачище! – смішко сказав Сопілка. – Слупик! Струць (дурень)! Свербіжне скавло! Сатанюка! Спробуй!.. Сміліше, страшидло!
Суперники схрестили списи. Спотичка-січа спочалася.
Стидкий скаженюка стрепенувся, сіпнувся, спробував скороспішно сіконути Славка сокирою... Спізнився!.. Справжній сильник, стожильний сердюк спередив – спритно садонув смерда-Стецька сірувато-сріблястим стилетом (кинджалом). Самодур скособочився, скарлючився, скривавився, спільжився (ослабів), сполотнів, сконав... Скинув свою смертельну силу.
Славмо служивого, силющого спасителя Сум – Славка Сопілку! Спограв силань скаменюшника-супостата!

СТРАЖДАННЯ СРІБЛЯНКИ СТЕФАНІЇ СЕРДЮЧКИ
(Сатирична сценка)

Сорокасемилітня скособочена случанка (мешканка міста Слуцька) Стефанія Сердюк, систематична самолюбка, срібнолюбка (грошолюбка), сердита спокуслива скнара, скупендра, схильна сквернословити, сповнена страху, стримуючи схлип, скаржилася стурбовано скалоокій (з більмом у оці) своячениці, свиновідгодівельниці Солосі Салабайці:
– Склопотно стало, Солохо, скрутно. Сплоха себе спочуваю. Страшенно схудла. Сохну. Сутулію. Слаба-слабесенька стала. Ступаю стежкою – спотикаюся. Сором сказати... страждаю склерозом, судомою, сновидством… стібає совість... спека споминів… слухаю суміш сумну... скатованому серцю сниться скісок смерті… стогне, стискає самотність… сьорбаю сльози… Страшуся Страшного Суду. Смага Скапустила світову стежку. Скоро, сестричко, стеряюся, стямлю­ся, ступію... Скрутне становище. Справжнє страхів’я! Співчуваєш, сестро, співпереживаєш?
Солоха стиха, сонно-вривчасто сказала:
– Суєта суєт, сестро, сердего, суєта суєт. Сливе (власне), страсті-мордасті. Солоні сльози, солоні слова… Сентименти. Слухай-но: світ сліпородний. Сліпо слідуєш Світилу світовому. Стопори сумбур, “страждальниця”! Спини свою скруху, сквирк, скиглення, стогнання, самокопання. Схаменися. Спробуй скоренити скубрійство (хабарництво), спробуй спекатися (позбутися) своєкорисливості. Самовиправляйся, самоочищайся, самозагартовуйся, саморозвивайся, самозахоплено самозбагачуйся сяйвовипромінюванням, стимулюйся самовдосконаленням. Стань сонцеїдкою, стань світлом самій собі! Самодопомога, самовдосконалення – сама суть. Слід скоріше скараскатися синдрому себелюбства, скорохватства, скупартсва, склочництва, сварливості, скороминущого свинства. Совітую сподіяти спокутування, стати скромнішою, смиреннішою. Сягнеш стадії стабілізації – спатимеш собі солодко сном святенниці. Серйозно.
Скупиндя Стефанія скривилася, сконфузилася, скоса, саркастично-сценічно сказала:
– Спасибі, смиренномудра софістко, співчутлива совітчице-спінозо, словеснице-словоговориня… свинаркао сивокоса. Спробую, справді, спробую... Створителю, спаси, сохрани своє стражденне створіння!..

СКАНДАЛЬНА СТАТТЯ
(Скетч)

Столичне серпневе стовпотворіння спровокував свистопляс, скороспілий скандаліст, сектант-содоміст, сексуальний соромітник, скабрезний словоблуд Севастян Спідниця.
Севастян сардонічним суржиком совітував сонмищу співгромадян ставати співчленами спілки “сідалищелюбів”, співспадкоємцями содомських страдників – “селекціонерів” садомазохізму.
Страхолюда Севастяна спробували схопити. Се-се-се! Спідниця – скороход, скотився схилом, стрибкоподібно скатапультувався.

СЮРРЕАЛІСТИЧНИЙ СКОРОПИС

 Северян Сто Судимостей – свіжоголений, свіжовибритий стиляга, сангвінік, сміхун, скопіювавши сухолицого, сухореброго, сухорукого сухолюба Сидора Сфінкса, став скромним, сиплуватим, слоноподібним стариганом-спаньком. “Соня-стригунець”. Смішно? Смішно.

СКОРОМОВКА

Скорохвацький скоробреха, словесний сальтоморталець, старо-самбірець Спиридон Скоробагацько склав скороспіхом скоромовку:
“Славнозвісна сливоока сова Сандра сполуденок співа серенади.”

СПОТИКАНКА

Старобільский сріблокудрий скрупульозний скульптор Степан Скеля, симпатизуючи соромливій, стрункостанній смаглявці, скульпторці Степаниді Скоролісок, створив специфічну скульптуру: Степанида, смикаючи соняшник, строїть смішки Степанові.

СЕНТЕНЦІЯ 1

Сильні світу сього, схильні серзопишніти (хизуватися) своїм самовладством, – схаменіться! Спом’яніть старогрецького страждальця Сизифа.

СЕНТЕНЦІЯ 2

 Суперечка священників – свято служителям Сатани.

СЕНТЕНЦІЯ 3

 Скупість сушить серце, сіє смуток, сліпить свідомість, скаламучує совість, створює симптоми старечого скудоумія.

СВЯТКОВА СПІВОМОВКА

Січнем слана скатертиця.
Серед сугорбів – світлиця.
Скрипоньки скриплять,
Синиченьки сверготять;
Сверготять – співають,
Співаючи, стрибають.
“Стриб-скок!” – стрибайчиком.
“Стриб-скок!” – скакайчиком.
“Стриб-скок, стриб-скакіць!”
Сто сімнадцять синиць
Свят-Вечір славлять-сохваляють,
Сіють смішки-самовтішки,
Світлонька сягають!

СОЛОДКА СПІВАНОЧКА

Сіє сріблом сніговиця.
Спить сорока, спить синиця.
Соколята спатимуть.
Снігурі співатимуть.
– Спіть, синочки, спочивайте,
Сни солодкії стрічайте.

СИТИЙ САВА
(Співомовна смішинка)

Світанкове сонце сяє.
Сава снідати сідає.
Спожив Сава, сміх сказати,
Ставець свіжого салату,
Смаженини, солонини,
Сирівцю, стовпців, свинини,
Сало, стулець, сапетон,
Сколотяничок, сластьон…

Стало сонечко сідати.
Стали сирники співати:
– Сивий Сава стріскав страву.
Сава ситий. Саві – слава!

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Іі Її Йй Кк Лл Мм
Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя