Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ

З високого берега річки Красної застава-форте-ця на схід споглядає. Десь здалека-здалека земля дуднить, оружжя бряжчить, порох степовий несеться. Лицарство з походу повертається. Ілля богатир у блискучій зброї на вороному коні до брам фортеці наближається. Усьому лад дає, на зводні мости все лицарство пропускає. А тоді посланця, доброго молодця Михайла Потику, до стольного города, Володимира короля виряджає, переказує:
— Велику силу печенізьку ми побили. У триденній битві тяжкій немало ворогів порубали, немало й в полон узяли. Загони їхні ген у степ, за Дон ріку загнали. Святу Русь-Україну від напасника оборонили.
Молодець Михайло на коня сідає, з невеликим полком на шлях Київський виїжджає. Шумно-гамірно на заставі, у фортеці. Лицарство відпочиває по довгім поході, по тяжкій битві печенізькій.
Тільки Ілля не спочиває. Велику він силу в могутніх грудях почуває, велику охоту помандрувати до далекого моря він має, а чи там небезпеки жодної для держави немає. Тож заставу-фортецю на хороброго Добриню залишає, сам зброю готовить: боєву булаву до сідла прив'язав, тугий лук до правого стремена пристібнув, калені стріли в тулу спустив, панцер з чистого срібла бере, двосічний меч до правого бедра припоясує, на буйну голову шолом кладе. У степ виїжджає.
Не день, не два їде, аж до високих могил наближається. Далеко Дніпро синіє, а ще дальше море шумить. Із трав високих кам'яна баба видніє, а там на шляху розстайному якийсь камінь біліє. А над каменем степовий орел літає... літає... немов кличе-накликає. Тож Ілля богатир до каменя спішить і таке читає: першою дорогою їхати — вбитому бути; другою їхати — жонатому бути; третьою їхати — багатому.
Ілля богатир ні на що не зважає, першу дорогу вибирає. Уже день і ніч проминули, і знов вечірнє сонце за обрій котиться, а на шляху нікого не видно, не чутно.
— "Це певно напис збрехав, мене — богатиря — на сміх узяв", — так собі він гадає. Але тут кінь вухами стриже, чомусь поволіше йде.
Гууууу... гууууу... бззз... стріли нараз кругом залітали, заспівали. З кущів, чагарників печенізькі шапки вискакують, на богатиря печеніги налітають, вовками виють. Двосічний меч у богатирських руках блиском блищить, потужно по напасниках вдаряє.
— Ах, невірна сила ворожа! Аж тут ти заховалась! Мою землю рідну тобі руйнувати захотілось. Мара на тебе! Мара!
Богатир кричить, меч спочинку не має. Печеніги підступають. Кінь богатирський на диби стає, ногами топче. Увесь піною укрився. А як місяць на небо зійшов, ворожі він трупи на полі вгледів, богатиреві шлях назад до каменя освітив.
Коло білого каменя три дні й три ночі Ілля спочивав, а тоді раннім ранком на другу дорогу вирушив. Зелений квітчастий степ радість йому щедро дарує, пташиний спів звеселяє. Так і до прадавнього Дніпра наблизився. У рожево-блакитному світлі стрімку скелю уздрів. На ній золота палатка пташиним гніздом виглядала. Під'їхав богатир, приглядається, а з віконця красна дівчина білою ручкою до нього махає.
— Хто ти така? — гукнув Ілля.
— Я Лада, царівна скитська, степова. Ворог мене тут у хатку-Непам'ятку замкнув. Рятуй мене, лицарю, рятуй!
— Чим же ти провинилась, царівно степова?
— Лицарських подвигів моїх же предків у камені-ґраніті не записала. Батьків зобидила. Визволи мене, лицарю славний!
— А де ж твій ворог? Як він зветься?
— Він — всемогутній Час.
— Так мені з ним не биться. Як же тобі допомогти?!
— З палатки-Непам'ятки звільни! Ти можеш. Інші були, та всі трупом лягли. А ти можеш. Звільни мене! Звільни! — просить царівна, благає.
Тут Ілля богатир довго не думає. Розгін бере. Щасливо вершка сягає. Красну царівну з палатки-Непам'ятки на коня богатирського саджає, щасливо зі скелі зносить.
Усе кругом зраділо. Зелений степ сколихнувся, Дніпрові води захвилювались, радісно загуділи, могили загомоніли. Царівна дякує-щебече:
— Лицарю-спасителю! Тепер можеш мене за дружину взяти, життя своє у спокої-багатстві проживати. Можеш мене й не брати. Тоді я пташкою-співушечкою стану. Людям пісні співатиму і співців-Боянів вирощатиму, щоб про богатирські подвиги предків наших пісні складали, навіки записували. А ти, лицарю, у тяжкій боротьбі літа свої проведеш, аж поки, славою опромінений, над Дніпром спочинеш, а може й не спочинеш. Що хочеш, вибирай!
— Добре кажеш, царівно: "вибирай!". Та мені не в багатстві-розкошах жити, а лицарські подвиги вершити, святу Русь-Україну захищати. Тобі, царівно, — пісні складати, батьківщину ними прославляти. Тож розійдемось!
На ці слова царівна поклонилась, на схід сонця руки простягла, як крила розпростерла, і вмить пташкою-жайворонком стала. У блакитну-блакить злетіла. Довго, довго богатир стояв, за царівною-пташкою дивився і сумував... Аж кінь його вороний заіржав, копитами об землю вдарив, про третій шлях нагадав.
Тоді Ілля богатир на третій шлях вирушив, до моря синього. Ще й до берега не доїхав, як здалека замкові вежі уздрів і на шляху щось забовваніло, виростаючи.
"Ааа... це ж Ідолище на мене йде",.. — подумав богатир, його спостерігаючи. Голова, як бочка, дротяний волос угору стирчить, очі — вогненні жаринки, з рота-пащі дим клубами клубиться. Уже здалека залізно регоче, вищить:
— А то щастя для мене! А то щастя! Ще один сюди йде. От уже і сотка моя! Га... га... га... На корабель візьму. В сарацинську землю продам. Га... га... Поспішай! Поспішай! Тут тобі амінь. Аааа... це ж богатир Ілля!
Страшно богатиреві стало. На поміч Архистратига Михайла взиває і лук натягає. Калену стрілу прямо в очі Ідолища посилає. Чорне, волохате заверещало. Та суне, суне вперед, аж земля трясеться, повітря наче горить. Богатир до гриви коня прилягає, меч із піхви виймає, на Ідолище наступає. Залізо дзвенить. Вогненні іскри обсипаються. Виск повітря стрясає. Ідолище захиталось. Чорною тучею на землю гупнуло.
Ілля богатир до залізної брами поспішає. З льоху-підземелля 99 лицарів князенків на світ Божий виводить. На корабель срібло-золото вантажать, водами Дніпровими до Києва прямують, навіть до застави-фортеці Красної не повертають.
Радісно, гучно стольний город їх вітає. Сам Володимир "Ясне Сонце", пиром-бенкетом богатиря Іллю вшановує, усіх, хто в Києві, пригощає. Тоді Ілля богатир усі пригоди розповідав, скоморохи пісні складали, а Ілля богатир церкву величаву збудувати велів. Не багато й часу минуло, як золоті хрести на золотих банях у блакитному небі запроменіли, з Видубицьких пагорбів у височінь молитовно піднеслись.
Богатир Ілля не в одній ще битві був, не одну пригоду мав, велику славу здобув, аж поки навіки в святій Лаврі Печерській спочив. А дехто каже, що й дотепер по Україні мандрує, а пташка-царівна дотепер літає і співає.

Словник

Застава-фортеця — охоронне укріплення на кордоні.
Стремено — пристрій для упирання ноги вершника.
Стригти вухами — водити вухами назад і вперед (коні, зайці стрижуть вухами). Чагарник — зарості кущів, густі кущі.
Мара — нечиста сила, чорт.
На диби стати — кінь стає на задні ноги.
Подвиг — героїчний вчинок.
Буланий — ясно-рудий.
Сарацинський — прикметник від сарацини, давня назва на арабів, турків.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ