Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ

Давно чи недавно жив у Києві князенко, а звали його Романком.
— Не хочу я зватись "Романко", — казав він, — я — Роман і великим буду.
Сміялась мати, сміявся батько, маленьке чорнооке хлоп'ятко на руки брали, пригортали.
— Великим бути — треба рости, книги читати, багато знати. Треба ще, — казав батько, — з лука нехибно стріляти, коня богатирського вигодувати.
Тож Романко в монаха Радослава з боярськими хлопцями пильно грамоти вчився, і з лука стріляв і списом метав. Умів пташині голоси розпізнавати і надиво людям малого орла собі приручив, але коня ще не мав. Тож нетерпеливо дня-семилітка виглядав.
І ось одного весняного ранку, коли каштани свої свічки святочно засвітили, сурми заграли, всі рідні і гості князенка-семилітка з великим днем поздоровляли. Темні кучері його мати в шовковий платок завинула, в дорогоцінну коробку заховала. Усі радісно за здоров'я князенка вино пили, пирували. А князенко тільки про коника думає-гадає і батькові каже: "Вели, батьку, коня вибирати!"
Тут усі до конюшні гамірно поспішають, попереду князенко біжить. А було собі там лоша, як ворон, чорне та наче трошки миршавеньке. За князенком заєдно глядить, тихенько мовить: "Мене бери! Мене!" Випровадив князенко лоша, а всі дивом дивуються.
— Не гарне, — кажуть, — лоша. З дикого поля приблуда мала.
Але князенко не зважав. Костяним гребінцем гриву розчесав, срібне сіделечко поклав і коника в білу зірку на чолі поцілував. Коник-вороник радісно заіржав і тихо князенкові мовить:
— Годуй мене пшеницею, напувай джерельною водицею, і стану я твоїм богатирським конем, вірним товаришем.
Ріс князенко Романко, ріс і коник-вороник. Майнуло-промайнуло багато весен, і став князенко богатирем, Романом Великим. І завжди він у боях, у трудах. Нема коли Романові ні пирувати, ні ловами втішатися. Багато бо тоді нечистих поган, на святу Русь-Україну нападало.
Налетів татарин, аж на Київ наступив. Сила ворожа незчисленна була, незміренна: в три години вовкові не оббігти, в три години ясному орлові не облетіти. Поділ попалили, Гору взяли, святу Софію пограбили. Тоді Роман з далекого Галича з дружиною наспів, силу татарську впрах розбив, пограбоване відібрав, земляків відполонив.
І стала радість велика. Київ спасителя вітав. Дзвони дзвонили, в церквах молебні правили, Богу дякували, а потім до праці, до відбудови взялись. Роман Великий з людьми був, поради давав, і дружині відпочити дозволив. Та тут же віща птиця до нього прилетіла, на богатирське рам'я сіла і каже-повідає:
— Ти тут, богатирю, відпочиваєш, а того й не знаєш, не відаєш, що Литва на Галич напала. Твою подругу з синочком забрала, вже в свою землю втікає.
Гнівом страшним Роман запалав, усю дружину до походу зібрав. Очі в нього стрілами-іскрами мечуть, рука боєву булаву піднесла, кінь вороний заіржав, соколом богатир поперед війська полетів. Ворожу силу він наздігнав, постріляв, порубав. Здорових до роботи забрав будувати те, що поруйнували, а калік до їхнього краю відіслав.
Тоді вже Литва на Русь-Україну не нападала, з Романом Великим у злагоді жити бажала.
Про Романа Великого пісні складали, діла його богатирські оспівували і нам переказали.

Словник

Грамота — уміння читати, писати (офіційний документ).
Миршавенький, миршавий — негарний, поганий.
Кістяний — зроблений з кістки.
Впрах — на порох.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ