Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

ДОБРИНЯ БОГАТИР

Рання зоря зазоріла. Зашуміли ліси, сколихнулись горби, заграло море. У княжій світлиці вперше побачило світ дитя, мале хлоп'я. Мати-княгиня сім по сім дубів посадити веліла, з листом широким, з корінням глибоким.
Сім років пройшло, через гори, ліси, поля перемандрували, хлоп'я Добриню достойно обдарували: оком, бистрим, слухом гострим, думкою ясною, серцем добрим, завзяттям незломним, охотою лицарською. Тоді то хлоп'я підстригли, на бурого волохатого коня посадили. І росло хлоп'я не роками, а місяцями. З лука добре стріляв, піднебесну птицю кожну, що її тільки захотів, досягти міг. У чисте поле часто виїжджав.
— Не їдь, Добриньо, в чисте поле на ту гору Сорочинську малих зміюк топтати! Не купайся в Почайні річці! Почайна-ріка глибока та й широка. Струя, як меч, січе, до тебе зміюку принесе.
Добриня матері не слухав. У чисте поле своїм конем бурим поїхав. На Сорочинську гору вийшов, усіх змієнят побив. Красних панянок відполонив. Навернув коня до Почайни річки, а їдучи співає:
— Казала мати в Почай-річці не купатись, за першу-другу струю не запливати. А Почай-річка для мене мала, для мене не страшна.
Тут же не вітер-вітрило зірвався, не грім-громило вдаряв, змій Горинище надлітав. Добриня богатир меч Дужан у руки бере, на змія-зміюще йде.
— Гей, Добрине! Тепер ти в моїх руках! Захочу, тебе я тут потоплю. Захочу, у полон візьму, в скелю занесу. Захочу, зараз і зовсім пожеру.
Ще теє він казав, як Добриня хвоста мечем урубав. Одну голову стяв. На землю змій зваливсь, просить Добриню мир творити, у згоді жити.
— На Русь святу літати перестану, красних дівиць у полон брати не буду. А ти в чистеє поле більше не поїдеш, на Сорочинську гору не зійдеш, моїх діток не потопчеш.
Що сказали, на це й пристали. Зміюка з землі під облаки піднеслась. Понад Києвом перелітала, Володимира Великого племінницю, красну Забаву Путятивну, угледіла. Угледіла, приземлилась, красну дівчину в лапи вхопила. Схопила, в нору глибоку під Сорочинсьну гору віднесла.
А тоді цар Володимир скликав усіх богатирів до себе у двір. Олексій богатир слово сказав: "Добриня-Никита один змія поб'є, Забаву приведе".
Добриня три ночі, три дні спочивав. А тоді раннім ранком свого коня бурого золотим сіделечком осідлав. Виїхав він на гору Сорочинську, потоптав конем молодих зміюк. Вийшла змія, засичала, вогнем запалала.
— Гей, ти, Добрине-Никито! Чому ж нашого договору не держиш? Моїх милих зміюк конем топчеш!
— А які ж тебе чорти над Києвом несли? Віддай Забаву, то будем мириться. Не віддаси — будем биться!
— Ніяк мені миритись, а тільки тобою битись!
Три дні і три ночі билися і не міг Добриня її подолати, задумав уже відступати. А з неба голос озвався: "Не відступай!" І знов, і знов меч Дужан гримів-палав, аж поки останню голову зміїну відрубав.
Розступилась земля-землиця, на чотири сторони розступилась. Навіки покрила зміюку. А Добриня вглиб скелі пішов, Забаву визволив, а з нею царівни, князівни, боярівни.
Тоді-то три тижні в Києві пирували, богатиря Добриню піснями прославляли. І прославили на віки вічні.

Словник

Зазоріти — заясніти, почати розвиднюватися.
Відполонити — звільнити з полону.
Приземлитися — на землю злетіти, осісти (літак).
Пирувати — бенкетувати.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ