Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

БОГАТИР СВЯТОГОР

Не туча тучиться, не темінь темниться, із лісу-пралісу стадо звірів вибігає. У тому стаді лев-звір. Шерсть у нього золочена, до Дніпра біжить, людським голосом кричить:
— На горах на святих богатир Святогор на світ прийшов.
Швидко богатир ріс-підростав, незвичайну силу в собі почував. До Києва до короля Володимира поїхати забажав. Тож у батька-неньки благословення прохав.
— Ти ж іще малоліток, — батько сказав, — ще трохи підожди, в силу та розум рости.
— А де ж мені сили та розуму набирати, як не в городі Києві, в замку Володимира короля? Там лицарів багато, богатирів не мало. Я вже не дитя. На лицарські пригоди мені пора!
З тим батькові-неньці низько поклонився, благословення прийняв. На широкий двір вітцівський виходив, до стайні заходив, дорогого коня неїждженого, бурка волохатого вибирав. Виводив коня на широкий двір, риб'ячу гребінечку брав, волохатого бурка розчесав, самосвітний камінь у гриву вплітав. Попруги — шовкові, спряжки при сідлі з червоного золота, а спряжки інші — булатні, щоб добрий кінь з сідла не вискочив, доброго молодця в чистім полі не викинув. Шовк не рветься, булат не треться, червоне золото не ржавіє, молодець на коні сидить — сам не старіє.
І виїхав Святогор у чисте поле. І лісами, і ярами, і широкими шляхами їхав він. Кругом рідний край оглядає, але сторожові фортеці він обминає і так собі гадає: "Якби мені тут тягу землі знайти, я б її підніс. Якби мені тут стовп був від землі до неба, а в стовпі кільце, я б повернув всю землю "підвселенну". А тут нікого. Ні людини, ні звірини. А гей! На шляху ген цятка росте. О, це не цятка, піший чоловік іде. Коню, чи не доженемо?"
Кінь біжить, не добіжить. Навздігнати не годен. Піший-піхотинець іде собі, не оглядається. Торбу на плечах несе, ще й велику, величезну.
— Агей, чоловіче, так швидко не йди! Мене, Святогора, підожди!
Тут чоловік теє почув, край шляху пристав. Торбу свою із плеча скинув. А сам він — не звичайний, а лицар красний, хоч і не молодий. Та ... без зброї, без коня.
— Хто ж ти, лицарю, такий, що без зброї, без її коня?
— Я — Минула Селянович, коли чував, Святого-ре.
— Що ж це в торбі ти несеш? Я тебе підвезу і твою торбу на коня візьму.
— Не хвастайся, Святогоре! Попереду попробуй, чи сам торбу піднесеш.
Святогор з коня скочив, за торбу руками вхопив. Не підніс. Цілою силою в землю заперся, аж ноги по коліна вбились. Дарма!
— Ух! Це тягар-тягарище. Чи там може змій Горинище? Чи земля-каменище? Скажи, Минуло!
— Не земля це каменище, і не змій-Горинище. Це — тяга землі.
Узяв Минула торбу, на могутні плечі, богатирські легко закинув.
— А чи не поїхать нам разом?
— Ні, Святогоре! Мені дорога — тягу землі носити, тобі дорога — Правду боронити. Сам здоров знаєш!
— А що мені робити?
— Ось поїдеш на три шляхи розстайнії. Одним шляхом іти — змія стріти. Другим шляхом іти — розбійників розбити. Третім шляхом іти — добру царівну з полону визволити. А найважливіше — це Тугарина, північного змія, ніколи на нашу святу землю не пустити.
— Минуло, я ще молодий. Хіба мені такі діла чинити?!
— У серце своє дивись! Скільки віри у великі діла маєш, стільки й досягаєш!
І пішли богатирі своїми шляхами діла-подвиги для добра людей, для Батьківщини здобувати-досягати.

Словник

Туча — темна хмара, що приносить дощ, сніг, громи.
Малоліток — той, що має мало років, дитина.
Вітцівський — батьківський.
Сторожова фортеця — охоронна фортеця на кордоні в княжих часах.
Гребінечка — гребінь, гребінка.
Підвселенний — всесвітний, вселенний.
Хвастатись — хвалитися.
Тяга землі — притягання землі, сила, що тягне.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ